Постанова

від 03.11.2016 по справі 916/1055/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р.Справа № 916/1055/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1970, дата видачі : 20.11.15;

від відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3: не з'явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений;

від відповідача Приватного підприємства „Альянс-2500": Мусієнко А.Ю., довіреність № 14, дата видачі : 19.08.16

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

на рішення господарського суду Одеської області від 22.09.2016р.

у справі № 916/1055/16

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (далі по тексту ФОП ОСОБА_6.)

до відповідачів:

1) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту ФОП ОСОБА_3.);

2) Приватного підприємства „Альянс-2500" (далі по тексту ПП «Альянс-2500»)

про визнання недійсним договору складського зберігання, стягнення 100000грн. моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

13.05.16 р. ФОП ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до відповідачів ФОП ОСОБА_3, ПП «Альянс-2500» та з врахуванням уточнень позовних вимог від 14.07.16 р. просив визнати недійсним з моменту укладання договір складського зберігання №33 від 01.12.2015р., укладений між ФОП ОСОБА_3 та ПП „Альянс-2500"; стягнути у солідарному порядку з ФОП ОСОБА_3 та ПП „Альянс-2500" відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України на користь ФОП ОСОБА_6 100000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_6 щодо визнання недійсним спірного договору ґрунтуються на тому, що ФОП ОСОБА_3 порушив його права, як власника майна, всупереч положенням ст.ст. 316,317 ЦК України незаконно вивіз його майно, що знаходилося в орендованому приміщенні, та розпорядився цим майном, передавши його на зберігання ПП «Альянс-2500» за спірним договором складського зберігання, укладеним без відома та волевиявлення власника майна - ОСОБА_6 При цьому, у порушення вимог ст.ст.946, 947 ЦК України відповідачі у спірному договорі поклали обов'язок по сплаті за зберігання майна не на поклажодавця, а на 3 особу - ОСОБА_6, який не є стороною даного договору. До того ж, у ПП «Альянс-2500», який є зберігачем за спірним договором, відсутня ліцензія на зайняття таким видом діяльності, як зберігання лікарських засобів та їх транспортування, що є також підставою для визнання спірного договору недійсним.

Наявність моральної шкоди від таких дій відповідачів позивач обґрунтовує тим, що укладання спірного договору зберігання, переховування від нього належних йому лікарських засобів доставило йому тяжкі душевні страждання і переживання, зашкодило йому у зайнятті підприємницькою діяльністю, що завдавало шкоди діловій репутації, дискредитувало його перед споживачами та партнерами. Звідси, позивач наполягає на солідарній відповідальності заявленого ним кола відповідачів у межах даного позову.

Ухвалою суду від 07.07.2016р. за клопотанням відповідача - ФОП ОСОБА_3 від 07.07.2016р. за вх. №2-3619/16, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи продовжено до 28.07.2016р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.09.16 р. (головуюча суддя Малярчук І.А., судді Смелянець Г.Є., Рога Н.В.) у задоволенні позову ФОП ОСОБА_6 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання недійсним спірного договору складського зберігання, суд 1 інстанції виходив з того, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи позивача є безпідставними. Так, за висновком суду 1 інстанції у відповідачів не було обмежень щодо можливості передачі на зберігання майна тільки його власником. Покладення за умовами спірного договору оплати послуг за зберігання на власника майна - ОСОБА_6 та можливої реалізації майна зберігачем у випадку, якщо власник його не забере, то ці умови договору сторонами правомірно визначені згідно із положеннями ст.627 ЦК України (свобода договору) з врахуванням вимог розумності та справедливості, направлених на вчинення дій по найскорішому поверненню майна ФОП ОСОБА_6

Доводи позивача щодо відсутності у ПП «Альянс-2500» ліцензії на зберігання лікарських засобів або інших товарів медичного призначення та зайняття таким видом діяльності як зберігання майна судом 1 інстанції до уваги не прийняті з посиланням їх невідповідність положенням ч.1 ст.7 Закону України „Про ліцензування видів господарської діяльності", ч.1 ст.10, ч.1 ст.19 Закону України „Про лікарські засоби", Закону України „Про основи законодавства України про охорону здоров`я", ст. 43,44 ГК України.

Вимоги позивача щодо стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди судом 1 інстанції залишені без задоволення з огляду на те, що позивач не подав жодного доказу, що підтверджує саме спричинення йому моральної шкоди, у т.ч. таких, що підтверджують приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), інших цивільних прав, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 22.09.16р., ФОП ОСОБА_6 через господарський суд Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору складського зберігання, а в частині відмови у стягненні з відповідачів моральної шкоди залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ФОП ОСОБА_6 посилається на недоцільність оскарження рішення суду 1 інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди та невідповідності решти рішення вимогам чинного цивільного законодавства.

В апеляційній скарзі скаржник наводить обставини справи та доводи, викладені в позовній заяві, а також зазначає на те, що суд 1 інстанції при прийнятті оскарженого рішення безпідставно проігнорував і не застосував положення ст.ст.316, 317, ч.1 ст.319, 398 ЦК України, які регулюють право власності і встановлюють, що саме власнику належить право володіння, користування і розпорядження майном. Вказані права власника були порушені відповідачами, але суд 1 інстанції не звернув на це уваги.

Відмовляючи у визнанні недійсним спірного договору, місцевий господарський суд безпідставно не застосував й положення ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України, оскільки ФОП ОСОБА_3, укладаючи спірний договір, не мав відповідних повноважень на розпорядження чужим майном та передачу на зберігання ПП «Альянс-2500», яке не мало умов для транспортування та збереження лікарських засобів та не могло займатися таким видом діяльності як транспортування та зберігання лікарських засобів. ФОП ОСОБА_3 у відповідності із ч.1 ст.1158 ЦК України міг розпорядитися майном позивача тільки у випадку, якщо майновим інтересам позивача загрожувала б небезпека настання невигідних для нього майнових наслідків - для їх упередження, унеможливлення або зменшення.

При цьому, судом 1 інстанції також не враховано, що умови спірного договору щодо покладання обов'язку по сплаті послуг за зберігання товару покладено на ФОП ОСОБА_6 суперечать положенням ст.ст. 511, 946,947 ЦК України, якими встановлено, що зобов'язання не створюють обов'язку для 3 осіб, оплата за отримання послуг збереження та відшкодування інших витрат зберігача покладається на поклажодавця.

На думку скаржника спірний договір не відповідає й вимогам ст.629 ЦК України, оскільки договір є обов'язковим для виконання сторонами, а в спірному договорі обов'язки по оплаті послуг зберігання покладені на 3 особу. Суд 1 інстанції неправомірно ухилився від огляду лікарських засобів, що були предметом оспорюваного договору зберігання; не витребував у відповідачів відомостей і документів щодо засобів та обставин перевезення лікарських засобів; не визнав обов'язковою особисту явку директора ПП «Альянс-2500», відхилені доводи позивача щодо необхідності дотримання правил транспортування лікарських засобів.

Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не надали, однак представник ПП «Альянс-2500» в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає наявним матеріалам справи і чинному законодавству.

Відповідач ФОП ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги не заявляв, тобто без поважних причин не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, тому апеляційна скарга розглянута за відсутністю його представника.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача ПП «Альянс-2500», перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Як вбачається із наданої сторонами копії договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р., його укладено між ПП „Альянс-2500" (товарний склад) та ФОП ОСОБА_3 (поклажодавець). Наявність вказаного договору визнано як відповідачами так і позивачем.

Згідно із п.1.1 договору в порядку і на умовах, визначених даним договором, товарний склад зобов'язується за плату зберігати товари, а саме, тимчасово не використовувані власником лікарські засоби в кількості 17 коробок, об'ємом 1куб.м. кожна, примірною вартістю 110000 грн., передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності за першою вимогою власника - ФОП ОСОБА_6

Пунктом 1.2 договору встановлено, що майно, що передається на зберігання, є власністю ФОП ОСОБА_6, який проживає за адресою: 65069, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1.

За умовами вказаного договору зберігання місце зберігання майна може бути змінене товарним складом за необхідністю. Майно, що передається на зберігання, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та перевозиться до місця зберігання автотранспортом товарного складу за додаткову плату у розмірі 500 грн. Завантаження та розвантаження майна здійснюється співробітниками товарного складу за додаткову плату у розмірі 50 грн. за кожну одиницю (коробку) завантаженого/розвантаженого товару. Приймання майна на зберігання оформлюється сторонами шляхом складання відповідного акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору. Плата за зберігання майна становить 70 грн. за кожну одиницю майна об'ємом 1 кв.м. за кожен день зберігання (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5., 1.6. договору).

Відповідно п.п.1.7., 1.8. договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. майно повертається власнику за його вимогою за умови здійснення ним повної оплати за зберігання майна, а також додаткових послуг, передбачених п.1.4. даного договору. В такому випадку, для отримання майна, переданого на зберігання, власник пред'являє документи, що посвідчують його особу та підтверджують право власності на майно, і здійснює повну оплату за зберігання майна та додаткові послуги, передбачені п.1.4. даного договору. У випадку, якщо власник протягом 3-х місяців з моменту укладення даного договору не звернеться до товарного складу за поверненням майна товарний склад має право реалізувати (продати) майно для відшкодування вартості його зберігання та вартості наданих додаткових послуг, передбачених п.4.1. даного договору.

Згідно п.5.2. договору складського зберігання №33 від 01.12.2015р. строк дії даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1. договору та закінчується після повернення майна власнику в порядку, передбаченому п.1.7. даного договору.

На підтвердження знаходження лікарських засобів на товарному складі ПП „Альянс-2500" за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова,1, підприємство подало довідку №30 від 19.08.2016р., договір оренди №3/15 від 03.08.2015р., укладений між ТОВ „СІ ВІНД" та ПП „Альянс-2500", акт приймання-передачі майна в оренду від 03.08.2015р. Про переміщення лікарських засобів, що обумовлені договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р., на товарний склад, розміщений за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова,1, ПП „Альянс-2500".

01.12.2015р. між ПП „Альянс-2500" та ФОП ОСОБА_3 складено та підписано акт на підтвердження фактичної передачі майна за договором складського зберігання №33 від 01.12.2015р.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Відповідно із ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із змісту вищенаведених статей ЦК України сторонами у договорі зберігання є зберігач і поклажодавець, при цьому обов'язок по сплаті за зберігання речі покладається на поклажодавця.

В той же час, незважаючи на те, що сторонами у спірному договорі є ПП «Альянс-2500» та ФОП ОСОБА_3, останні за умовами договору плату за зберігання майна, поклали на 3 особу, яка не є стороною даного договору, а саме на позивача - ОСОБА_7

Висновок суду 1 інстанції про можливість покладення плати за зберігання майна сторонами спірного договору на 3 особу - позивача, з огляду на ст.627 ЦК України (свобода договору) та посилаючись на розумність та справедливість у діях відповідачів є помилковим, оскільки у випадку несвоєчасного звільнення позивачем орендованого приміщення ФОП ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності із вимогами ст. 785 ЦК України, звернувшись до суду із відповідним позовом.

Вищенаведене свідчить, що умови спірного договору суперечать положенням ч.3 ст.946, ст.511, ст.629 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що спірний договір в момент його вчинення суперечить вимогам, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, а відповідно із цим та положеннями ч.1 ст.215 ЦК України підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника щодо визнання спірного договору недійсним у зв'язку із відсутністю у ПП «Альянс-2500» ліцензії на зберігання лікарських засобів або інших товарів медичного призначення, оскільки вони не ґрунтується на законі, так як положення ч.1 ст.7 Закону України „Про ліцензування видів господарської діяльності", ч.1 ст.10, ч.1 ст.19 Закону України „Про лікарські засоби", Закону України „Про основи законодавства України про охорону здоров`я" визначають, що ліцензуванню підлягає виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів). Звідси, діяльність по складському зберіганню лікарських засобів не підлягає ліцензуванню.

