Постанова

від 08.11.2016 по справі 918/613/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа № 918/613/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Огороднік К.М. ,

суддя Саврій В.А.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 16.02.2016р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція", м.Київ

на рішення господарського суду Рівненської області

від 03.10.16 р. у справі № 918/613/16 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс", м.Рівне

про стягнення в сумі 29 692,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р. по справі №918/613/16 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" про стягнення в сумі 29692,62грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм чинного законодавства;

- не погоджується з позицією суду, який посилається на те, що позивачем не було направлено офіційної претензії на адресу відповідача про сплату штрафу за затримку доставки вантажу в сумі 9692,62грн., у зв'язку з чим, на думку суду першої інстанції, позивачем не було виконано вимоги Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема, п.5 ст.23 Конвенції, де йде мова про стягнення збитків за несвоєчасну доставку вантажу, та п.3 ст.30, де йде мова про строки направлення претензії перевізнику з підстав відшкодування збитків за несвоєчасну доставку вантажу;

- стверджує, що суд першої інстанції від самого початку надав не вірну оцінку позовним вимогам ТОВ "Орлан-Транс-Експедиція" до ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс", що в подальшому призвело до неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні даної справи. Зокрема, звертає увагу, що предметом позовних вимог ТОВ "Орлан-Транс-Експедиція" було не стягнення збитків, а саме стягнення штрафів за порушення відповідачем умов договору транспортно-експедиторських послуг №213 від 19.05.2016р. та транспортної заявки №11 від 23.06.2016р.;

- зауважує, що норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, на які посилається в своєму рішенні суд першої інстанції, та норми Цивільного та Господарського кодексів України, стосуються регулювання відносин пов'язаних з відшкодуванням збитків, що не було предметом розгляду даної справи;

- вважає незрозумілою позицію суду, викладену в тексті рішення на ст.5 в абз.7: "стягнення ж штрафних санкцій за прострочення строків доставки товару чи штрафу за вихід на клієнта Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не передбачено" та аналогічна думка в тексті рішення на ст.6 в абз.7 "при цьому позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 29692,62грн. суперечать положенням ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м.Женеві, а відтак з врахуванням положень ст.41 Конвенції до задоволення не підлягають.". Вказує, що виходячи з даних тверджень, суд першої інстанції вважає, що, оскільки, питання відшкодування штрафів про оплату яких було заявлено позов, і які були обумовлені договором і заявкою на транспортне перевезення не врегульовано Конвенцією, тому, на думку суду, з врахуванням положення ст. 41 Конвенції, дані вимоги автоматично суперечать Конвенції;

- зазначає, що суд, посилаючись на дану норму, не пояснює чому саме слід вважати недійсними п.4.5 договору №213 від 19.05.2016р., та п.1.11 транспортної заявки №11 від 23.06.2016р. підписаної між ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" та ТОВ "Орлан-Транс-Експедиція", що конкретно з положень в тексті даних пунктів договору та заявки є таким, що грубо суперечить нормам Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, у зв'язку з чим треба вважати ці положення недійсними;

- покликається на те, що оскільки не існує рішення суду про визнання генерального (довгострокового) договору транспортно-експедиторських послуг №213 від 19.05.2016р. та транспортної заявки №11 від 23.06.2016р. чи окремих їх пунктів недійсними, тому, відповідно, і посилання суду на те, що дані умови є недійсним в силу ст.41 Конвенції, оскільки, нібито суперечать Конвенції було безпідставним. Предметом розгляду даної справи також не стояло питання визнання договору транспортно-експедиторських послуг №213 від 19.05.2016р. та транспортної заявки №11 від 23.06.2016р. чи окремих їх пунктів недійсними, тому, у суду, відповідно, нема підстав ставити під сумнів їх дійсність та законність;

- зауважує, що з тексту рішення не зрозуміло, чим саме суд обґрунтовує відмову в задоволенні вимог по оплаті штрафу 20000,00грн., передбаченого п.1.11 транспортної заявки №11 від 23.06.2016р.. Оскільки, порушення Конвенції, які нібито на думку суду були допущенні позивачем, суд застосував саме по відношенню до вимог про сплату штрафу в сумі 9692,62грн. за затримку доставки вантажу. А чим конкретно була обумовлена відмова в задоволенні штрафу 20000,00грн., передбаченого п.1.11 транспортної заявки №11 від 23.06.2016р. з тексту рішення - не зрозуміло. До того ж, в матеріалах справи є офіційна претензія ТОВ "Орлан-Транс-Експедиція" до ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" про сплату даного штрафу";

- додає, що судом також не було враховані приписи ч.2 ст.14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", якою передбачено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором, транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування

- констатує, що обставини викладені вище, вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на необґрунтованість рішення, на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам та предмету позовних вимог.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/613/16 у складі: головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. апеляційну скаргу, прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.11.2016р..

