Постанова

від 08.11.2016 по справі 910/688/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 910/688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Гаркавенко С.В. - дов. від 17.10.2016 р. відповідача Миронюк Д.Д. - дов. від 31.10.2016 р. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постановувід 30.08.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/688/16 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Ювілейний-70" простягнення 27024,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ПАТ "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Ювілейний-70" про стягнення 19545,29 грн. боргу за спожиту активну енергію, 6685,80 грн. інфляційних втрат, 793,41 грн. - 3% річних на підставі статей 526, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Позивач посилався на несплату відповідачем у повному обсязі вартості отриманої електроенергії за договором №3205241 від 07.12.1995 р. внаслідок чого за період з 01.07.2011 р. по 01.07.2014 р. у останнього утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправомірність нарахування йому плати за використану електричну енергію, яка йде на підкачку гарячої та холодної води за допомогою електронасосу за лічильником №1025782, оскільки така плата повинна бути врахована в тарифі на послуги з централізованого постачання холодної і гарячої води.

Водночас відповідач вказував на те, що виробником послуги з водопостачання та водовідведення є підприємство водоканалу, яке зобов'язане відшкодовувати позивачу, як теплопостачальній організації, витрати, пов'язані із експлуатацією електронасосу.

Таким чином, на думку відповідача, позивачем безпідставно включено до складу заборгованості вартість електричної енергії, яка використана на підкачування гарячої та холодної води.

Він також вказував на те, що акти приймання-передачі товарної продукції складені позивачем в односторонньому порядку та відповідачем не отримувалися.

Від позивача 24.02.2016 р. подано до суду пояснення, в яких він вказував на правомірність здійсненого ним розрахунку заявленої до стягнення суми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року (суддя Марченко О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що нарахування плати за використану електричну енергію, яка йде на підкачку гарячої та холодної води за допомогою електронасосу за лічильником №1025782, відповідно до пункту 22 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 01.06.2011 р. №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" має включатися до вартості послуг з постачання гарячої та холодної води, а тому нарахування відповідачу такої плати є неправомірним.

Водночас суд вказав про те, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем з оплати поставленої електроенергії в період з липня 2014 року по грудень 2015 року, у зв'язку з чим відмовив у позові повністю.

За апеляційною скаргою ПАТ "Київенерго" Київський апеляційний господарський суд (судді: Дикунська С.Я., Зеленін В.О., Алданова С.О.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 125 Конституції України, статей 526, 598, 610, 611, 617, 651, 653, 692 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 275 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 р. "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", статей 4 7 , 32, 35, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що оскільки межа розподілу відповідальності визначена в пункті 2 додатку № 8 до договору "Акт розмежування балансової приналежності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" на кабельних наконечниках в ТП2479, що перебуває на балансі відповідача, то і всі витрати відносяться на рахунок відповідача; що відсутні постанови НКРЕ, якими передбачено звільнення споживачів від оплати електричної енергії.

Скаржник вказує на те, що факт споживання відповідачем електроенергії за договором у спірному періоді доведений та підтверджується звітами про використану активну електроенергію, актами контрольного огляду засобів обліку електричної енергії. При цьому, відповідачем самостійно у звітах за спірний період були визначені обсяги спожитих ним кВт і такі звіти підписані відповідачем.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову у справі - без змін.

Від ПАТ "Київенерго" надійшло заперечення на відзив, в якому він вказував на правомірність нарахування спірних сум та необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.12.1995 р. між структурним відокремленим підрозділом "Київські електричні мережі" ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) та ЖБК "Ювілейний-70" (абонент) був укладений договір на використання електричної енергії №3205241, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язалась відпускати електроенергію як різновид промислової продукції абоненту в межах дозволеної до використання потужності згідно з визначеними договором умовами та величинами споживання електроенергії та потужності, а абонент згідно з пунктом 4.1 договору зобов'язався оплачувати використану електричну енергію та потужності, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період за прейскурантом 09-01, діючим індексом цін та умовами договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору для визначення величини використаної електроенергії належить знімати та подавати за встановленою формулою до енергопостачальної організації показники розрахункових електролічильників та електролічильників субабонентів згідно з календарним графіком за формою відповідно до додатку № 9 до договору.

Згідно з додатком №2 до договору сторонами узгоджено такий порядок розрахунків: розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 14 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця; при розрахунку за фактично спожиту електроенергію поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" вважаються прирівняними; оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами договору здійснюється на підставі виставлених постачальником рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання; при відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду.

