Постанова

від 27.02.2020 по справі 820/10338/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №820/10338/14

адміністративне провадження №К/9901/39546/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Флагмар на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2016 (суддя - Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (колегія суддів: Лях О.П., Яковенко М.М., Бегунц А.О.) у справі № 820/10338/14 за позовом Приватного підприємства Флагмар до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Флагмар (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №000022220 від 21.02.2014.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки, наведені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а отже й податкове повідомлення-рішення, яке було прийнято на підставі вказаного акту є незаконним, та такими, що винесене з явним порушенням норм діючого законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2016 залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 у задоволені позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо нереальності господарської операції з ТОВ Бруно-Плюс є обґрунтованими, відповідно є правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням щодо даних операцій. Мотивуючи рішення, суди зауважили, що позивач не надав відповідачу належних документів первинного та бухгалтерського обліку на стадії проведення перевірки і адміністративного оскарження її результатів, які б змоги спростувати ті недоліки, які містяться в документах, які надавались ним, в тому числі до суду.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, позов задовольнити повністю. Вказується, що суди попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування матеріалів справи не надали правового значення долучених до матеріалів справи доказів, реальності здійснення ним господарської операції із названим вище контрагентом. При цьому, зазначає, що всі висновки, які були зроблені судами є суперечать між собою та не відповідають дійсності, адже сумніви щодо реальності угоди спростовуються належними та допустимими доказами, оцінка яким не надавалась під час розгляду справи.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду її по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ Будконструкція-2012 , код ЄДРПОУ 38239950, за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року та з ТОВ Бруно-Плюс , код ЄДРПОУ 38489905, за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшому ланцюгу постачання актом перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - ІV (із змінами і доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за травень 2013 року в розмірі 193145 грн.

На підставі висновків проведеної перевірки, Індустріальною ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 21.02.2014 року № 0000022220, яким ПП Флагмар збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 241431,00 грн., у т.ч. 193145 грн. за основним платежем та 48286 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). (а.с.30 т.1)

Судом апеляційної інстанції встановлено, що такий висновок контролюючим органом був зумовлений, у тому числі, виявленим фактом відсутності настання реальних наслідків за правочином, укладеним позивачем з ТОВ Бруно-Плюс .

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду, який визнав його законним, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність здійснення господарських відносин між позивачем (генпідрядником) і ТОВ Бруно-Плюс (субпідрядником) за договором № 201-С від 08.04.2013 не підтверджена належними первинними документами, які б свідчили про дійсну мету виконання робіт, оскільки позивачем не були надані докази дійсної співпраці з названим субпідрядником по роботам, замовником по яким виступала держава в особі Департаменту комунального господарства Харківської міської ради.

Так, на думку Верховного Суду, на виконання висновків та мотивів Вищого адміністративного суду України, які викладені в постанові від 15.03.2016 про направлення справи на новий розгляд, суд апеляційної інстанції ретельно досліджував надані позивачем документи, серед яких були договір №201 від 26.11.2012року та відповідні додатки до нього, акти приймання виконаних будівельних робіт №1 та № 6, що засвідчили здачу робіт 16.04.2014. Також судом апеляційної інстанції були досліджені документи, надані позивачем з метою засвідчення факту виконання господарської операції з ТОВ Бруно-Плюс .

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи надані сторонами докази прийшли до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не підтверджують фактичне виконання господарської операції, а також відсутність ділової мети залучення субпідрядника до виконання будівельних робіт, з огляду на віддаленість розташування такого суб`єкта господарювання (м. Київ) по відношенню до місця виконання робіт (м. Харків); неспростованого факту прийняття робіт, які мали виконуватись таким субпідрядником спершу замовником за наданими актами приймання робіт, що були надані позивачем та відсутності будь-яких доказів виконання саме працівниками субпідрядника, на наданому позивачу будівельному майданчику, таких будівельних робіт.

Суд визнає, що позивач в касаційній скарзі просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

В тому числі з обов`язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об`єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у зв`язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійсненої господарської операції.

Поруч з тим, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним, з`ясували характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договір укладений з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов`язані з його виконанням, та які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Флагмар залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 31.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду