Рішення

від 10.11.2016 по справі 906/79/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" листопада 2016 р. Справа № 906/79/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді Лозинської І.В.

за участю секретаря судового засідання Зарудяного А.В.

в присутності представників сторін:

- від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. від 10.02.2016

- від відповідача: ОСОБА_2 - керівник, НОМЕР_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічого акціонерного товариства "Лугинська райагропромтехніка" (смт. Лугини, Житомирська область)

до Дочірнього підприємства "Лугинське" Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська лісопереробна група" (смт. Лугини, Житомирська область)

про стягнення 89273,01 грн ( в частині суми неустойки 32258,06 грн на новий розгляд)

В засіданні суду 04.11.2016 було оголошено перерву до 10:00 10.11.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Публічним акціонерним товариством "Лугинська райагропромтехніка" подано позов до господарського суду Житомирської області про стягнення з Дочірнього підприємства "Лугинське" Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська лісопереробна група" 107267,36 грн, з яких: 60000 грн боргу з орендної плати; 14059,36 грн пені за прострочення сплати орендної плати; 32258,06 грн неустойки за прострочення повернення орендованого майна; 949,94 грн 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.03.2016 (а. с. 60 - 62), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (а. с. 105 -110) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача зазначені суми, а також 1609,01 грн. судового збору .

Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2016 (а. с. 149 -154), рішення господарського суду Житомирської області від 29.03.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 скасовано в частині позовних вимог про стягнення 32258,06 грн неустойки за прострочення повернення орендованого майна, з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. В іншій частині рішення та постанову залишено без змін.

Скасовуючи рішення господарського суду Житомирської області, у мотивувальній частині цієї постанови ВГСУ зазначив, серед іншого, що при повторному розгляді справи необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Крім того, касаційною інстанцією вказано, що аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 № 5015/4879/12. Даний висновок відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин. Статтею 111-28 названого Кодексу також передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Ухвалою господарського суду від 25.08.2016 справу № 906/79/16 суддею Лозинською І.В. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2016.

Ухвалою господарського суду від 04.11.2016 в засіданні суду оголошено перерву, призначено засідання суду для розгляду справи та заяви позивача про забезпечення позову на 10.11.2016, зобов"язано відповідача виконати вимоги резолютивної частини ухвали господарського суду від 21.10.2016 в повному об'ємі, а також надати суду, за наявності докази, зазначені в резолютивній частині цієї ухвали.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 32258,06 грн неустойки підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (а. с.170).

Представник відповідача в засіданні суду заперечив проти стягнення 32258,06 грн неустойки за прострочення повернення орендованого майна, з підстав викладених у письмових поясненнях від 10.11.2016, які надано суду 10.11.2016 (а. с.195); надав для долучення до матеріалів справи документів згідно з переліком (а. с.196 - 210).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2016 у справі, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2015 між ПАТ "Лугинська райагропромтехніка" (орендодавець, позивач) та Дочірнім підприємством "Лугинське" Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська лісопереробна група" (орендар, відповідач) укладено Договір № 1 оренди нежилих приміщень (далі - Договір) (а. с.12,13).

Відповідно до укладеного Договору, позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення типової майстерні (деревообробний цех) та приміщення технічного обмінного пункту технічний обмінний пункт, що знаходяться за адресою: смт. Лугини, вул. К.Маркса 48, що підтверджується актом приймання - передачі від 30.04.2015 (а. с. 14).

Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 Договору, термін оренди складає: з 01.05.2015 по 31.12.2015.

Згідно з п.п. 9.1 п. 9 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.

За умовами п.п. 7.1 п.7 Договору, після закінчення терміну оренди, розірвання Договору оренди, орендар зобов'язаний передати орендодавцю об"єкт оренди протягом 15-ти календарних днів за актом приймання - передачі.

