Ухвала

від 09.11.2016 по справі 2-4595/11

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

09 листопада 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Маляренка А.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 22 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у сумі 30 000 доларів США на споживчі цілі.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 травня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за змістом якого поручитель зобов'язувався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов'язань перед банком.

У зв'язку з тим, що боржник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, утворилась заборгованість, яка станом на 19 квітня 2010 року становить 34 580, 60 доларів США, що в еквіваленті становить 274 078 грн 92 коп.

Посилаючись на наведене, просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь вказану вище заборгованість, яка складається з основного боргу у розмірі 28 892, 36 доларів США, що в еквіваленті становить 228 995 грн 07 коп., відсотки за користування кредитом - 3 689, 75 доларів США, що в еквіваленті становить 29 244 грн 22 коп., пеню - 1 998, 49 доларів США, що в еквіваленті становить 15 839 грн 61 коп., та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 274 078 грн 92 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка розрахована згідно з умовами кредитного договору, та підлягає стягненню у солідарному поряду з боржника та поручителя.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судом встановлено, що 22 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому на споживчі цілі надано кредит у сумі 30 000 доларів США терміном повернення до 22 травня 2023 року, що підтверджується меморіальними ордерами від 22 травня 2008 року за № № 9, 10.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за змістом якого остання прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 всіх боргових зобов'язань перед банком відповідно до умов кредитного договору.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 19 квітня 2014 року становить 274 078 грн 92 коп.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, ст. 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абз. 3, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 , яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог банку, оскільки кредитний договір укладено сторонами 22 травня 2008 року . На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про її відхилення та залишення без змін рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2011 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: М.К. Гримич

О.В.Кафідова

А.В. Маляренко

І.М.Фаловська