Рішення

від 28.03.2017 по справі 918/613/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2017 р. Справа № 918/613/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс"

про стягнення в сумі 29 692,62 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" (надалі - Позивач або ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" (надалі - Відповідач або ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс") в якому просить стягнути з останнього суму штрафів у розмірі 29 692,62 грн. за порушення умов генерального (довгострокового) договору транспортно-експедиторських послуг № 213 від 19.05.2016 р. та транспортної заявки № 11 від 23.06.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог, Позивач посилався на те, що відповідач в порушення п. 1.11 транспортної заявки № 11 від 23.06.2016 року, укладеної з ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція", про заборону перевізнику вступати у прямі контакти із замовником послуг звернувся до компанії вантажовідправника Jhon Deere International GMbH з пропозицією на пряму заключити договір перевезення з відповідачем. Крім того, позивач зазначає, що Відповідачем було порушено строки доставки вантажу з запізненням на сім днів, відтак, просить суд стягнути 20 000 грн. (штраф передбачений п. 1.11 заявки № 11 від 23.06.2016 р.) та 9 692,62 грн. (штраф передбачений п. 4.5 генерального (довгострокового) договору на транспортого-експедиційні послуги № 213 від 19.05.2016 р.).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 07 лютого 2017 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/613/16 в частині відмови у стягненні штрафу за прострочення доставки товару скасовано, справу № 918/613/16 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області в іншому складі суду. В решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/613/16 залишено без змін.

Як підставу для скасування судових рішень в частині відмови у стягненні штрафу за прострочення доставки товару ВГСУ вважає помилковими висновки судів обох інстанцій про невідповідність умов договору в частині визначення штрафу за прострочення доставки товару положенням Конвенції. Крім цього, у п. 4.1 договору сторони погодили, що у разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та діючим законодавством України.

За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 918/918/613/16 передано на розгляд судді господарського суду Рівненської області Марачу В.В.

Ухвалою суду від 24 лютого 2017 року справу № 918/613/16 прийнято до провадження суддею Марачем В.В.

На підставі постанови Вищого господарського суду України від 07 лютого 2017 року предметом судового розгляду в даному випадку є позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 9 692,62 грн. штрафу за затримку доставки вантажу строком на сім днів при здійсненні міжнародного перевезення.

Представник Позивача в судове засідання повторно не з"явився. Позивач подав заяву в якій позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 9 692,62 грн. штрафу підтримує та просить розглянути справу без участі його представника.

Представник Відповідача в судове засідання повторно не з"явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №33013 0821797 4 (а.с.228). Відповідач надав суду відзив на позов в якому проти вимог позивача в частині стягнення 9 692,62 грн. штрафу заперечує посилаючись на те, що застосування таких санкцій, за прострочення доставки, вступає в пряму суперечність з нормами КДПВ. Крім того Відповідач стверджує, що його вина у затримці доставки вантажу відсутня.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція в частині стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 9 692,62 грн. штрафу за затримку доставки вантажу підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс", як перевізником та товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція", як експедитором, 19.05.2016 укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги №213 (надалі Договір), за умовами якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (клієнта) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником.

У п. 4.1 договору сторони передбачали, що в разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та діючим законодавством України. Порушенням договору є його невиконання чи неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених даним договором.

Згідно з п. 4.5. договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить при міжнародних перевезеннях: гривневий еквівалент 50 EURO (в.ч. ПДВ) за кожну добу запізнення.

Відповідно до п. 6.1 договору при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/CMR) 1956 року зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975 року, Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957 року, Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987 року, Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970 року та іншими міждержавними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються законодавством України.

Так між сторонами 23.06.2016 підписано заявку № 11, згідно з якою останні погодили маршрут, найменування вантажу, його вагу та об'єм, дату та час прибуття транспортного засобу під завантаження, адресу завантаження та контакти особи, адресу митного оформлення, строки доставки, адресу розвантаження, вартість послуг та умови розвантаження тощо.

Зокрема, строком доставки (прибуття) сторони визначили 29.06.2016.

Посилаючись на те, що відповідач доставив товар з порушенням строків (у матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) на перевезення вантажу, згідно з якою вантаж був доставлений лише 06.07.2016), чим допустив порушення умов договору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" укладені і належним чином ратифіковані вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Законом України від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції з таким застереженням: "Відповідно до п. 1 ст. 48 Конвенції Україна не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції".

Відповідно до ст. 1 п. 1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції.

Разом з тим, регулювання правовідносин сторін за договором виключно базуючись на основі Конвенції є помилковим - хоч генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги № 213 і стосується міжнародного перевезення, але відносини сторін відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, ст. 929 Цивільного кодексу України та самого договору полягають у організації перевезення та наданні інших послуг, зокрема транспортно-експедиційних, пов'язаних з перевезенням на відміну від правовідносин саме з перевезення, в тому числі і у міжнародному сполученні.

Відтак суд зазначає, що умови договору про сплату штрафу за прострочення доставки продукції не суперечать Конвенції, що підтверджується наступним.

Так статтею 41 Конвенції встановлено, що відповідно до положень статті 40, будь-яка умова, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови не спричиняє недійсність інших умов договору. Зокрема, недійсною є будь-яка умова, якою передбачається отримання перевізником вигоди від страхування чи будь-яка аналогічна умова, а також будь-яка умова, за якою тягар доказу перекладається на іншу сторону.

Однак, як вже було зазначено, регулювання правовідносин сторін за договором на транспортно-експедиційні послуги виключно базуючись на основі Конвенції є помилковим, оскільки останні не є відносинами між перевізником та вантажовідправником/вантажоодержувачем, а полягають у організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням на відміну від правовідносин саме з перевезення, в тому числі і у міжнародному сполученні. До того ж сама Конвенція не містить жодних застережень щодо неможливості встановлення у договорі між сторонами штрафних санкцій як виду забезпечення виконання зобов'язання.

З огляду на викладене помилковими є твердження Відповідача щодо застосування до спірних відносин ч. 5 ст. 23 Конвенції, відповідно до якої у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток, який не може перевищувати плату за перевезення, оскільки позивачем у справі заявлялися вимоги про стягнення штрафної санкції, а не збитку.

Таким чином суд вважає помилковими твердження відповідача про невідповідність умов договору в частині визначення штрафу за прострочення доставки товару положенням Конвенції. Крім цього, як вже було зазначено, у п. 4.1 договору сторони погодили, що у разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та діючим законодавством України.

19 травня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" (перевізник, відповідач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" (експедитор, позивач) було укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно - експедиційні послуги №213, відповідно до предмету якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (надалі-клієнт) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (пункт 1.1. договору).

Конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником (пункт 1.2. договору).

У відповідності до п.1.3. договору, узгодженою (підтвердженою) вважається заявка, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін, і скріплена печатками або штампами сторін. Заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватись телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У разі відмови від підтвердженої заявки сторона зобов'язується письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 48 годин до дати завантаження при міжнародних перевезеннях або 24 години при внутрішніх перевезеннях.

Згідно п.3.1 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у заявках шляхом прийняття заявки до виконання. Експедитор зобов'язується в порядку й на умовах, певних даним договором, оплачувати послуги з перевезення вантажу, транспортно-експедиторські послуги та відшкодовувати попередньо погоджені документально підтверджені витрати перевізника, пов'язаних з виконанням перевезення за заявками згідно договору.

У п.4.1 договору сторони дійшли згоди, що в разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956р. та діючим законодавством України. Порушення договору є його невиконання чи неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених даним договором.

Відповідно до п.4.4 договору, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, які він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу при міжнародних перевезеннях - відповідно Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів: по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР.

Згідно п.4.5. договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить:

- при міжнародних перевезеннях: гривневий еквівалент 50,00 EURO (в.ч.ПДВ) за кожну добу запізнення ;

- при внутрішніх перевезеннях: 300,00грн. (в.ч.ПДВ) за кожну добу запізнення.

Відповідно до п.6.1 договору, при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/CMR) 1956р. зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978р., Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975р., Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957р., Конвекції про спільну транзитну процедуру 1987р., Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюються міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970р. та іншими міжнародними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються законодавством України.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного календарного року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія договору автоматично буде пролонговуватися на кожен наступний календарний рік без складання додаткової угоди до договору (п.6.6 договору).

Генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги від 19.05.2016р. №213 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Надалі 23.06.2016р. між сторонами підписано заявку №11, згідно якої останні погодили, маршрут, найменування вантажу, вагу та об'єм вантажу, дата та час прибуття ТЗ під завантаження, адреса завантаження та контакти особи, адреса митного оформлення, строки доставки, адреса розвантаження вартість послуг та умови розвантаження, тощо (а.с.15).

Відповідно до умов Договору перевізник - ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" прийняв до виконання заявку від ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція" №11 на перевезення вантажу по маршруту Німеччина-Україна.

Зокрема, згідно вказаної вище заявки №11 від 23.06.2016р., що строк доставки (прибуття) сторони погодили - 29.06.2016р..

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) (а.с.16) на перевезення вантажу, вантаж був доставлений Відповідачем лише 06.07.2016, що підтверджується відмітками вантажоотримувача ТОВ "Ландтех".

Таким чином перевізником ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" було порушено строки доставки вантажу з запізненням на сім днів.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

У відповідності до ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Стаття 923 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу, а саме, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.158 Статуту автомобільного транспорту УРСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах.

В матеріалах справи міститься міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) (а.с.16) на перевезення вантажу, якою підтверджуються обставини на які посилався позивач в своїй позовній заяві, а саме те, що вантаж був доставлений Відповідачем лише 06.07.2016, що підтверджується відмітками вантажоотримувача ТОВ "Ландтех".

Таким чином Відповідач допустив виконання зобов"язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 4.5. Договору у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить гривневий еквівалент 50 EURO (в т.ч. ПДВ) за кожну добу запізнення (при міжнародних перевезеннях.).

Зокрема, згідно заявки №11 від 23.06.2016р., строк доставки (прибуття) сторони погодили - 29.06.2016р., однак відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) (а.с.16) на перевезення вантажу, вантаж був доставлений Відповідачем лише 06.07.2016, що підтверджується відмітками вантажоотримувача ТОВ "Ландтех".

Отже перевізником ТОВ "Вікторія - Транс - Сервіс" було порушено строки доставки вантажу з запізненням на сім днів.

Таким чином, розмір штрафу, який має сплатити відповідач (перевізник) за затримку доставки вантажу строком на сім днів при здійсненні вищезазначеного перевезення в сукупності становить (гривневий еквівалент 350 Євро за офіційним курсом НБУ станом на 06.07.2016р.).

Заперечення Відповідача наведені у відзивах спростовуються всім вищенаведеним.

Крім того суд зазначає, що безпідставним є посилання Відповідача на те, що Позивач не звертався до нього з претензією, а відтак не вправі пред"являти позов, так як відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Також у вказаному рішенні Конституційний суд України вказує,що зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Що стосується клопотання Відповідача про звернення за офіційним тлумаченням окремих норм Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956р. до Комітету ООН, то суд зазначає, що ні Господарським процесуальним кодексом України, ні іншими актами цивільного та господарського законодавства не надано права господарському суду на звернення до міжнародних організацій за офіційним тлумаченням норм міжнародних договорів.

Крім того Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, що тлумачення норм міжнародних договорів Комітетом ООН є доказом у справі.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 4-7 цього ж Кодексу судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ж до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач довів належними та допустимими доказами виконання Відповідачем зобов"язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - генерального (довгострокового) договору транспортно-експедиторських послуг № 213 від 19.05.2016 р. та транспортної заявки № 11 від 23.06.2016 року, а відтак його позовні вимоги про стягнення з Відповідача 9 692, 62 грн. штрафу грунтуються на договорі та законі, і, відповідно, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак враховуючи те, що рішенням господарського суду Рівненської області від 03.10.2016р., яке є чинним, відмовлено ТОВ "Орлан - Транс - Експедиція" в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 20 000, 00 грн. штрафу, а судом в даному випадку задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 9 692,62 грн. штрафу, то відповідно, судовий збір від вказаної вимоги покладається на відповідача (33%).

Відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відтак суд здійснює розподіл судового збору сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг і покладає його на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" (33003, м.Рівне, вул.Гагаріна, 39, офіс 20, код ЄДРПОУ 38552248) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" (03148, м.Київ, вул.Жмеринська, 30, код ЄДРПОУ 37226143) 9 692,62 грн. (дев"ять тисяч шістсот дев"яносто дві грн. 62 коп.) штрафу, 454,74 грн. судового збору за розгляд справи у господарському суді (1-а інстанція), 500,21 грн. судового збору за розгляд справи у апеляційній інстанції та 545,69 грн. судового збору за розгляд справи у касаційній інстанції.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 31 березня 2017 року.

Суддя Марач В.В.