Позивач своїм листом від 30.12.2015, вих. № 57 повідомив відповідача про те, що термін дії Договору оренди приміщень від 30.04.2015 закінчується 31.12.2015 та просив до 15.01.2016 провести звірку заборгованості по розрахунках і провести оплату, а також згідно з п. 7.1 Договору привести в належний стан та передати за актом об'єкт оренди орендодавцю (а. с.18). Вказаний лист відповідачем отримано 21.01.2016, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с.19).

18.01.2016 позивачем повторно надіслано відповідачу телеграму з вимогою терміново привести в належний стан, передати орендоване майно за актом передачі та провести розрахунки згідно з умовами Договору; крім того повідомлено, що доступ працівників відповідача на територію позивача буде припинено з 18.01.2016 (а. с. 20).

Як вказує позивач, Договір припинив свою дію 31.12.2015, однак відповідач, не зважаючи на письмові вимоги позивача, повернення об'єкта оренди за актом приймання - передачі не здійснив та продовжує користуватись орендованим майном.

За таких обставин, позивачем з метою захисту свого порушеного права, заявлено, зокрема, вимогу про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 32258,06 грн за період з 16.01.2016 по 09.03.2016.

Відповідач заперечує проти факту прострочення повернення орендованого майна позивачу, посилаючись, зокрема, на те, що працівником позивача підприємство відповідача було відключено від електропостачання і лише 18.12.2016 електропостачання було відновлено; у зв"язку з цим відповідачем було порушено договірні зобов"язання по відвантаженню продукції та графік надходження коштів на підприємство; крім того, ця обставина вплинула на терміни виконання умов Договору № 1-12/15 від 01.12.2015, укладеного відповідачем з ТОВ "Біохім" на демонтаж та вивезення обладнання з орендованих приміщень за адресою: смт.Лугини, вул. Карла Маркса, буд. 48 (письмові пояснення відповідача від 10.11.2016 (а. с.195)).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову задоволення позову в частині стягнення 32258,06 грн неустойки за прострочення повернення орендованого майна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди нежитлових приміщень від 30.04.2015 та за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст. ст.173,174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ГК України, майнові зобов"язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Предметом даного спору є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 32258,06 грн неустойки за неповернення орендованого приміщення.

За приписами ч.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 291 ГК України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Так, умовами Договору сторонами було погоджено його дію до 31.12.2015.

За ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У матеріалах справи є докази направлення позивачем повідомлення відповідачу від 30.12.2015 вих. № 57 про припинення Договору оренди №1 від 30.04.2015.

За таких обставин, наявність листа наймодавця про закінчення строку дії Договору свідчить про неможливість автоматичного продовження строку його дії на той самий термін.

Водночас матеріали справи не містять доказів укладання сторонами додаткової угоди до Договору про продовження строку його дії.

Таким чином, Договір оренди №1 від 30.04.2015 припинив свою дію з 31.12.2015, що не заперечувалось апеляційною та касаційною інстанціями.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Пунктом 5.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми ст. 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання - передачі.

У разі не виконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Так, умовами п.п. 5.2 п. 5 Договору передбачено, що повернення об'єкта оренди після закінчення дії даного договору проводиться зі складанням акта приймання-передачі. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Як вже зазначалось судом, у п.п. 7.1 п.7 Договору сторони узгодили порядок повернення орендованого майна після закінчення терміну оренди, а саме протягом 15-ти календарних днів за актом приймання-передачі.

Сторонами погоджено, що у момент підписання акту приймання-передачі орендар передає орендодавцю ключі від приміщень та споруд, що знаходились в користуванні (п.п. 7.2 п.7 Договору).

Позивач у своїх зверненнях до відповідача від 30.12.2015 та 18.01.2016 також вимагав у відповідача повернення орендованого майна.

Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення орендодавцю у визначений договором строк орендованого майна.

За таких обставин позивачем за період з 16.01.2015 по 09.03.2016 нараховано до стягнення з відповідача неустойку за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 32258,06 грн (а. с. 45).

Однак, судом враховано, що для застосування наслідків, передбачених нормою ч.2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Відповідно до аб.2 ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов"язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання (ч.2 ст. 614 ЦК України).

