Постанова

від 09.11.2016 по справі 813/3792/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року № 813/3792/15 Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гулкевич І.З.

судді Брильовського Р.М.

судді Кедик М.В.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом депутата Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_3 до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне підприємство «Волтан» про визнання протиправними дій, скасування спеціального дозволу

ВСТАНОВИВ:

Депутат Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_3 звернулася з позовом до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне підприємство «Волтан» в якому просить : визнати дії Державної служби геології та надр України неправомірними; визнати недійсним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами реєстраційний номер 5739 серія А№002031 виданий приватному підприємству "Волтан" код 25239133, для видобування пісків, придатних для рекультивації, благоустрою та планування, суглинків та супісків для влаштування земляного полотна Пісківському родовищі ділянки №1 і №2 площею 7,3 га на території Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виданий відповідачем спеціальний дозвіл користування надрами реєстраційний номер 5739 серія А№002031 виданий приватному підприємству "Волтан" код 25239133, для видобування пісків, придатних для рекультивації, благоустрою та планування, суглинків та супісків для влаштування земляного полотна Пісківському родовищі ділянки №1 і №2 площею 7,3 га на території Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виданий всупереч вимогам чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити повністю, посилались на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, просив розгляд справи проводити письмовому провадженні. Попередньо надав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав, що оскаржуваний спеціальний дозвіл прийнятий на підставі та у межах повноважень, визначених законом, а можливість скасування спеціального дозволу не передбачена жодним нормативно-правовим актом.

Представник третьої особи проти позову заперечив зазначивши, що приватне підприємство "Волтан" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами №5739 від 12.03.2013, у відповідності до приписів Порядку №615. Посилався на те, що позивач не навів докази, які б свідчили про те, що спірний спеціальний дозвіл №5739 від 12.03.2013 р, порушує права та інтереси депутата Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_3, а тому враховуючи, що оскарженню підлягають не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що порушують права та інтереси самого заявника, то позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне та надав правову оцінку.

Судом встановлено, що приватному підприємству "Волтан" надано Державною службою геології та надр України спеціальний дозвіл на користування надрами №5739 від 12.03.2013 р з метою видобування пісків, придатних рекультивації, благоустрою та планування, суглинків та супісків для влаштування земляного полотна Пісківського родовища (ділянка №1,2) терміном дії 20 років.

Вищевказаний спеціальний дозвіл видано на підставі рішення Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №129 від 27.07.2012 р. "Про надання погодження ПП "Волтан" на отримання спеціального дозволу на користування надрами Пісківського родовища пісків та надання погодження ПП "Волтан" на отримання гірничого відводу для розробки Пісківського родовища пісків та рішення Пустомитівської районної ради Львівської області №282 від 16.08.2012 р "Про надання погодження ПП "Волтан" на отримання спеціального дозволу на користування надрами Пісківського родовища пісків на території Пісківської сільської ради Пустомитівського району, а також було надано ряд інших погоджень відповідно до вимог пункту 9 Порядку №615".

Депутат Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_3, не погоджуючись із виданим Державною службою геологією та надр України від 12.03.2013 №5739 спеціальним дозволем, звернулась до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є, зокрема, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наведених норм права вбачається, що фізична та юридична особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зокрема, у тому випадку, якщо такі дії безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, фізична та юридична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які, на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про оскарження спеціального дозволу, депутат Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_3 зобов'язана була зазначити не лише в чому полягала неправомірність, на її думку, видача спеціального дозволу відповідачем, а й чим такий спеціальний дозвіл порушує її права та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно статті 4 Кодексу України про надра надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через ОСОБА_4 України, ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Суд наголошує, що у своєму позові та в судовому засіданні представник позивача не надав обґрунтованих пояснень з приводу того, яким чином оскаржуваний спеціальний дозвіл впливає на права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а також не навів обґрунтувань, щодо порушення оскаржуваним спеціальним дозволом прав, свобод та інтересів сільської громади .

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Суд, також, зазначає, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 21.10.2014 №К/800/39469/14 та від 10.12.2014 №К/800/39780/14.

Під час вирішення справи судом не встановлено порушення (звуження змісту) безпосередньо прав та інтересів або створення додаткових обов'язків для позивача оскаржуваним спеціальним дозволом від 12.03.2013 р №5739.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Гулкевич І.З.

Суддя Брильовський Р.М.

Суддя Кедик М.В.

Постанова не набрала законної сили

Суддя Гулкевич І.З.