28.10.2016р. на поштову адресу суду від ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" надійшов письмовий відзив від 28.10.2016р. на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Також, 28.10.2016р. на поштову адресу суду від ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" надійшло клопотання від 28.10.2016р., в якому останнє просить розглядати справу без участі його представника.

У відповідності до розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. у справі №918/613/16, у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді - члена колегії Савченка Г. І. 08.11.2016р. та у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Демидюк О.О. у період з 07.11.2016р. по 11.11.2016р. включно та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2016р., у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді Савченка Г. І. та перебуванням у відпустці судді Демидюк О.О., і проведеної автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №918/613/16, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Огороднік К.М., суддя Саврій В.А..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2016р. підтримав доводи апеляційної скарги і додаткових пояснень від 31.10.2016р. №31/10/16 до апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р. по справі №918/613/16 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання 08.11.2016р. не з'явився.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" (експедитор) укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги №213 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (надалі-клієнт) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (а.с.12-14).

Конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником (п.1.2. договору).

У відповідності до п.1.3. договору, узгодженою (підтвердженою) вважається заявка, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін, і скріплена печатками або штампами сторін. Заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватись телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У разі відмови від підтвердженої заявки сторона зобов'язується письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 48 годин до дати завантаження при міжнародних перевезеннях або 24 години при внутрішніх перевезеннях.

Згідно п.3.1 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у заявках шляхом прийняття заявки до виконання. Експедитор зобов'язується в порядку й на умовах, певних даним договором, оплачувати послуги з перевезення вантажу, транспортно-експедиторські послуги та відшкодовувати попередньо погоджені документально підтверджені витрати перевізника, пов'язаних з виконанням перевезення за заявками згідно договору.

У п.4.1 договору сторони дійшли згоди, що в разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956р. та діючим законодавством України. Порушення договору \ його невиконання чи неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених даним договором.

Відповідно до п.4.4 договору, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, які він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу при міжнародних перевезеннях - відповідно Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів: по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР.

Згідно п.4.5. договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить:

- при міжнародних перевезеннях: гривневий еквівалент 50,00 EURO (в.ч.ПДВ) за кожну добу запізнення ;

- при внутрішніх перевезеннях: 300,00грн. (в.ч.ПДВ) за кожну добу запізнення.

Відповідно до п.6.1 договору, при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/CMR) 1956р. зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978р., Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975р., Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957р., Конвекції про спільну транзитну процедуру 1987р., Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюються міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970р. та іншими міжнародними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються законодавством України.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного календарного року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія договору автоматично буду пролонгуватися на кожен наступний календарний рік без складання додаткової угоди до договору (п.6.6 договору).

Генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги від 19.05.2016р. №213 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Надалі 23.06.2016р. між сторонами підписано заявку №11, згідно якої останні погодили, маршрут, найменування вантажу, вагу та об'єм вантажу, дата та час прибуття ТЗ під завантаження, адреса завантаження та контакти особи, адреса митного оформлення, строки доставки, адреса розвантаження вартість послуг та умови розвантаження, тощо (а.с.15).

Зокрема, згідно вказаної вище заявки №11 від 23.06.2016р., що строк доставки (прибуття) сторони погодили - 29.06.2016р..

Також, сторони погодили, що всі питання щодо перевезення вирішувати з менеджером позивача. Штраф за вихід на клієнта 20000,00грн..

У матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) на перевезення вантажу, згідно якої вантаж мав бути доставлений до м.Кіровоград 29.06.2016р., проте його було доставлено лише 06.07.2016р. (а.с.16).

Крім того, до матеріалів справи додано лист ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" до компанії John Deere International GmbH №04/07/16 від 04.07.2016р., відповідно до якого, відповідач просить компанію John Deere International GmbH перезаключити договір на перевезення вантажу безпосередньо з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" (а.с.79, 84).

Також, у матеріалах справи наявна претензія від 04.07.2016р. №306 ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція" до ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" про сплату штрафу в сумі 20000,00грн. (а.с.11).

