Рішення

від 28.09.2016 по справі 910/15384/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016Справа №910/15384/16 За позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Платіжні Технології»

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 27.07.2015 року;

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 28 вересня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Платіжні Технології» (відповідач) про стягнення 18 815,00 грн. безпідставно одержаних кошті та 8 732,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилкове перерахування грошових коштів згідно платіжного доручення №660 від 19.02.2014 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Платіжні Технології» .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/15384/16. Розгляд справи призначено на 28.09.2016р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав суду пояснення у справі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки останнього суду не повідомив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2013 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Платіжні Технології» (постачальник) укладено Договір поставки №20/05/36 (далі - Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки визначену у цьому пункті продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Загальна сума Договору складається і складає 459 196,56 грн. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. оплата поставленої відповідно до заявки продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному Договорі, протягом 20 банківських днів після отримання покупцем партії продукції.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 1,5 роки. (п. 10.1. Договору).

Відповідно до видаткових накладних №5 від 08.05.2013 року на суму 90 192,78 грн., №6 від 06.06.2013 року на суму 9 480,00 грн., №7 від 10.07.2013 року на суму 53 760,00 грн., №8 від 11.07.2013 року на суму 42 609,60 грн., №9 від 22.07.2013 року на суму 18 815,04 грн., №10 від 17.09.2013 року на суму 15 425,52 грн., №11 від 20.09.2013 року на суму 22 803,60 грн., №12 від 17.10.2013 року на суму 34 375,12 грн., №13 від 04.11.2013 року на суму 51 771,19 грн., №14 від 27.11.2013 року на суму 44 355,79 грн., №15 від 02.12.2013 року на суму 24 048,00 грн., №16 від 20.12.2013 року на суму 40 582,08 грн., №17 від 23.12.2013 року на суму 10 977,84 грн. поставив позивачу товар на загальну суму 459 196,56 грн.

Позивач на виконання умов договору здійснив оплату поставленого товару в розмірі 459 196,56 грн.. що перераховані платіжними дорученнями № 4803 від 18.06.2013 року на суму 30 192,78 грн., № 4879 від 21.06.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 4925 від 26.06.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 4946 від 27.06.2013 року на суму 9 480,00 грн., № 5453 від 25.07.2013 року на суму 42 609,60 грн., № 5463 від 26.07.2013 року на суму 53 760,00 грн., № 6329 від 12.09.2013 року на суму 18 815,04 грн., № 6502 від 01.10.2013 року на суму 22 803,60 грн., № 6677 від 08.10.2013 року на суму 15 425,52 грн., № 6870 від 24.10.2013 року на суму 18 815,04 грн., № 6932 від 28.10.2013 року на суму 34 375,12 грн., № 7258 від 11.12.2013 року на суму 32 956,15 грн., № 195 від 20.01.2014 року на суму 10 977,84 грн., № 196 від 20.01.2014 року на суму 40 582,08 грн., № 281 від 23.01.2014 року 24 048,00 грн., № 299 від 24.01.2014 року на суму 44 355,79 грн.

Також, платіжним дорученням №660 від 19.02.2014 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 18 815,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом №01-14/961 від 12.03.2014 року, у якому просив повернути надмірно перераховану платіжним дорученням №660 від 19.02.2014 року суму грошових коштів у розмірі 18 815,00 грн., у відповідь на який відповідач листом вих.№12 від 28.03.2014 року повідомив, що зобов'язання з повернення 18 815,00 грн. будуть виконані негайно після відновлення ПАТ КБ Приватбанк доступу до його поточного рахунку.

Позивач стверджує, що кошти, перераховані платіжним дорученням №660 від 19.02.2014 року, без достатньої правової підстави отримані та неповернуті відповідачем, у зв'язку із з чим просить стягнути з останнього 18 815,00 грн. безпідставно отриманих кошті та 8 732,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодекс України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач свої зобов'язання за Договором виконав, здійснив поставку товару на загальну суму 459 196,56 грн., яка була оплачена позивачем в розмірі 459 196,56 грн.

Також, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт інших поставок товару, у відповідності до яких у позивача виник обов'язок сплатити 18 815,00 грн. Доказів зворотнього відповідачем не представлено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем було помилково перераховано 18 815,00 грн. в якості оплати поставки товару за Договором, а тому вказана сума коштів набута відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном..

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 16.03.1995 року № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін помилково зараховані кошти.

Згідно з пунктом 2.35 Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється у судовому порядку.

У пункті 1.4. Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" визначено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (частина 1 статті 177 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що оскільки позивачем відповідно до ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України було помилково перераховано на користь відповідача грошові кошти в розмірі 18 815,00 грн., вони отримані без достатньої правової підстави та на час розгляду справи не повернуті відповідачем, доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.

Також позивач заявив про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в розмірі 8 732,71 грн.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.ст. 536, 1214 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що законом не встановлено конкретного розміру процентів, які боржник зобов'язаний сплачувати на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, то суд, застосовуючи аналогію закону передбачену ст. 8 Цивільного кодексу України, виходить із розміру облікової ставки Національного банку України, яка є розміром плати за користування чужими грошовими коштами (така плата застосовується, зокрема: у ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України (при встановлені загального порядку визначення розміру відсотків за час користування чужими коштами); у ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України (при встановлені розміру плати за користування позикою, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором позики); у ч. 2 ст. 737 Цивільного кодексу України (при передачі у ренту грошової суми, якщо більший розмір не встановлений договором ренти); у ч. 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України (при визначені розміру процентів на суму вкладу, якщо у договорі банківського вкладу не встановлений розмір процентів)).

Перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок вказаних процентів, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним. За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 8 702,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Платіжні Технології» (99011, м. Севастополь, вулиця Очаковців, будинок 19, офіс 309, ідентифікаційний код 37054643) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (71503, м. Енергодар, Запорізька обл., а/с 306, ідентифікаційний код 26444970) грошові кошти: 18 815,50 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень) безпідставно одержаних коштів, 8 702,10 грн. (вісім тисяч сімсот дві гривні 10 копійок) процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 376,80 грн. (одна тисяча триста сімдесят шість гривень 80 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Копію даного рішення направити відповідачу по справі № 910/15384/16.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2016р.

Суддя Ю.В. Цюкало