Рішення

від 14.02.2017 по справі 910/688/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2017Справа №910/688/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Ювілейний-70"

про стягнення 27 024,50 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Гаркавенко С.В. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Ювілейний-70" 27 024,50 грн., з яких: 19 545,29 грн. - борг за спожиту активну енергію, 6 685,80 грн. - інфляційна складова боргу та 793,41 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на використання електричної енергії № 3205241 від 07.12.1995.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/688/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016, відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016 у справі №910/688/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 № 04-23/2426 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/688/16.

Справа № 910/688/16 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ передана на розгляд судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 суддею Андріїшеною І.О. прийнято справу № 910/688/16 до провадження.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 № 04-23/2694, у зв'язку з лікарняним судді Андреїшиної І.О, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/688/16.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справу № 910/688/16 передано на розгляд судді Турчин С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 910/688/16 до свого провадження та призначено її розгляд на 31.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 розгляд справи №910/688/16 відкладено на 14.02.2017.

10.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2016.

В судове засідання 14.02.2017 з'явився представник позивача та надав суду заяву, в якій просить суд врахувати, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період з липня 2014 року по листопад 2015 року (включно) згідно із розрахунком додатним до позовної заяви. Вказана заява долучена судом до матеріалів справи.

Представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.02.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач був належним чином повідомлявся про розгляд даної справи ухвалою суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, які направлялись на юридичну адресу відповідача.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 14.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.12.1995 між Підприємством Київські кабельні мережі Виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго" (позивачем, енергопостачальною організацією) та ЖБК "Ювілейний-70" (відповідачем, споживачем/абонентом) укладено договір № 3205241 на використання електричної енергії (далі - договір), за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язалась відпускати електроенергію як різновид промислової продукції абоненту в межах дозволеної до використання потужності згідно з визначеними договором умовами та величинами споживання електроенергії та потужності (додаток №1).

Відповідно до п. 4.1. договору, споживач зобов'язався оплачувати використану електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з прейскурантом 09-01, діючим індексом цін та умовами договору.

Згідно із п. 4.2. договору, для визначення величини використаної електроенергії належить знімати та подавати за встановленою формулою до енергопостачальної організації показники розрахункових електролічильників та електролічильників субабонентів згідно з календарним графіком за формою відповідно до додатку № 9 до договору.

У додатку №2 до договору сторонами погоджено, що розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 14 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунку за фактично спожиту електроенергію поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" вважаються прирівняними (п. 1. додатку №2 до договору).

Оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами договору здійснюється на підставі виставлених постачальником рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання. При відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду (п. 2.2. додатку №2 до договору).

Відповідно до п. 4.3 додатку 2 до договору обсяги електричної енергії, що підлягають сплаті відповідачем за звітний розрахунковий період визначаються з урахуванням вимог пунктів 4.1.1-4.1.7 цього додатка та підтверджуються актом про використану електричну енергію за формою, що відображена у додатку до цього договору, який відповідач надає позивачу протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

Згідно із п. 13 договору сторони погодили, що договір укладається на строк до 31.12.1996, набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку однією із сторін не буде заявлено про відмову від договору або його перегляд.

У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на використання електричної енергії № 3205241 від 07.12.1995 в частині оплати за спожиту активну енергію, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19545,29 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 6685,80 грн. та 3% річних у розмірі 793,41 грн.

Вищий господарський суд України у постанові від 08.11.2016, скасовуючи рішення першої інстанції про відмову у позові та постанову Київського апеляційного господарського суду і направляючи справу на новий розгляд, вказав про необхідність з'ясування: з яких підстав виник спірний борг (чим він підтверджується чи навпаки спростовується); з чого складається спірна сума заборгованості (за якими лічильниками обліковувалася електроенергія, заявлена позивачем до стягнення, враховуючи те, що за умовами спірного договору таких лічильників 4, окрім іншого, і лічильник №2 (1025782), за яким здійснюється підкачка гарячої та холодної води за допомогою електронасосу). Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність здійснення перерахунку заявлених до стягнення сум, дослідження та перевірки періоду, за який спірні суми були нараховані.

У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 08.11.2016 та які зумовили скерування справи на новий розгляд, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини, за договором №3205241 на використання електричної енергії від 07.12.1995 за умовами якого позивач зобов'язаний відпускати позивачу електроенергію, а відповідач в свою чергу, зобов'язаний сплачувати використану електричну енергію.

Згідно із наявним в матеріалах справи розрахунком та заявою позивача, поданою у судовому засіданні 14.02.2017, спірним періодом за який позивачем заявлено до стягнення заборгованість по договору №3205241 на використання електричної енергії від 07.12.1995 є період з липня 2014 року по листопад 2015 року (включно).