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" про стягнення штрафів в розмірі 29692,62грн., з яких 9692,62грн. штраф за прострочення виконання зобов'язання та 20000,00грн. штраф згідно п.1.11 підписаної між сторонами транспортної заявки (а.с.2-4).

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція" посилається на те, що в порушення умов заявки ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" зверталась до компанії вантажовідправника, котра є клієнтом ТОВ "Орлан-Транс-Сервіс", з пропозицією на пряму заключити договір перевезення з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс", в якості доказів вказаних обставин позивач посилається зокрема на лист №04/07/16 від 04.07.2016р..

Також, позивач зазначає, що згідно умов транспортної заявки №11 від 26.06.2016р., вантаж мав бути доставлений до м.Кіровоград 29.06.2016р., проте вантаж було доставлено лише 06.07.2016р..

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.07.2016р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №918/613/16 та призначено її до розгляду.

У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає, та зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Відповідач зазначає, що згідно положень вказаної конвенції за прострочення виконання зобов'язання передбачена відповідальність у вигляді стягнення понесених збитків, відступлення від положень конвенції забороняється, а умови договору щодо стягнення штрафу відступають від положень конвенції відтак є недійсними.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 10.08.2016р. у даній справі відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" у прийнятті зустрічної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" про стягнення боргу.

07.09.2016р. до суду відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву на позов.

12.09.2016р. позивачем подано пояснення на відзив відповідача, відповідно до змісту якого позивач підтримав позов.

16.09.2016р. відповідачем подано до суду заперечення з приводу пояснень позивача від 05.09.2016р..

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р. по справі №918/613/16 у задоволенні позову відмовлено (а.с.102-108).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

У відповідності до ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як свідчать матеріали справи, 19.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" (експедитор) було укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги №213, відповідно до предмету якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (надалі-клієнт) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (п.1.1 договору). Конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником (п.1.2 договору).

З укладеної між сторонами заявки №11 від 26.06.2016р. вбачається та сторони погодили, що всі питання щодо перевезення вирішувати з менеджером позивача. Штраф за вихід на клієнта 20000,00грн..

Як вже зазначалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що в порушення умов заявки ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" зверталась до компанії вантажовідправника, котра є клієнтом ТОВ "Орлан-Транс-Сервіс", з пропозицією на пряму укласти договір перевезення з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс", в якості доказів вказаних обставин позивач посилається зокрема на лист №04/07/16 від 04.07.2016р..

Відтак, позивач вважає що відповідачем порушено п.1.11 заявки №11 від 23.06.2016р., та просить стягнути з відповідача 20000,00грн. штрафу.

Також, зазначає, що позивач 04.07.2016р. направив відповідачу претензію про сплату штрафу в сумі 20000,00грн..

Також, за порушення п.4.5 договору позивач нарахував відповідачу 9692,62грн. штрафу за порушення строків доставки вантажу.

Згідно п.4.5 договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить гривневий еквівалент 50 EURO за кожну добу запізнення (при міжнародних перевезеннях.)

Разом з тим, позивач зазначає, що згідно умов транспортної заявки №11 від 26.06.2016р., вантаж мав бути доставлений до м.Кіровоград 29.06.2016р., проте вантаж було доставлено лише 06.07.2016р..

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заявки №11 від 23.06.2016р. передбачено, що строк доставки (прибуття) сторони погодили 29.06.2016р., проте з наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) на перевезення вантажу вбачається, що вантаж було доставлено до місця призначення 06.07.2016р., тобто з простроченням строку. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Крім того, з п.1.11. укладеної між сторонами заявки №11 від 26.06.2016р. вбачається та сторони погодили, що всі питання щодо перевезення вирішувати з менеджером позивача. Штраф за вихід на клієнта 20000,00грн..

Разом з тим в матеріалах справи міститься лист ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" до компанії John Deere International GmbH №04/07/16 від 04.07.2016р., за змістом якого відповідач просить компанію John Deere International GmbH перезаключити договір на перевезення вантажу безпосередньо з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс".

У своїх поясненнях відповідач заперечує наявність вказаного листа, проте будь-яких клопотань про призначення експертизи відтиску печатки та підпису особи, що підписала вказаний лист відповідачем не заявлено.

Водночас, щодо підстав стягнення штрафу за вихід на клієнта в сумі 20000,00грн. та 9692,62грн. штрафу за прострочення зобов'язання слід зокрема зазначити наступне.

Згідно ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України, та згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" укладені і належним чином ратифіковані вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Законом України від 01.08.2006р. "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві з таким застереженням: "Відповідно до п.1 ст.48 Конвенції Україна не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції".