Розглядаючи питання про наявність підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення неустойки за неповернення орендованого майна суд щодо вини відповідача у неповерненні орендованого приміщення, зазначає таке.

Позивачем вказано, що обов"язковою передумовою повернення орендованого майна є приведення його до належного стану.

Так, сторонами погоджено, що об"єкт оренди має бути переданий орендодавцю у такому ж стані, в якому він був наданий в оренду з урахуванням морального зносу, про що складається акт прийому-передачі (п.п. 7.3 п. 7 Договору).

Відповідно до п.п. 5.3 п. 5 Договору, в разі припинення або розірвання договору оренди, орендатор зобов"язаний на протязі 3-х днів повернути орендодавцю об"єкт оренди в стані не гіршому чим він був отриманий за винятком природного зносу згідно акту прийому-передачі.

Згідно з письмовими поясненнями позивача від 20.09.2016 (а. с. 170), з вини відповідача було пошкоджено частину орендованого майна - покрівлю технічного обмінного пункту, яка через недбальство відповідача обгоріла та потребує капітального ремонту, в підтвердження вказаного факту надано відповідні фотокопії (а. с. 171-176). Окрім того, територія, на якій здійснював свою господарську діяльність відповідач, до цього часу засмічена відходами його виробництва та іншим його майном. Позивачем наголошено, що відповідачем не було повідомлено про укладання договору з іншим суб"єктом господарювання про демонтаж майна та не просив надати доступ до цього майна. Неправомірна поведінка відповідача призвела до того, що після припинення договору оренди відповідач не привів до належного стану орендоване майно та не звільнив його, у зв"язку з чим позбавив позивача здати його в оренду іншому орендарю і несе пов"язані з цим збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2015 уповноваженими представниками складено акт, про те що в трансформаторі ЗТП-4-094 в розширювальному бачку відсутнє масло, тому він потребує відключення і проведення ремонтних робіт (а. с.177).

В порядку ст. 30 ГПК України, ухвалою від 20.09.2016 зобов"язано посадову особу відповідача ОСОБА_3 надати письмові пояснення щодо причин відключення електроенергії в орендованому приміщенні, яке знаходиться за адресою: Житомирська область, смт. Лугини, вул. К. Маркса, 48.

У письмових поясненнях ОСОБА_3 від 20.10.2016 вказано, що 07.12.2015 при проведенні перевірки приладів обліку електроенергії, які знаходяться в приміщенні трансформаторної підстанції, виявлено специфічний запах підгорілого та підвищений гул трансформатора, якого раніше не було; при огляді трансформатора встановлено, що у вікні розширювального бачка трансформатора відсутнє мастило; представником позивача ОСОБА_1 було прийнято рішення про відключення трансформатора для проведення ремонту і недопущення аварійної ситуації та відключено трансформатор від мережі 10кВт, про що складено відповідний акт (а. с. 177); на запитання до представника позивача ОСОБА_1 на протязі декількох днів, про те чому немає електроенергії, було повідомлено, що відсутні кошти на купівлю мастила та оплату роботи по доливці масла; 17.12.2015 близько 12 години дня на територію підприємства приїхали робітники Лугинського РЕМ, які в присутності представника позивача ОСОБА_1 долили в трансформатор 30 літрів мастила, які їм приніс ОСОБА_1, після цього було підключено трансформаторну підстанцію до лінії 10кВт. (а. с. 183).

Однак, відповідачем зазначено, що на виконання умов Договору стосовно звільнення приміщення, ним укладено Договір №1-12/15 від 01.12.2015 на виконання послуг з демонтажу, монтажу та пусконалагоджувальних робіт, однак, з 7-го по 18-е грудня 2015 року позивачем було відключено електроенергію, що призвело до порушення графіку виробництва, відвантаження продукції та не надходження запланованих грошових надходжень, які відповідач планував направити на виконання Договору №1-12 від 01.12.2015 щодо звільнення орендованих приміщень, а також позбавило відповідача можливості звільнити орендовані приміщення.