Умовами пункту 13 договору сторони погодили, що договір укладається на строк до 31.12.1996 р., набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку однією із сторін не буде заявлено про відмову від договору або його перегляд.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Київенерго" про стягнення з ЖБК "Ювілейний-70" 19545,29 грн. боргу за спожиту активну енергію, 6685,80 грн. інфляційних втрат, 793,41 грн. - 3% річних за договором на використання електричної енергії №3205241 від 07.12.1995 р. за період з 01.07.2011 р. по 01.07.2014 р. на підставі статей 526, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги необґрунтованими та відмовили у їх задоволенні.

Втім вказані висновки господарський судів визнаються передчасними з огляду на таке.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 цього ж Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поза тим, згідно з приписами пункту 22 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 01.06.2011 р. №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" до складу планованої виробничої собівартості включаються, зокрема, прямі матеріальні витрати, пов'язані з використанням електроенергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з обсягів підйому та/або подачі води, пропускання стічних вод, їх очищення, норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до галузевих нормативів та вимог законодавства з урахуванням особливостей технологічних процесів, які застосовуються на відповідному підприємстві, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси. Обсяг таких витрат визначається з урахуванням витрат на зумовлену електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідливу циркуляцію електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму (у разі відсутності приладів обліку її потужність визначається відповідно до нормативів).

Відповідно до пункту 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води повинні відповідати вимогам щодо якості і тиску води , температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Як передбачено пунктом 6.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190, у разі недостатнього тиску в мережі централізованого водопостачання для постачання водою верхніх поверхів будинків за проектом, узгодженим з виробником, передбачаються насоси для підвищення тиску води, а при постійному надмірному тиску понад 1 кг/см2 - регулятори тиску "після себе".

Окремо розміщені насосні станції для підкачування холодної води перебувають на балансі виробника і ним експлуатуються.

Насосне обладнання для підкачування холодної води та регулятори тиску, встановлені в котельнях, ТП і прибудовах до них, які перебувають на балансі юридичних осіб, експлуатуються ними відповідно до умов договорів, укладених з виробником.

Насосні станції підкачування холодної води та регулятори тиску, розміщені в житлових будинках або прибудовах до них, перебувають на балансі споживачів і обслуговуються ними.

На кожній насосній станції, розташованій у приміщеннях котелень, ТП або прибудовах до них та призначеній для підкачування води в мережі холодного водопостачання, має бути організований облік подачі води і витрат електроенергії.

Виробник відшкодовує теплопостачальним організаціям витрати на експлуатацію насосних агрегатів.

Розглядаючи даний спір, господарський суд першої інстанції, як і апеляційний господарський суд, не дослідив усіх обставин справи, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору.

Так, ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не досліджували підстав, з яких виник спірний борг (чим він підтверджується чи навпаки спростовується), не встановлювали з чого складається спірна сума заборгованості (за якими лічильниками обліковувалася електроенергія, заявлена позивачем до стягнення, враховуючи те, що за умовами спірного договору таких лічильників 4, окрім іншого, і лічильник №2 (1025782), за яким здійснюється підкачка гарячої та холодної води за допомогою електронасосу), не здійснили перерахунку заявлених до стягнення сум, не дослідили суди і не перевірили періоду, за який спірні суми були нараховані.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача 19545,29 грн. боргу за спожиту активну енергію, 6685,80 грн. інфляційних втрат, 793,41 грн. - 3% річних за період з 01.07.2011 р. по 01.07.2014 р. за договором №3205241 від 07.12.1995 р.

Між тим, зі змісту рішення вбачається, що місцевий господарський суд (і з ним погодився і апеляційний господарський суд) дійшов висновку про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості з оплати поставленої електроенергії в період з липня 2014 року по грудень 2015 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суди вказали про неправомірність нарахування позивачеві 21125,53 грн. боргу за використану електричну енергію, яка йде на підкачку гарячої та холодної води за допомогою електронасосу за лічильником 2 (№1025782) , в той час як сума основного боргу, котра пред'явлена до стягнення з відповідача, складає 19545,29 грн.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, виходячи з предмету та підстав позову.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі у їх сукупності та надання правомірної оцінки всім доводам та доказам сторін, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. у справі № 910/688/16 та рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу задовольнити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л.Рогач