Ухвала

від 19.10.2016 по справі 673/1217/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ухвала

іменем україни

19 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дьоміної О.О., Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Гримич М.К., Умнової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Деражнянського району в інтересах держави до Деражнянської районної державної адміністрації, ОСОБА_6, треті особи: Державна інспекція сільського господарства у Хмельницькій області, ОСОБА_7, про визнання недійсними розпорядження та державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_7на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року прокурор Деражнянського району Хмельницької області звернувся до суду з указаним вище позовом в інтересах держави, посилаючись на те, що на підставі розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області від 30 серпня 2006 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,54 га на території Клопотівецької сільської ради для ведення фермерського господарства.

Враховуючи, що розмір земельної частки (паю) для членів колективного сільськогосподарського підприємства «Клопотівці» становить 3,1 в умовних кадастрових гектарах, а згідно із проектом землеустрою - 1,94 га, Деражнянською районною державною адміністрацією всупереч вимогам закону було прийнято рішення про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки площею понад норму, встановлену законом щодо безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства.

Прокурор просив визнати розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації від 30 серпня 2006 року про передачу у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства та виданий на його підставі ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку недійсними.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2015 року у задоволенні позову прокурора Деражнянського району Хмельницької області в інтересах держави відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 28 травня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації від 30 серпня 2006 року № 313/2006 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства».

Визнано недійсним державний акт ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 3,5454 га на території Клопотівецької сільської ради для ведення фермерського господарства, що зареєстрований 06 вересня 2006 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - задоволено.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 28 травня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем та прокурором не доведено достатніми та допустимими доказами, що оспорювані розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації та державний акт на право власності на землю видані з порушенням закону, а саме: з перевищенням встановленої законом норми безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок.

Колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги, що матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що ОСОБА_6 просив виділити йому земельну ділянку у більшому розмірі, ніж та, на яку він мав право, чи вчинив будь-які інші дії для цього, а тому він вправі був очікувати того, що земельна ділянка буде передана йому з дотриманням вимог закону, у тому числі щодо її розміру, передбаченого ч. 1 ст. 121 ЗК України. Встановлення після спливу строку позовної давності порушень вимог ч. 1 ст. 121 ЗК України щодо законодавчо встановленої норми безоплатної передачі у власність земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства, допущених Деражнянською районною державної адміністрацією при передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства ОСОБА_6, не можуть бути підставою для позбавлення його права на спірну земельну ділянку. Тому підстави для задоволення позову прокурора відсутні.

Як установлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням Деражнянської районної державної адміністрації від 30 серпня 2006 року № 313/2006-р ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 3,5454 га, із земель запасу державної власності за межами населених пунктів, що знаходиться на території Клопотовецької сільської ради, для ведення фермерського господарства.

06 вересня 2006 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,5454 га на території Клопотовецької сільської ради для ведення фермерського господарства, що зареєстрований 06 вересня 2006 року за № 010675200013 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації від 18 березня 2002 року № 61/2002-р «Про затвердження розміру середньої частки (пай) у колективних підприємствах» розмір земельної частки (паю) для членів колективного сільськогосподарського підприємства «Клопотівці» становить 2,84 умовних кадастрових гектари вартістю 14 559 грн.

Згідно з витягом з техдокументації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_6, від 07 серпня 2014 року її вартість складає 37 875,14 грн.

З розрахунку відділу Держземагентства у Деражнянському районі (лист від 28 травня 2015 року № 9-2210-0.5-1314/2-15), вартість середньої частки (паю), наданого апеляційному суду, визначеної для членів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Клопотівецьке» (далі - СТОВ «Клопотівецьке») на території Клопотівецької сільської ради, станом на 01 січня 2006 року становить 15 053,26 грн.

Згідно з розрахунком, проведеним 28 травня 2015 року спеціалістом Державного земельного кадастру, вартість земельної ділянки площею 3,5454 га, переданої у власність ОСОБА_6, станом на 01 січня 2006 року становить 17 213,63 грн, що перевищує вартість середньої частки (паю), визначеної для членів СТОВ «Клопотовецьке», на 2 160,37 грн.

Відповідно до заяви ОСОБА_7 земельна ділянка на території Клопотівецької сільської ради була надана їй у травні 2012 року, тому оскаржуваним розпорядженням Деражнянської районної державної адміністрації від 30 серпня 2006 року, згідно з якою передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку для ведення фермерського господарства та видано на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 06 вересня 2006 року, її право не порушувалось.

Земельний кодекс України (далі - ЗК України) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Також, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7відхилити.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий0Головуючий0 Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич Ю.Г. Іваненко О.В. Умнова