У відповідності до ст.1 п.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, зважаючи на обставини справи, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956р..

Крім того, п.6.1. договору сторонами встановлено зокрема, що при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 року.

Відповідно до ст.12 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в п.1 ст.13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

Згідно ст.13 п.1 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в ст.19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Стаття 19 Конвенції передбачає, що вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст..ст.230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Стаття 923 ЦК України встановлює відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу, а саме, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

В силу ст.925 ЦК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

У відповідності до ст.313 ГК України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

Стаття 315 ГК України передбачає порядок вирішення спорів щодо перевезень, а саме, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м.Женеві, у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток, який не може перевищувати плату за перевезення.

Статтею 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. встановлено порядок подання претензій і позовів, зокрема, прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується. Перевізник та одержувач надають один одному всі належні умови для здійснення необхідних обстежень та перевірок.

Відповідно до ст.41 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, будь-яка умова, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови не спричиняє недійсність інших умов договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м.Женеві, передбачено виключно відшкодування збитку у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку; стягнення ж штрафних санкцій за прострочення строків доставки товару чи штрафу за вихід на клієнта Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не передбачено.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач покликається на приписи ч.3 ст.215 ЦК України про недійсність правочину, яка застосовується, виключно, у випадку якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, однак, дана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже, відповідно до положень Конвенції, недійсність умови про сплату штрафу, яка відступає від положень Конвенції, прямо встановлена законом. Зазначене також кореспондується з положеннями ч.1 ст.41 Конвенції, через застосування, у вказаному міжнародному договорі, відповідальності відмінної від встановленої умовами договору, а саме відшкодування заподіяних збитків, визначених ч.5 ст.23 Конвенції.

Також, скаржник зазначає про те, що йому не зрозуміло чим конкретно була обумовлена відмова у стягненні штрафу "за вихід на клієнта". Однак, перевізник, на виконання своїх обов'язків зобов'язаний напряму контактувати як з вантажовідправником так і з вантажоодержувачем, про що свідчать норми вказаної вище ст.909 ЦК України, які спростовують позицію позивача. Як вже зазначалось вище, відповідно до вказаної норми, - за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Вказана норма підтверджує необхідність прямого контакту перевізника з вантажовідправником (для отримання вантажу, оформлення документів, тощо) і з вантажоодержувачем (для здачі вантажу, проставлення відмітки в накладній, тощо) і такі контакти з означеними особами не можуть вважатися виходом на клієнта в розумінні позивача. Отже, зазначена вимога спростовує трактування позивачем умов заявки та вказує на безпідставність заявленої вимоги про стягнення штрафу за контакти з вантажоодержувачем.

Поряд із зазначеним, у заявці не встановлений строк, коли мав би сплачуватись такий штраф. В такому випадку, позивач, враховуючи приписи чинного законодавства, перед зверненням до суду, повинен пред'явити відповідачу вимогу.

Як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять та сторонами не надано відповідних доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною претензією на порушення договору перевезення в порядку встановленого ЦК України, ГК України та Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Водночас, таких доказів скаржником не додано і до апеляційної скарги.

При цьому, позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 29692,62грн. суперечать положенням ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м.Женеві, а тому з врахуванням положень ст.41 Конвенції у їх задоволенні слід відмовити.

Також, слід звернути увагу, на обмеження відповідальності перевізника, зокрема відповідно до ст.17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. За затримку доставки, як було зазначено, передбачене відшкодування збитків, однак будь-яких збитків експедитору перевізником не заподіяно та відповідні докази на обґрунтування їх наявності у матеріалах справи відсутні та позивачем не надано. При цьому, іншої відповідальності, окрім визначеної Конвенцією, перевізник не несе.

Крім того, у позовній заяві ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція", зокрема, покликається на положення ст.224 ГК України, однак матеріали справи не містять та позивачем документально не доведено спричинення відповідачем йому збитків та не доведено наявності складу всіх елементів таких збитків.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком господарського осуду Рівненської області про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафів в розмірі 29692,62грн., з яких 9692,62 грн. штраф за прострочення виконання зобов'язання та 20000,00грн. штраф згідно п.1.11 підписаної між сторонами транспортної заявки, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р. по справі №918/613/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р. по справі №918/613/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція", м.Київ - без задоволення.

2. Справу №918/613/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Саврій В.А.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція" (03148, м.Київ, вул.Жмеринська, 30),

3 - ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" (33003, м.Рівне, вул.Гагаріна, 39, оф.20),

4 - в наряд.