Доводи скаржника щодо відсутності у ПП „Альянс-2500" можливості займатися діяльністю по складському зберіганню лікарських засобів також не заслуговують на увагу, так як не ґрунтуються на законі з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Згідно ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, із аналізу наведених статей вбачається, що суб'єкт господарювання має право здійснювати будь-які види підприємницької діяльності, крім тих, заборона здійснення яких передбачена законом. Зазначення чи не зазначення окремих видів економічної діяльності у ЄДРЮОФОП не впливає на можливість юридичної особи здійснювати усі не заборонені види діяльності, оскільки КВЕД використовується органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики для представлення та аналізу статистичної, фінансової, податкової та іншої економічної інформації.

Посилання скаржника, як на підставу для визнання спірного договору недійсним, порушення відповідачами його прав, як власника майна, переданого на зберігання за спірним договором, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки в чинному законодавстві відсутні обмеження щодо можливості передачі на зберігання майна тільки його власником.

Доводи скаржника про те, що суд 1 інстанції неправомірно ухилився від огляду лікарських засобів, що були предметом оспорюваного договору зберігання; не витребував у відповідачів відомостей і документів щодо засобів та обставин перевезення лікарських засобів; не визнав обов'язковою особисту явку директора ПП «Альянс-2500»; не заслуговують на увагу з огляду на предмет спору по даній справі.

Згідно із позовною заявою ФОП ОСОБА_6 останнім також заявлено вимогу про стягнення солідарно з ФОП ОСОБА_3 та ПП „Альянс-2500" 100000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування шкоди вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення шкоди як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності такої шкоди та обґрунтованості її розміру. З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність шкоди в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та шкодою. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Згідно п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що укладання спірного договору зберігання, переховування від нього належних йому лікарських засобів доставило йому тяжкі душевні страждання і переживання, зашкодило йому у зайнятті підприємницькою діяльністю, що завдавало шкоди діловій репутації, дискредитувало його перед споживачами та партнерами.

Однак, як правильно встановлено судом 1 інстанції позивач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не подав жодного доказу, що підтверджує саме спричинення йому моральної шкоди, у т.ч. таких, що підтверджують приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), інших цивільних прав, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідачів 100000 грн. моральної шкоди судом 1 інстанції правомірно залишено без задоволення.

З огляду на вищенаведене, апеляційна скарга ФОП ОСОБА_6 підлягає задоволенню, рішення господарського суду Одеської області від 22.09.16 р. скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_6 про визнання недійсним договору складського зберігання №33 від 01.12.16 р., вказані позовні вимоги задоволенню та визнанню недійсним договору складського зберігання №33 від 01.12.16 р. з моменту його вчинення, поклавши судові витрати на відповідачів. Решту рішення залишити без змін.

Згідно із ст.44, ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 22.09.16 р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсним договору складського зберігання №33 від 01.12.16 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством „Альянс-2500", виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір складського зберігання №33 від 01.12.16 р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством „Альянс-2500" з моменту його вчинення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65020, АДРЕСА_3, реєстраційний номер в ЄДР НОМЕР_3) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (65069, АДРЕСА_4, реєстраційний номер НОМЕР_2) судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 689 грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного підприємства „Альянс-2500" (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Больнична, 5, код ЄДРПОУ 37010496) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (65069, АДРЕСА_4, реєстраційний номер НОМЕР_2) судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 689 грн. 00 коп.

Видати накази.

В решті позову відмовити.»

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65020, АДРЕСА_3, реєстраційний номер в ЄДР НОМЕР_3) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (65069, АДРЕСА_4, реєстраційний номер НОМЕР_2) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 757 грн. 90 коп.

Стягнути з Приватного підприємства „Альянс-2500" (67700, Одеська область, вул. Больнична, 5, м. Білгород-Дністровський, код ЄДРПОУ 37010496) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (65069, АДРЕСА_4, реєстраційний номер НОМЕР_2) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 757 грн. 90 коп.

3.Видачу наказів доручити господарському суду Одеської області.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 04.11.2016 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.