Постанова

від 14.11.2016 по справі 910/21058/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 910/21058/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Косякевич Ю.С., представник за довіреністю № б/н від 28.09.2016р.;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2015р. у справі №910/21058/15 (суддя Привалов А.І.) за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" про стягнення 984 973,55 грн. та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним правочину щодо підвищення відсоткової ставки.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" про стягнення 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту; 164 448,91 грн. заборгованості по процентам; 9 026,84 грн. пені по процентам; 451,34 грн. 3% річних від суми прострочених процентів; 46,46 грн. пені по простроченій комісії.

Згодом, ПАТ "Дельта Банк" було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 967 502,57 грн., а саме: заборгованість по кредиту строкова - 811 000,00 грн., заборгованість по нарахованим за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. процентам - 19 497,33 грн., заборгованість по нарахованим за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. процентам - 3 249,55 грн., суму прострочених процентів - 108 485,09 грн., пеню по процентам - 23 558,83 грн., 3% річних від суми прострочених процентів - 1235,63 грн., заборгованість по комісії, нарахованій за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. - 238,05 грн., заборгованість по комісії, нарахованій за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. - 39,68 грн., пеню по простроченій комісії - 198,41 грн.

Судом першої інстанції вказана заява була прийнята та справу розглянуто з її урахуванням.

Також, до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про визнання недійсним правочину щодо підвищення відсоткової ставки звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфарба".

Вказану позовну заяву ухвалою суду від 09.10.2015 було прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2015р. у справі №910/21058/15 первісний позовом задоволено частково, вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 11 164,59 грн. - пені, 562,71 грн. - 3% річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

При ухваленні рішення по даній справі в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту суд виходив з того, що позивач може вимагати дострокового повернення кредиту, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), проте умовами Генерального кредитного договору № 699004047308001 від 03.09.2013р. не визначений строк часткового повернення кредиту позичальником, окрім дати повного погашення кредиту - 02 вересня 2016 року (п. 1.3. договору).

Також, у рішенні вказано, що в порушення п. 8.3. договору позивач не надав доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, згідно п. 6.4. цього договору, цінним листом, тобто з описом вкладення, що позбавляє суд можливості достовірно встановити адресу, на яку було надіслано вимогу та факт її отримання відповідачем.

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості по відсоткам судом було відмовлено з огляду на здійснену відповідачем оплату, не настання строку платежу по відсоткам за жовтень 2015 року, а також враховуючи не доведеність позивачем правомірності застосування підвищеної ставки, починаючи з 26.04.2014р., оскільки рішення про підвищення процентної ставки було прийнято тільки 23.07.2015р.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по комісії також були залишені без задоволення, оскільки в частині умов кредитного договору про видачу нових траншів позивач є боржником, а позичальник - кредитором, тому в силу ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня введення тимчасової адміністрації подальша видача кредитних траншів є неможливою, а відтак і нарахування банком комісії за невикористання цих коштів є безпідставним.

З огляду на безпідставність вимоги про стягнення заборгованості по комісії, вимога про стягнення пені по простроченій комісії також залишена без задоволення.

Вимоги про стягнення пені по процентам та 3% річних від суми прострочених процентів задоволені частково, з урахуванням встановленого судом періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати відсотків.

При відмові у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що відповідачем було погоджено застосування до нього підвищеної відсоткової ставки у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3. - 3.2.6. договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2015р. у справі №910/21058/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на необґрунтованість відмови суду у задоволенні вимоги про стягнення 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту, з огляду на наявність у матеріалах даної справи копії повідомлення про вручення вимоги банку посильним боржнику.

Також, апелянт не погоджується з позицією суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків, комісій та пені, а також зазначає про правильність здійсненого ним розрахунку.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 14.11.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Відповідач правом на участь представника в даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис представника ТОВ "Укрфарба" у розписці про оголошення перерви.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що представник відповідача був присутній у минулому судовому засіданні 24.10.2016 та надав пояснення по суті вимог за апеляційною скаргою, отже його позиція є зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Астра Банк" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" (позичальник) 03.09.2013р. було укладено Генеральний кредитний договір № 699004047308001, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію, а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та у строк, що передбачені цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до цього договору. Надання суми кредиту в межах кредитної лінії здійснюється частинами - кредитними траншами в порядку та на умовах, визначених в договорах про внесення змін та доповнень до цього договору.

На момент укладання договору, розмір кредитного ліміту становить 1 340 000 грн.

Відповідно до п. 1.3. договору, строк кредиту - з 03 вересня 2013 року по 02 вересня 2016 року включно. Наступний робочий день, що слідує за днем, який є останнім днем строку кредиту, встановлений в абзаці першому цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню кредитних коштів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим договором.

