Постанова

від 01.11.2016 по справі 820/10338/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 листопада 2016 р. № 820/10338/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кульчій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Флагмар" до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Флагмар" звернулось до суду з позовом до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №000022220 від 21.02.2014.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 позов залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2016 касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено частково; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Флагмар" до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення прийнято до розгляду судді Мельникова Р.В.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки, наведені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а отже й податкове повідомлення-рішення, яке було прийнято на підставі вказаного акту є незаконним, та такими, що винесене з явним порушенням норм діючого законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що контролюючий орган діяв виключно в межах правового поля, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Східною ОДПІ м. Харкова (яка є правонаступником Індустріальної ОДПІ м. Харкова) проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Будконструкція 2012» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013 та з ТОВ «Бруно - Плюс» за період з 01.05.2013 по 31.05.2013, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшому ланцюгу постачання, за наслідками якої складено акт № 251/20-36-22-02-07/34470015 від 31.01.2014 року.

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за травень 2013 року в розмірі 193 145 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 21.02.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 241 431 грн. (з яких: 193 145 грн. - за основним платежем та 48 286 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок відповідача про відсутність ознак реальності операцій позивача з ТОВ «Бруно-Плюс».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.

Так, згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що відсутність окремих первинних документів та/або помилки у їх оформленні не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною у разі доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Вказана правова позиція узгоджується також з позицією Вищого адімінстративного суду, яка викладена в ухвалі від 06.10.2016 року по справі К/800/43194/15

Судом встановлено, що між ПП "Флагмар" (Генпідрядник) та ТОВ "Бруно-Плюс" (Субпідрядник) укладено субпідрядний договір № 201-С від 08.04.2013року, відповідно до умов якого субпідрядник зобов`язується виконати капітальний ремонт алей по пр. Перемоги в установлений цим договором строк та відповідно до договірної ціни та локального кошторису. Генпідрядник зобов`язується надати Субпідрядникові фронт робіт, а також оплатити вартість робіт на об`єкті.

Позивач вважає, що достатніми доказами на підтвердження господарських операцій по проведенню зазначених робіт є локальні кошториси на роботи за договором; довідки про вартість виконаних будівельних робіт; акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт та договірні ціни на проведення капітального ремонту об`єкта.

Позивачем на виконання вищезазначеного договору було залучено субпідрядника ТОВ "Бруно-Плюс" з яким було укладено договір субпідряду № 201-С від 08.04.2013 року.

Суд зазначає, що за своїм змістом вказані договори є договорами підряду.

Порядок укладання та виконання договорів на будівельні та будівельно-монтажні роботи регулюються ЦК України, де встановлено, що, відповідно до ст. 838 ЦК України та з урахуванням ст.319 Господарьского кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Водночас, суд зазначає, особливості погодження питання про залучення до виконання субпідрядних робіт інших субпідрядних організацій мають бути визначені у відповідності до норм Цивільного кодексу України, оскільки зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, погодження умов щодо залучення субпідрядника має бути так само документально зафіксоване з погодженням Генпідрядника, а не обговорено усно, як і сам договір підряду.

Також судом враховується положення статті 241 Цивільного кодексу України, з приводу укладання позивачем договорів субпідряду без відповідного погодження таких дій з замовником.

Проте, позивачем, всупереч вимог вказаних норм права, не надано ані до податкового органу під час проведення перевірки, ані до суду доказів підтвердження наступного схвалення субпідрядного договору та прийняття виконаних субпідрядниками робіт з боку замовника, що унеможливлює з`ясування судом обґрунтованої потреби в укладенні вищезазначеного договору субпідряду та пов'язаність вказаних ремонтно-будівельних робіт з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 07.06.2016 року по справі № К/800/4290/15.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 року № 554 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено примірні форми первинних облікових документів у будівництві N КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та N КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", в яких, зокрема в примірній формі N КБ-2в, визначена до заповнення графа замовник.

Однак, як вбачається із залученого до матеріалів справи акту (без номера) приймання виконання будівельних робіт за травень 2013 року між ПП "Флагмар" та ТОВ "Бруно-Плюс", вищезазначених вимог дотримано не було, а графа "замовник" взагалі відсутня (т. 1 а.с. 75-77).

Поряд з цим, судом не приймається до уваги твердження позивача, що вказана форма є лише примірною формою, тобто такою, що дозволяє відступати від форми заповнення, оскільки листом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.03.2010 року № 12/19-3-9-14-295 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що зазначені типові форми (зокрема N КБ-2в) підлягають обов`язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи.

Таким чином, приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження із замовником ( Департаментом комунального господарства Харківської міської ради) необхідності та доцільності залучення субпідрядника (ТОВ "Бруно-Плюс") у встановленому порядку, то суд приходить до висновку про відсутність правових наслідків для обох сторін за договорами, що в своб чергу вказує на правомірність нарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивачем не надано обґрунтувань щодо економічної доцільності долучати до виконання вищезазначених послуг (ремонтні роботи на території м. Харкова) субпідрядника ТОВ «Бруно-Плюс» з міста Києва (ліцензія № 182686), у тому числі враховуючи те, що це є основними видом діяльності позивача, також не надано доказів яким чином контрагент позивача ТОВ «Бруно-Плюс», який знаходиться у м. Києві виконував договірні зобов'язання у м. Харкові.

Вказані обставини вказують на відсутність ознак реальності господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту, навіть у разі наявності лише первинної документації.

Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 року по справі № К/800/51463/15.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів дотримання позивачем вимог Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-ХІІ, зокрема позивачем не надано документів, які б давали можливість з'ясувати порядок пропускного режиму на об'єкт капітального ремонту та наявності документально підтверджених фактів інструктажу працівників по охороні праці, що відображувалось би в журналі охорони праці.

Також, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, суд зазначає, що з їх змісту не вбачається за можливе встановити факт реальності господарської операції, зміст спірної господарської операції та спосіб її здійснення, рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товару (послуг), понесенням інших витрат позивачем, оскільки вказані первинні документи не розкривають зміст спірної господарської операцій, факт поставки товару (отримання послуг) та факт подальшого його використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності платника податків.

Проте слід відмітити, що наявність належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова Верховного суду України від 04.09.07 р. № 07/97).

Разом з тим, вирішуючи спір по суті, необхідно також встановити наявність безпосередніх доказів, які б підтверджували врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, віддаленості контрагента один від одного тощо.

Вказана правова позиція узгоджується також з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 25.07.2016 року по справі № К/800/32808/14.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про те, що висновки податкового органу про неможливість формувати позивачем податкового кредиту по ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з відсутністю доказів фактичного виконання (реалізації) наданих послуг, з огляду на факт непогодження замовником доцільності залучення субпідрядника, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є правомірними.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з положеннями ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати з відповідача не присуджуються.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Флагмар" до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 07 листопада 2016 року.

Суддя Р.В. Мельников