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку основного боргу по договору вбачається, що заборгованість складається з кількості використаної електричної енергії відповідачем відповідно до 4-х лічильників, а саме: ліфт - лічильник №0550208, бойлер - лічильник №1025782 (нарахування по лічильнику №1025782 здійснювалось до січня 2015 року), загально-будинковий - лічильник №0471906, сходові клітини - лічильник №0547587.

В підтвердження споживання відповідачем у період з липня 2014 року по листопад 2015 року електричної енергії та наявності заборгованості відповідача за спірний період, позивач надав звіти про використану електроенергію за спірний період, рахуни, рахунки-розшифровки та акти прийняття-передавання товарної продукції.

За поясненнями позивача, звіти про використану електричну енергію за грудень 2014 року та серпень 2015 року відсутні, оскільки відповідач не надав їх позивачу. Разом з тим, в матеріалах справи наявні рахуни, рахунки-розшифровки та акти прийняття-передавання товарної продукції за зазначені місяці, з яких вбачається обсяг спожитої електричної енергії. Доказів наявності у відповідача заперечень щодо відпуску електричної енергії у зазначені періоди матеріали справи не містять.

Зі звітів за період з липня 2014 року по січень 2015 року вбачається, що відповідачем самостійно визначено обсяги спожитих кВт по 4-м встановленим лічильникам, а за період з січня 2015 року по грудень 2015 року по 3-м вставленим лічильникам.

Так, відповідно до акту №02/0000281 від 29.12.2014 про відключення споживача при розірванні договору, було відключено відповідача від постачання електричної енергії за лічильником №1025782 (бойлер №2). Отже, з січня 2015 року нарахування енергії за лічильником №1025782 не здійснювалось.

У звітах, що наявні в матеріалах справи та підписані відповідачем, визначено, що документи для проведення розрахунків за електроенергію попереднього та розрахункового періодів отримані відповідачем.

Наявні в матеріалах справи заперечення відповідача щодо включення позивачем до складу заборгованості вартості електричної енергії, яка споживалась для потреб гарячого та холодного водопостачання - лічильник №1025782, визнаються судом необґрунтованими оскільки як встановлено судом вище саме відповідачем зазначалась кількість спожитої ним електричної енергії, у тому числі, і по лічильнику №1025782.

Відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", даний Порядок визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку таких тарифів.

Згідно із п. 22 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 01.06.2011 №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" до складу планованої виробничої собівартості включаються, зокрема, прямі матеріальні витрати, пов'язані з використанням електроенергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з обсягів підйому та/або подачі води, пропускання стічних вод, їх очищення, норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до галузевих нормативів та вимог законодавства з урахуванням особливостей технологічних процесів, які застосовуються на відповідному підприємстві, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси. Обсяг таких витрат визначається з урахуванням витрат на зумовлену електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідливу циркуляцію електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму (у разі відсутності приладів обліку її потужність визначається відповідно до нормативів).

Вказаний Порядок не містить будь-яких положень щодо порядку розрахунків та способу формування тарифів для житлово-експлуатаційних організацій, а натомість визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Приписи ж пункту 22 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення визначають, що саме має входити до складу планованої виробничої собівартості, та не регулюють порядок формування тарифу на електроенергію, що споживається відповідачем.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії у період з липня 2014 року по листопад 2015 року від відповідача не надходило.

Заперечення відповідача щодо заборгованості за спожиту активну електричну енергію належними доказами не підтверджені.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Всупереч вищенаведеним нормам законодавства та положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань в частині здійснення розрахунків за використану у період з липня 2014 року по листопад 2015 року включно активну електричну енергію в розмірі 19 545,29 грн.

Розмір невиконаного зобов'язання за договором на використання електричної енергії від 07.12.1995 підтверджується матеріалами справи.

Оскільки, факт споживання відповідачем у період з липня 2014 року по листопад 2015 року (включно) електричної енергії та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати електроенергії підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 19545,29 грн.

Позивачем, на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 6685,80 грн., нарахованих за загальний період з липня 2014 року по грудень 2015 року та 3% річних у розмірі 793,41 грн. за загальний період з 19.07.2014 по 14.11.2015 (згідно із розрахунком доданим до позову та розрахунок наданим до суду 1.002.2017).

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунок інфляційних втрат у сумі 6685,80 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що сума 3% річних становить 670,98 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Ювілейний-70" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, будинок 17; ідентифікаційний код 22907321) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305) борг за спожиту активну енергію у сумі 19 545,29 грн., інфляційну складову боргу у сумі 6685,80 грн., 3% річних у сумі 670,98 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1371,76 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2017.

Суддя С.О. Турчин