Згідно з умовами п. 1.6. договору, за користування кредитом позичальник сплачує: проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку 19,5 процентів річних (пп. 1.6.1) та комісію за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника), із розрахунку 0,0015% від суми невикористаного кредитного ліміту за день.

У відповідності з п. 2.1. договору, надання кредиту здійснюється на підставі договорів про внесення змін та доповнень до договору.

Пунктом 2.4. договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дня надання кредиту до моменту повернення кредиту, щомісяця в останній робочий день кожного місяця та в день повного повернення кредиту, за звітній календарний місяць, за фактичну кількість днів користування кредитом. При розрахунку процентів день надання кредиту включається до розрахунку, а день повернення кредиту - не включається. При розрахунку процентів приймається фактична кількість днів у місяці, фактична кількість днів у році для кредитів в національній валюті та 360 днів у році для кредитів в іноземній валюті. Якщо день нарахування процентів є неробочим, проценти нараховуються в попередній робочий день.

Позичальник сплачує проценти у валюті кредиту в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітним та в день повного повернення кредиту.

Відповідно до п. 2.5. договору, нарахування комісії з управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника), згідно з п. 1.6. цього договору, здійснюється протягом строку кредитної лінії, визначеного п. 1.3. договору, щомісяця, в останній робочий день кожного місяця та в день повного повернення кредиту, на суму невикористаного кредитного ліміту за кожний день протягом звітного календарного місяця.

Позичальник сплачує комісію за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника) в національній валюті в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітним та в день повного повернення кредиту.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, до повного виконання усіх умов договору (п. 8.9. договору).

Крім цього, між кредитором та позичальником було підписано Договір про внесення змін та доповнень № 1, за яким відповідачу надавався відновлювальний кредитний транш в розмірі 402 000,00 грн. зі строком користування з 03.09.2013 по 20.08.2014, та Договір про внесення змін та доповнень № 2, за яким надано відновлювальний кредитний транш у розмірі 938 000,00 грн. зі строком користування з 03.09.2013 по 02.09.2016.

Згодом, а саме 02.12.2013р. між публічним акціонерним товариством "Астра Банк" та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №1539.

Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу, продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з п. 2.3 договору купівлі-продажу, права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки Продавця передати Права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем Акту приймання-передачі прав вимоги.

Так, до складу проданих ПАТ "Астра Банк" позивачу прав вимоги було включене і право вимоги до ТОВ "Укрфарба" за зобов'язаннями, які виникли на підставі Генерального кредитного договору №699004047308001 від 03.09.2013р.

Також, між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" було підписано Акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені в Додатку до цього Акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

Так, у Додаток до цього Акту включене і право вимоги до ТОВ "Укрфарба" за зобов'язаннями, які виникли на підставі Генерального кредитного договору № 699004047308001 від 03.09.2013р.

Отже, внаслідок укладення зазначеного Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013р., до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за Генеральним кредитним договором № 699004047308001 від 03.09.2013р.

Стосовно доводів відповідача про неповідомлення боржника про заміну кредитора, слід зазначити наступне.

За змістом ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За таких обставин, оскільки умови Генерального кредитного договору №699004047308001 від 03.09.2013р. не містять обмежень щодо обов'язкової наявності згоди боржника на заміну кредитора на підставі ст. 512 Цивільного кодексу України, така заміна за загальним правилом, встановленим ст. 516 Цивільного кодексу України, здійснюється без згоди боржника.

При цьому, у разі не повідомлення боржника про відступлення новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків у вигляді виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові, що вважається належним.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, у частині другій статті 517 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідач доказів виконання ним зобов'язання первісному кредитору до суду не надавав.

Враховуючи викладене, неповідомлення боржника про заміну кредитора не позбавляє відповідача обов'язку погашення заборгованості.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Генеральним кредитним договором № 699004047308001 від 03.09.2013р., звернувся до суду із даним позовом.

Так, позивачем було пред'явлено до відповідача наступні вимоги про стягнення:

- 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту;

- 164 448,91 грн. заборгованості по процентам;

- 9 026,84 грн. пені по процентам;

- 451,34 грн. 3% річних від суми прострочених процентів;

- 46,46 грн. пені по простроченій комісії.

Згодом, ПАТ "Дельта Банк" було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 967 502,57 грн., а саме: заборгованість по кредиту строкова - 811 000,00 грн., заборгованість по нарахованим за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. процентам - 19 497,33 грн., заборгованість по нарахованим за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. процентам - 3 249,55 грн., суму прострочених процентів - 108 485,09 грн., пеню по процентам - 23 558,83 грн., 3% річних від суми прострочених процентів - 1235,63 грн., заборгованість по комісії, нарахованій за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. - 238,05 грн., заборгованість по комісії, нарахованій за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. - 39,68 грн., пеню по простроченій комісії - 198,41 грн.

