Постанова

від 11.05.2017 по справі 918/613/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р. Справа № 918/613/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі № 918/613/16 (суддя Марач В.В.)

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс"

про стягнення в сумі 29 692,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі №918/613/16 (суддя Марач В.В.) позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" 9692,62 грн. штрафу, 454,74 грн. судового збору за розгляд справи у господарському суді (1-а інстанція), 500,21 грн. судового збору за розгляд справи у апеляційній інстанції та 545,69 грн. судового збору за розгляд справи у касаційній інстанції.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивач довів належними та допустимими доказами виконання відповідачем зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - генерального (довгострокового) договору транспортно-експедиторських послуг № 213 від 19.05.2016 р. та транспортної заявки № 11 від 23.06.2016 року, а відтак його позовні вимоги про стягнення з відповідача 9692,62 грн. штрафу ґрунтуються на договорі та законі, і, відповідно, підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі №918/613/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція відмовити.

Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування цього зазначає, що судом першої інстанції не надано будь-якої оцінки викладеними обставинам у відзиві на позовну заяву та доданих документах в частині неправомірності вимог про сплату штрафу за затримку доставки вантажу. Крім того, апелянт переконаний, що застосування санкцій, за затртмку доставки вантажу, суперечить нормам Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та у зв'язку з цим стверджує, що вина товариства у затримці доставки вантажу відсутня.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11.05.2017.

03.05.2017 на адресу суду від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція надійшло заперечення на апеляційну скаргу в якому просить суд залишити рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 по справі №918/613/16 без змін, а скаргу ТОВ Вікторія-Транс-Сервіс без задоволення. Крім того, просить суд провести розгляд справи №918/613/16 без присутності представника позивача.

04.05.2017 на адресу суду від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" надійшла заява на виконання ухвали суду від 12.04.2017 до якої долучені інформація з ЄДРЮОФОП щодо позивача та відповідача по даній справі.

04.05.2017 на адресу суду від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" надійшло клопотання про слухання справи без участі представника позивача за наявними у справі документами.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 11.05.2017 не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджуються рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомили.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами і доповненнями) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи та врахувавши клопотання сторін про розгляд справи без представників, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі № 918/613/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.10.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016, у задоволенні позову ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" про стягнення в сумі 29 692,62 грн., відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2017 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/613/16 в частині відмови у стягненні штрафу за прострочення доставки товару скасовано, справу № 918/613/16 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області в іншому складі суду. В решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/613/16 залишено без змін.

Дана постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів обох інстанцій про невідповідність умов договору в частині визначення штрафу за прострочення доставки товару положенням Конвенції. Крім цього, як вже було зазначено, у п. 4.1 договору сторони погодили, що у разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та діючим законодавством України.

Крім того, звернуто увагу на те, що під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З підстав вищевикладених, предметом судового розгляду є позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 9692,62 грн. штрафу за затримку доставки вантажу строком на сім днів при здійсненні міжнародного перевезення.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно з частиною 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, що 19.05.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" (перевізником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" (експедитором) укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційні послуги № 213, за умовами якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (клієнта) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.(а.с.12-14 т.1)

Пунктом 1.2 договору передбачено, що конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником.

Узгодженою (підтвердженою) вважається заявка, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін і скріплення печатками або штампами сторін. Заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору( п. 1.3 договору).

Відповідно до п.2.1.1 договору у заявці зазначаються: точна адреса завантаження/розвантаження, дата і час прибуття на завантаження, найменування вантажовідправника, найменування вантажу, його кількість, включаючи вагу брутто, характеристику та тип вантажу та особливості його перевезення (якщо такі наявні), місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови.

Пункт 2.1.5 договору покладає на експедитора обов'язок забезпечити виконання вантажовідправником/вантажоодержувачем вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на приймання вантажів до перевезення та їх здачу не більше ніж за: - 72 години на завантаження/розвантаження і митне оформлення на території України та 72 години на завантаження/розвантаження і митне оформлення на території інших держав на кожну партію вантажу, що транспортується одним автомобілем у міжнародному сполученні (за винятком вихідних і святкових днів, якщо автомобіль було подано пізніше ніж за 36 годин до початку таких). Вищенаведені строки вважаються нормативним простоєм і є складовою транспортного процесу.

Згідно п.2.2.5 договору, перевізник зобов'язується подати автомобілі під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами і в строки, визначені заявкою.