Крім того, відповідач вказує, що відповідно до отриманої 18.01.2016 телеграми позивач повідомив відповідача про закінчення терміну дії Договору оренди нежилих приміщень №1 від 30.04.2012, просив провести розрахунки та передати майно за Договором. Також телеграмою було повідомлено про припинення доступу співробітників відповідача до орендованого майна з 18.01.2016.

Також відповідачем наголошено на тому, що згідно з Договором № 224 від 23.03.2009 про постачання електричної енергії споживачам та додатку 8-А до нього, позивач являється основним споживачем, тому що йому належить трансформатор через який забезпечується подача електроенергії; у п. 4 вказаного додатку, основний споживач зобов"язався утримувати електроустановки, що вказані у цьому акті, у справному стані та експлуатувати відповідно до Правил користування електричною енергією, ПТЕ, ПТБ; відповідальним за дотримання правил технічної експлуатації електроустановок є ОСОБА_4 (представник позивача по справі); згідно з п. 1.12 Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики № 258 від 25.07.2006, особа, відповідальна за електрогосподарство споживача повинна забезпечити утримання електроустановок у робочому стані; ніхто крім відповідальної особи не може цим займатись; як вказано представником позивача в засіданні суду ОСОБА_1 було долито 30 літрів трансформаторного масла при загальній ємності 130 літрів, що вказує на те, що відповідальна особа не робила періодичний догляд електроустановок; відповідний журнал на підприємстві позивача не вівся; тому позивачем не виконано п. 4 додатку № 8-А до Договору № 224 від 23.03.2009.

Крім того, після відключення трансформатора, 08.12.2015 відповідачем було доставлено трансформаторне масло, однак представник позивача ОСОБА_1 відмовився його доливати (з усних пояснень ОСОБА_1 - тому що воно не було сертифіковане). Однак належних та допустимих доказів щодо придбання трансформаторного масла (відповідних рахунків, накладних, актів прийому - передачі, сертифікатів) позивачем до суду також не надано.

Представник відповідача також зазначив, що був поставлений в умови, що обслуговування електродвигуна залежить від того, чи буде оплачена орендна плата чи ні, однак, ні в якому документі, підписаному сторонами, про це не вказано; наголосив, що своїми діями позивач порушив п.6.3.3 Договору оренди нежилих приміщень, яким погоджено, що до обов"язків орендодавця віднесено, зокрема, обов"язок не перешкоджати орендарю у користуванні об"єктом оренди.

Зважаючи на матеріали справи та вищевикладені пояснення уповноважених представників сторін, господарський суд приходить до висновку, що дії як відповідача, так, в деякій мірі і позивача, унеможливили виконання умов Договору оренди нежилих приміщень в частині своєчасного звільнення та передачі орендованого майна з таких підстав.

У п. 7.1 Договору оренди зазначено, що після закінчення терміну оренди, розірвання Договору оренди, орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт оренди протягом 15-ти календарних днів за актом приймання - передачі.

Однак діючим законодавством не передбачено в імперативній формі, що обов'язок по складанню акта приймання-передачі майна покладається саме на орендаря, оскільки, по-перше, ст. ст. 785, 795 ЦК України не містять жодних вказівок на те, що такий обов'язок має нести лише орендар.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як зазначалось судом вище, 07.12.2015 уповноваженими представниками сторін складено акт про те, що в трансформаторі ЗТП-4-094 в розширювальному бачку відсутнє масло, тому він потребує відключення і проведення ремонтних робіт (а. с. 177).

В засіданні суду 21.10.2016 представник позивача надав для долучення до матеріалів справи письмові пояснення посадової особи відповідача - ОСОБА_3 щодо причин відключення електроенергії в орендованому приміщенні, яке знаходиться за адресою: Житомирська область, смт. Лугини, вул. К. Маркса, 48 в період з 07.12.1015 по 18.12.2015 (а. с. 183).