Судом першої інстанції вказана заява була прийнята та справу розглянуто з її урахуванням.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із прийняттям судом першої інстанції до розгляду вимог позивача за вказаною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. в сумі 238,05 грн. та заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. в сумі 39,68 грн., з огляду на наступне.

Згідно п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Позивачем в позовній заяві не було заявлено вимог про стягнення комісії. Проте, вказані вимоги були включені до заяви про зменшення позовних вимог.

Враховуючи не заявлення вказаних вимог при подачі позову до суду, позивач позбавлений процесуальної можливості пред'явити вказані вимоги у заяві про зменшення розміру позовних вимог, оскільки збільшені або зменшені можуть бути кількісні показники за тими ж самими вимогами, які було заявлено в позовній заяві.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. в сумі 238,05 грн. та заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. в сумі 39,68 грн. не підлягають прийняттю до розгляду в межах даної справи.

Разом з тим, наведене не впливає на правильність рішення за резолютивною частиною.

Таким чином, апеляційним судом здійснюється перегляд оскаржуваного рішення за наступними вимогами позивача про стягнення: заборгованості по кредиту строковій - 811 000,00 грн., заборгованості по нарахованим за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. процентам - 19 497,33 грн., заборгованості по нарахованим за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р. процентам - 3 249,55 грн., суми прострочених процентів - 108 485,09 грн., пені по процентам - 23 558,83 грн., 3% річних від суми прострочених процентів - 1235,63 грн., пені по простроченій комісії - 198,41 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту, слід зазначити наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір № 699004047308001 від 03.09.2013р. є кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6.4 кредитного договору кредитор має безумовне право не надавати кредитні кошти за цим договором та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, завданих кредитору в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, а позичальник зобов'язаний повернути кредитору кредит, сплатити належні проценти, комісії, можливі штрафні санкції, а також відшкодувати завдані Кредитору збитки, зокрема, у випадку, якщо позичальник порушує строки повернення кредиту та/або процентів за кредит, та/або комісій.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати відсотків, позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове виконання зобов'язань від 07.08.2015 № 18.2-519 (т.1, а.с. 191-193).

Так, у вказаному листі позивач вимагав повернути всю суму заборгованості за кредитом (строкову), а також сплатити проценти, 3% річних та штрафні санкції.

Як доказ направлення 12.08.2015 позичальнику цієї вимоги, позивачем надано копію фіскального чеку (т.1, а.с. 190).

Відповідно до п. 8.3. договору, будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони доставлені адресату спецпоштою, посильним, цінним листом, телексом чи телефаксом за адресою, вказаною у договорі.

Позивач не надав доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту у спосіб встановлений договором, як належний.

При цьому, доводи апелянта про те, що в матеріалах справи наявна копія повідомлення про вручення вказаної вимоги посильним боржнику не знайшли свого підтвердження.

Так, позивачем до матеріалів даної справи було надано лише копію фіскального чеку, про що було зазначено вище. Сам по собі фіскальний чек не є допустимим доказом виходячи з умов п. 8.3 договору.

Крім того, слід зазначити, що вказаний чек не підтверджує що саме було направлено та на яку адресу, тим більше, що в договору вказано дві адреси відповідача (адреса місцезнаходження та для листування).

Жодних повідомлень про вручення вказаної вимоги посильним боржнику позивачем до матеріалів даної справи надано не було.

Отже, належними та допустимими доказами не доведено направлення відповідачу вимоги про дострокове стягнення.

У будь-якому випадку вимога позивача про дострокове стягнення кредитної заборгованості не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що вимога про дострокове повернення кредиту, згідно п. 6.4. цього договору, направляється позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів після її відправлення.

Так, вказаним пунктом встановлено боржнику строк для виконання вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів.

Як вже вказувалось, позивачем додано фіскальний чек від 12.08.2015. Отже, протягом 30 календарних днів після її відправлення відповідач мав виконати вказану вимогу.

Разом з тим, позивач звернувся до суду із даним позовом 12.08.2015, що підтверджується відбитком печатки органу поштового зв'язку на конверті (т.1, а.с. 36), тобто в той же день коли ним було направлено вимогу відповідачу про дострокове повернення кредиту.

Враховуючи наведене, строк для звернення до суду із вимогою про стягнення строкової заборгованості по кредиту на момент пред'явлення даного позову не настав, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні вказаної вимоги.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 811 000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту.

Крім цього, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р. та за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р.

Пунктом 2.4. договору визначено, що позичальник сплачує проценти у валюті кредиту в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітним.

Відповідачем до матеріалів справи надано платіжне доручення № 2027 від 09.10.2015р. на суму 12 998,22 грн., що підтверджує вчасне перерахування процентів за користування кредитом за вересень 2015 року.