Згідно умов Договору, позивач надав відповідачу відповідну заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №11 від 23.06.2016 (а.с.15 т.1).

24.06.2016 відповідач подав на адресу, вказану у заявці, автомобіль НОМЕР_1 для перевезення вантажу. Автомобіль був поданий під завантаження в термін передбачений заявкою, після чого завантажений та вибув з адреси Rebe-Gregoire-Besson GmbH Am Rabewerk 1 49152 Bad Essen Germany лише 27.06.2016 (а.с. 236 т.1).

Відповідно до заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №11 від 23.06.2016 місцем доставки вантажу є м. Кіровоград, згідно ЦМР, а датою доставки є 29.06.2016 прибуття.

Крім того, п.2.2.7 договору передбачено, обов'язок перевізника, негайно повідомляти експедитора (в разі потреби письмово) про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж, тощо).

Пунктом 4.1 договору, передбачено, що в разі порушення зобов'язання за даним договором сторона несе відповідальність визначену даним договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) 1956 року та діючим законодавством України. Порушенням договору є його невиконання чи неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених даним договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому несплата відповідачем заборгованості є порушенням господарських зобов'язань за вказаним договором.

Відповідно до п. 4.5. договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить при міжнародних перевезеннях: гривневий еквівалент 50 EURO (в.ч. ПДВ) за кожну добу запізнення.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом п. 6.1 договору сторони узгодили, що при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/CMR) 1956 року зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975 року, Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957 року, Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987 року, Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970 року та іншими міждержавними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються законодавством України.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненою у Женеві 19.05.1956 р. передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Стаття 6 конвенції містить вичерпаний перелік даних, які повинні міститися в вантажній накладній.

Оскільки згідно вимог конвенції відмітка в CMR (вантажній накладній) дати фактичної доставки вантажу не є обов'язковою, однак якщо вона наявна, то судом першої інстанції правомірно визначено дату доставки вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) на перевезення вантажу, згідно з якою вантаж був доставлений лише 06.07.2016 (а.с. 16 т.1), що не заперечується позивачем та відповідачем у даній справі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем строків доставки вантажу, а саме 06.07.2016 замість 29.06.2016 відповідно до умов укладеного сторонами договору від 19.05.2016 та заявки №11 від 23.06.2016 (яка є невід'ємною частиною цього договору (п.1.3 договору)) без заперечень і зауважень в цій частині.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому цій норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 ГК України, главою 64 ЦК України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненою 19.05.56 в м. Женеві (Швейцарія), до якої Україна приєдналась згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів".

Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Отже, враховуючи, що правовідносини сторін у даній справі виникли з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана и Женеві 19.05.1956.

Так, згідно ч.1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно ч.2 ст. 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Таким чином, колегія суддів виходить з того, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що затримка доставки викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Згідно Конвенції прострочення доставки вантажу має місце, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що укладення договору транспортного експедирування визначено ст. 929 ЦК України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Крім того, положення зазначеної статті кореспондуються зі змістом статті 316 ГК України.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні також визначені Законом України від 01.07.2004 №1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність", відповідно до ст. 1 цього Закону транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор є суб'єктом господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування, а транспортно-експедиторською послугою є робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким чином, законодавець розмежував в окремі інститути послуг "перевезення" та "транспортне експедирування" та визначив, що за договором перевезення у перевізника виникає обов'язок доставити вантаж у пункт призначення одержувачеві, а у експедитора за договором транспортного експедирування виконати особисто експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або організувати їх виконання.

Отже, предметом договору перевезення є переміщення/перевезення вантажу, а договору на транспортно-експедиторське обслуговування є надання супутніх послуг, пов'язаних з таким переміщенням/перевезенням вантажу.

Як вже було зазначено у цій постанові, 19 травня 2016 року між ТОВ Вікторія-Транс-Сервіс (перевізник) та ТОВ Орлан-Транс-Експедиція (експедитор) укладено генеральний (довгостроковий) договір №213 на транспортно-експедиційні послуги, відповідно до умов якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача зобов`язується організувати надання перевізником транспортно-екпедеційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень (пункт 1.1 договору).

Таким чином, враховуючи предмет спірного договору, укладений між сторонами договір № 213 від 19.05.2016 року, є договором транспортного експедирування, укладеним з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови надання транспортно-експедиційних послуг.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Орлан - Транс - Експедиція" про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" 9692,62 грн. штрафу за затримку доставки вантажу строком на сім днів при здійсненні міжнародного перевезення.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (ч. 4 ст. 306 ГК України).

Відносини, пов'язані з перевезенням багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт міжнародні перевезення пасажирів і вантажів перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ч. 1 ст. 53 Закону України Про автомобільний транспорт ).

З приводу посилань відповідача як на одну з підстав відмови у стягненні штрафу, а саме посилання на недотримання позивачем приписів статті 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, що полягає у ненаданні доказів направлення відповідачу претензії протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 3 статті 30 даної Конвенції прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.

Варто зауважити, що під поняттям "перевізника" визначеного частиною 3 статті 30 Конвенції слід розуміти особу, яка на договірних відносинах надає послуги з перевезення вантажовідправнику/вантажоодержувачу, оскільки усі інші особи залучені безпосереднім перевізником для виконання перевезення, підпадають під визначення "агентів", "службовців", "інших осіб", мова про яких йдеться в статті 3 даного акту.

Отже вимога, закріплена в частині 3 статті 30 Конвенції стосується питання стягнення саме вантажовідправником/вантажоодержувачем збитків з безпосереднього перевізника товару, та не поширює свою дію на випадок стягнення експедитором з перевізника штрафу за затримку доставки вантажу.

Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що регулювання правовідносин сторін за договором на транспортно-експедиційні послуги виключно базуючись на основі Конвенції є помилковим, оскільки останні не є відносинами між перевізником та вантажовідправником/вантажоодержувачем, а полягають у організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням на відміну від правовідносин саме з перевезення, в тому числі і у міжнародному сполученні. До того ж сама Конвенція не містить жодних застережень щодо неможливості встановлення у договорі між сторонами штрафних санкцій як виду забезпечення виконання зобов'язання.

При цьому, ч. 1 ст.14 Конвенції передбачено, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

Тобто, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо нібито відсутності вини відповідача в порушенні строків доставки вантажу через незабезпечення завантаження вантажу, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих, у розумінні ст.34 ГПК України, доказів неможливість виконати обов'язок покладений на нього п.2.2.7 договором, щодо негайного повідомлення експедитора (позивача) (в разі потреби письмово) про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж, тощо), що відображало б намагання відповідача в правомірний спосіб уникнути відповідальності передбаченої п.4.5 договору.

Щодо посилання відповідача на необхідності дотримання ним норм Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970 року під час виконання даного перевезення та необхідність відпочинку водієві, колегія суддів зазначає наступне.

23.06.2016 між позивачем та відповідачем підписано заявку №11, згідно якої останні погодили, маршрут, найменування вантажу, вагу та об`єм вантажу, дата та час прибуття транспортного засобу під завантаження, адресу завантаження та контакти особи, адреса митного оформлення, строки доставки, адреса розвантаження вартість послуг та умови розвантаження тощо.

Відповідно до умов договору відповідач прийняв до виконання заявку від позивача на перевезення вантажу по маршруту Німеччина-Україна. Згідно вищезгаданої заявки строк доставки (прибуття) сторони погодили 29.06.2016. Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) на перевезення вантажу (а.с.16 т.1), вантаж доставлений відповідачем лише 06.07.2016, що підтверджується відмітками вантажоотримувача ТОВ Ландтех .

Долучена до матеріалів справи відповідачем копія подорожнього листа № 470005 вантажного автомобіля в міжнародномиу сполученні від 17.06.2016 року серія 10 ААА не спростовує, а підтверджує факт затримки доставки вантажу строком на сім днів при здійсненні міжнародного перевезення.

Отже, погоджуючи заявку (у т.ч. строки виконання перевезення) перевізник ТОВ Вікторія-Транс-Сервіс самостійно повинен був розрахувати дотримання ним норм Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970 року під час виконання даного перевезення та необхідність відпочинку водієві.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ні умовами заявки ні нормами вищезгаданої Європейської Угоди не передбачено прямої заборони відповідачеві здійснювати перевезення у складі декількох водіїв для забезпечення необхідності відпочинку водіям.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п.4.5. договору, у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить:

- при міжнародних перевезеннях: гривневий еквівалент 50,00 EURO (в.ч.ПДВ) за кожну добу запізнення ;.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині, а саме в стягненні з відповідача штрафу у сумі: 9 692,62 грн. - гривневий еквівалент 350 Євро за офіційним курсом НБУ станом на 06.07.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі № 918/613/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.2017 у справі № 918/613/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вікторія - Транс - Сервіс" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.