Лугинським РЕМ було надано позивачу рахунок від 17.12.2015 на оплату робіт з відключення заземлення на 373,07 грн, який оплачено позивачем 18.12.2016 відповідно квитанції Лугинського відділення Приватбанку (а. с. 178).

Таким чином, як стверджує відповідач, враховуючи, відключення приміщень, які орендуються, від електроенергії на певний час, позбавило його можливості виконати умови договорів, укладених з його контрагентами на поставку виготовленої продукції та вжити у зв'язку з цим належних заходів до звільнення зазначених приміщень, так як вони використовувались за п. 21 Договору оренди як цехи по переробці деревини.

Крім того, у письмових поясненнях від 10.11.2016 (а. с. 195) відповідач зазначив, що між відповідачем (споживач) та ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" (постачальник) було Договір №224 від 03.03.2009 про постачання електричної енергії споживачам. Відповідно до п. 2 додатку №8-А до вказаного договору, підписаного також і позивачем (основний споживач), обов'язок по утриманню у справному стані електроустановок, які належать позивачу та відповідальність за їх технічний стан, покладено на обох сторін спору в рівній мірі.

Судом взято до уваги п. 6.3.3 Договору оренди, де серед обов'язків орендодавця передбачено не перешкоджання орендарю у користуванні об'єктом оренди, а серед прав - не частіше ніж один раз на місяць здійснювати перевірку порядку використання орендарем об'єкту оренди відповідно до умов даного договору (п. 6.4.1).

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, необхідною передумовою для застосування неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, є невиконання орендарем обов'язку щодо повернення орендованого майна, яке супроводжується безпідставним продовженням фактичного користування колишнього орендаря цим майном.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у ситуації, яка склалася у сторін з відключенням трансформатора в орендованому приміщенні та не вжиття належних заходів до підключення електроенергії терміном більше 10 днів, вбачається не належне виконання обов'язку по утриманню його у справному стані, як позивачем так і відповідачем.

Тому, на думку суду, покладення вини щодо порушення термінів звільнення орендованого приміщення лише на відповідача, буде не правомірним.

Одночасно слід зазначити, що позивачем, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.03.2016, нараховано до стягнення з відповідача неустойку за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 32258,06 грн за період з 16.01.2015 по 09.03.2016 (а.с.45).

Частиною 2 статті 785 ЦК України визначено, що у разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, спеціальною нормою ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Натомість, норма ч.2 ст. 785 ЦК України не містить застереження (в розумінні ч.6 ст.232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки (більш як за 6 місяців) в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має повністю узгоджуватися з нормою ч. 6 ст.232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Крім того, Договір оренди також не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш ніж 6-місячний граничний термін, встановлений імперативною нормою ч. 6 ст.232 ГК України.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне зазначити таке.

За ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 1 ст.2 Закону України „Про судоустрій і статус суддівВ» від 02.06.2016 №1402-VIII, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 6 даного Закону, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Конституційний Суд України у п.п. 4.1. п. 4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) у справі № 1-33/2004 від 02.11.2004, відмітив таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і державиВ» .

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах №1-10/2004 від 01.12.2004 та №1-9/2005 від 24.03.2005.

Відповідно до вимог, передбачених пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Внутрішнє переконання - це сформоване під час розгляду справи уявлення судді про те, як слід вирішити спір.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олюджіч проти Хорватії» (заява № 22330/05, від 05.02.2009), суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення.

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України» (заява № 4436/07, від 03.07.2014); «Богатова проти України» (заява № 5231/04) від 07.10.2010).

За таких обставин, оскільки судом встановлено вину як відповідача так, частково і позивача в ситуації щодо причин, які призвели до не повернення орендованого приміщення згідно з Договором оренди, тому у позові в частині стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 32258,06 грн за період з 16.01.2015 по 09.03.2016 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові в частині стягнення неустойки за прострочення повернення орендованого майна у сумі 32258,06 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.11.16

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.)

3. - відповідачу