Щодо процентів, нарахованих за жовтень 2015 року, то кінцевим строком їх оплати є 10.11.2015р., тобто на день прийняття оскаржуваного рішення, строк платежу за процентами, нарахованими за жовтень 2015 року, ще не настав.

Також, є обґрунтованим висновок суду щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення відсотків в сумі 114 984,20 грн., які нараховані за період з 26.04.2014р. по 05.10.2015р. за підвищеною ставкою в розмірі 29,25% на підставі пп. 3.2.7. договору за порушення п.п. 3.2.3. - 3.2.6. договору.

При цьому, підвищена процентна ставка була встановлена на підставі Розпорядження начальника управління адміністрування активних операцій середнього та малого бізнесу № 6999004047308001/1 від 23.07.2015р., згідно якого таку ставку було встановлено з 26.04.2014 (т.1, а.с. 189).

Пунктом 3.2.7. договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3. - 3.2.6. договору, розмір процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником, згідно з п. 1.6. договору, починаючи з дати, наступною за датою порушення, встановлюється у розмірі 29,25%.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, позивачем не доведено правомірності застосування підвищеної ставки, починаючи з 26.04.2014р., оскільки рішення про підвищення процентної ставки було прийнято тільки 23.07.2015р. Не підтверджено також і повноваження начальника управління адміністрування активних операцій середнього та малого бізнесу на прийняття зазначеного рішення.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів в сумі 114 984,20 грн., які нараховані за період з 26.04.2014р. по 05.10.2015р. за підвищеною ставкою в розмірі 29,25% на підставі п. 3.2.7. договору за порушення п. п. 3.2.3. - 3.2.6. договору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені по процентам в сумі 23 558,83 грн., яка нарахована за період з 11.03.2015р. по 05.10.2015р. та з урахуванням підвищеної процентної ставки, а також пені по простроченій комісії в сумі 198,41 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1 договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентам та/або комісіями, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати процентів за користування кредитом, які були нараховані за період з 10.02.2015р. по 10.08.2015р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з позичальника пені за відсотками в сумі 11 164,59 грн.

При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені, розрахованої на заборгованість по процентам у сумі 114 984,20 грн., які, в свою чергу, нараховані за підвищеною ставкою в розмірі 29,25% на підставі пп. 3.2.7. договору, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги про стягнення пені, нарахованої в сумі 198,41 грн. за порушення строків сплати комісій, слід зазначити наступне.

Виходячи з положень п. п. 1.6., 2.5. договору, комісія нараховується за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника).

Разом з тим, постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року включно.

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Таким чином, оскільки в частині умов кредитного договору про видачу нових траншів позивач є боржником, а позичальник - кредитором, тому в силу ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня введення тимчасової адміністрації подальша видача кредитних траншів є неможливою, а відтак і нарахування банком комісії за невикористання цих коштів є безпідставним.

Враховуючи безпідставність нарахування банком комісії за невикористання коштів, вимога про стягнення пені по простроченій комісії є відповідно необґрунтованою.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні вказаної вимоги.

Також, колегія суддів погоджується із частковим задоволенням вимоги про стягнення 3% річних на суму 562,71 грн., нарахованих у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язання з оплати відсотків за кредитом, які були нараховані за період з 10.02.2015р. по 10.08.2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати процентів за користування кредитом, які були нараховані за період з 10.02.2015р. по 10.08.2015р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з позичальника 562,71 грн. 3% річних.

За огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а доводи апеляційної скарги наведених висновків суду жодним чином не спростовують.

Щодо вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" за зустрічним позовом про визнання недійсним правочину щодо підвищення відсоткової ставки, слід зазначити наступне.

Так, в обґрунтування вказаної вимоги товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" зазначає, що банком необґрунтовано в односторонньому порядку було підвищено відсоткову ставку за користування кредитом без повідомлення боржника при цьому.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Пунктом 3.2.7. договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3. - 3.2.6. договору, розмір процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником, згідно з п. 1.6. договору, починаючи з дати, наступною за датою порушення, встановлюється у розмірі 29,25%.

Згідно п. 2. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника.

У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 ЦК України.

У даному випадку пунктом 3.2.7. договору передбачено збільшення розміру процентної ставки. Отже, вказане питання щодо збільшення відсоткової ставки та випадки такого збільшення узгоджено з позичальником.

За наведених обставин, доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" про підвищення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом є необґрунтованими.

Так, позичальник, підписавши кредитний договір, який містить вказану вище умову щодо підвищення відсоткової ставки, погодився тим самим із нею, а тому наразі жодні заперечення позичальника з приводу цього судом не приймаються.

За таких обставин, позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2015р. у справі №910/21058/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи №910/21058/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко