Постанова

від 03.04.2017 по справі 910/21058/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року Справа № 910/21058/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк" на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 29.10.2015 Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі№910/21058/15 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк" до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" стягнення 984973,55 грн. за зустрічним позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк" визнання недійсним правочину щодо підвищення відсоткової ставки за участю представників від позивача:Войналович Р.А., Олійник А.О., від відповідача:Аніпко С.В., ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" (далі - Товариство, ТОВ "Укрфарба", позичальник) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк" (далі - Банк, ПАТ "Дельта Банк", кредитор) 11164,59 грн. пені та 3% річних в сумі 562,71 грн. В іншій частині вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч.1 ст.111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Астра Банк" (кредитор) та ТОВ "Укрфарба" (позичальник) було укладено генеральний кредитний договір №699004047308001 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію, а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та у строк, що передбачені цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до цього договору. Надання суми кредиту в межах кредитної лінії здійснюється частинами - кредитними траншами в порядку та на умовах, визначених в договорах про внесення змін та доповнень до цього договору.

Відповідно до п.1.3 кредитного договору, строк кредиту - з 3 вересня 2013 року по 2 вересня 2016 року включно. Наступний робочий день, що слідує за днем, який є останнім днем строку кредиту, встановлений в абзаці першому цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню кредитних коштів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим договором.

Згідно п.1.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує: проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку 19,5 процентів річних (пп.1.6.1) та комісію за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника), із розрахунку 0,0015% від суми невикористаного кредитного ліміту за день.

Пунктом 2.4 кредитного договору визначено, що позичальник сплачує проценти у валюті кредиту в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітним та в день повного повернення кредиту.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, до повного виконання усіх умов договору (п.8.9 кредитного договору).

Як вбачається з матеріалів справи, між кредитором та позичальником було підписано договір про внесення змін та доповнень №1, за яким відповідачу надавався відновлювальний кредитний транш в розмірі 402000 грн. зі строком користування з 03.09.2013р. по 20.08.2014р., та договір про внесення змін та доповнень №2, за яким надано відновлювальний кредитний транш у розмірі 938000 грн. зі строком користування з 03.09.2013р. по 02.09.2016р.

Судами також встановлено, що 02.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Астра Банк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами п.п.2.1, 2.3 якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Згідно акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013, підписаного представниками ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк", продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені в додатку до цього акту, в тому числі право вимоги до ТОВ "Укрфарба" за зобов'язаннями, які виникли на підставі генерального кредитного договору №699004047308001 від 03.09.2013.

Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за генеральним кредитним договором №699004047308001 від 03.09.2013.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.10.2015 (а.с.196 том 1), предметом даного спору є первісний позов Банку про стягнення з відповідача 811000 грн. строкової заборгованості по кредиту; 19497,33 грн. заборгованості по процентам, нарахованим за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р.; 3249,55 грн. заборгованості по процентам, нарахованим за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р.; 108485,09 грн. прострочених процентів; 23558,83 грн. пені, нарахованої за прострочення сплати процентів; 3% річних від суми прострочених процентів у розмірі 1235,63 грн.; 198,41 грн. пені по простроченій комісії, оскільки, як правильно встановив апеляційний суд, вимоги Банку про стягнення 238,05 грн. заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.09.2015р. по 30.09.2015р., та 39,68 грн. заборгованості по комісії, нарахованій за період з 01.10.2015р. по 05.10.2015р., не були заявлені при поданні позовної заяви, тому не могли бути включені до заяви про зменшення позовних вимог та не підлягають прийняттю до розгляду в межах даної справи в силу приписів ч.4 ст.22 ГПК України.

Крім того, Товариством заявлено зустрічний позов про визнання недійсним правочину щодо підвищення відсоткової ставки з 26.04.2016р.

Обґрунтовуючи підстави первісного позову, Банк посилається на невиконання ТОВ "Укрфарба" обов'язку повернути кредит після направлення йому листа-вимоги від 07.08.2015 №18.2-519 про дострокове виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором №699004047308001 від 03.09.2013, а також на несплату Товариством процентів, нарахованих з 26.04.2016р. за підвищеною процентною ставкою, яка автоматично застосовується з дати порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та не потребує повідомлення боржника.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог частково, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що всупереч п.8.3 кредитного договору позивач не надав належних доказів направлення на адресу позичальника та отримання ним вимоги про дострокове повернення кредиту (цінного листа з описом вкладення тощо) При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про здійснену відповідачем часткову оплату процентів, ненастання строку платежу по процентам за жовтень 2015 року, а також зазначив про відсутність підстав для застосування кредитором підвищеної процентної ставки починаючи з 26.04.2014р., оскільки рішення про підвищення процентної ставки було прийнято Банком тільки 23.07.2015р. В частині виконання умов кредитного договору щодо видачі нових траншів позивач є боржником, а позичальник - кредитором, тому в силу ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня введення тимчасової адміністрації в Банку унеможливлюється подальша видача кредитних траншів, відтак, безпідставним є нарахування позивачем комісії за невикористання цих коштів.

Відмова у зустрічному позові мотивована обставинами погодження відповідачем застосування до нього підвищеної відсоткової ставки у випадку порушення позичальником будь-якої з умов п.п.3.2.3-3.2.6 кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частинами 1 та 3 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно п.6.4 кредитного договору кредитор має безумовне право не надавати кредитні кошти за цим договором та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, завданих кредитору в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, а позичальник зобов'язаний повернути кредитору кредит, сплатити належні проценти, комісії, можливі штрафні санкції, а також відшкодувати завдані кредитору збитки, зокрема, у випадку, якщо позичальник порушує строки повернення кредиту та/або процентів за кредит, та/або комісій.

Відповідно до п.8.3 кредитного договору будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони доставлені адресату спецпоштою, посильним, цінним листом, телексом чи телефаксом за адресою, вказаною у договорі.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати відсотків, позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове виконання зобов'язань від 07.08.2015 №18.2-519 (т.1, а.с.191-193), зокрема, вимагав повернути всю суму заборгованості за кредитом (строкову), а також сплатити проценти, 3% річних та штрафні санкції.

В якості доказу направлення 12.08.2015р. позичальнику цієї вимоги, позивачем надано лише копію фіскального чеку (т.1, а.с.190).

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено той факт, що в розумінні п.8.3 кредитного договору вказаний фіскальний чек не є доказом направлення на адресу Товариства та одержання ним вимоги від 07.08.2015 №18.2-519 про дострокове повернення кредиту, а будь-яких інших доказів (повідомлення про вручення вказаної вимоги посильним боржнику, цінний лист з описом вкладення) позивач не надав та матеріали справи не містять.

Адже, фіскальний чек є лише розрахунковим документом встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

Відтак, з огляду на ненадання передбачених п.8.3 кредитного договору належних доказів направлення позичальнику та доставки останньому письмової вимоги про дострокове повернення кредиту, на момент прийняття рішення від 29.10.2015 встановлений кредитним договором кінцевий строк погашення кредиту (02.09.2016р.) не настав, в зв'язку з чим, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у стягненні з відповідача 811000 грн. строкової заборгованості по тілу кредиту.

Твердження скаржника про зворотне мають характер припущень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Касаційна інстанція погоджується з доводами Банку про помилковість посилання суду апеляційної інстанції на відсутність спливу передбаченого п.6.5 кредитного договору 30-денного терміну для виконання вимоги від 07.08.2015 №18.2-519 станом на дату подачі позову (12.08.2015р.) як на підставу для відмови у задоволенні вимоги про стягнення 811000 грн. строкової заборгованості по кредиту, оскільки, як роз'яснено в п.1.7 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарському суду необхідно мати на увазі, що питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вказаний вище помилковий висновок судів не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови як такий, що не призвів до прийняття неправильних по суті рішень, які мотивовані передусім недоведеністю реалізації кредитором права вимагати дострокового виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у встановлений ним спосіб.

Місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено Банку у задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих за період з 01.09.2015р. по 05.10.2015р., так як надане відповідачем платіжне доручення №2027 від 09.10.2015 на суму 12998,22 грн. підтверджує своєчасне перерахування процентів за користування кредитом за вересень 2015 року, тобто у відповідності з п.2.4 кредитного договору.

Що стосується процентів, нарахованих кредитором за 5 днів жовтня 2015 року, то кінцевим строком їх оплати є 10.11.2015р., тобто на день прийняття судового рішення (29.10.2015р.) строк платежу за цими процентами ще не настав.

Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні процентів в сумі 108485,09 грн., нарахованих за період з 26.04.2014р. по 05.10.2015р. за підвищеною ставкою в розмірі 29,25% на підставі п.3.2.7 договору за порушення п.п.3.2.3-3.2.6 договору, з огляду на наступне.

Пунктом 3.2.7 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3-3.2.6 договору, розмір процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником, згідно з п.1.6 договору, починаючи з дати, наступною за датою порушення, встановлюється у розмірі 29,25%.

Підвищена процентна ставка була встановлена Банком на підставі розпорядження начальника управління адміністрування активних операцій середнього та малого бізнесу №6999004047308001/1 від 23.07.2015, згідно якого таку ставку було встановлено заднім числом, а саме з 26.04.2014р. (т.1, а.с.189).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність Банком як правомірності застосування підвищеної ставки, починаючи з 26.04.2014р., оскільки рішення про підвищення процентної ставки було прийнято тільки 23.07.2015р., так і повноважень начальника управління адміністрування активних операцій середнього та малого бізнесу на прийняття зазначеного рішення.

Вказаний висновок судів узгоджується з приписами ч.4 ст.1056-1 ЦК України, відповідно до яких кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

Колегія суддів не приймає до уваги як такі, що суперечать вимогам ч.4 ст.1056-1 ЦК України, посилання Банку на автоматичне застосування ним без повідомлення боржника підвищеної процентної ставки з дати вчинення позичальником одного з порушень, передбачених 3.2.3-3.2.6 кредитного договору.

Стосовно вимог первісного позову про стягнення з Товариства пені по процентам в сумі 23558,83 грн., яка нарахована за період з 11.03.2015р. по 05.10.2015р. з урахуванням підвищеної процентної ставки, слід зазначити наступне.

Згідно п.5.1 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентам та/або комісіями, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання в частині сплати процентів за користування кредитом, які були нараховані за період з 10.02.2015р. по 10.08.2015р., колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з позичальника 11164,59 грн. пені за прострочення сплати процентів.

При цьому, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої на заборгованість по процентам у сумі 108485,09 грн., які, в свою чергу, нараховані за підвищеною ставкою в розмірі 29,25%, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги про стягнення 198,41 грн. пені, нарахованої за порушення строків сплати комісій, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що виходячи зі змісту п.п.1.6, 2.5 кредитного договору, комісія нараховується за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника).

Разом з тим, постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 3 березня 2015 року до 2 червня 2015 року включно.

Відповідно до ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Оскільки в частині виконання умов кредитного договору щодо видачі нових траншів позивач є боржником, а позичальник - кредитором, то в силу ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня введення тимчасової адміністрації подальша видача кредитних траншів є неможливою, як наслідок, нарахування Банком комісії за невикористання цих коштів є безпідставним.

Враховуючи безпідставність нарахування Банком комісії за невикористання коштів, похідна вимога про стягнення пені по простроченій комісії також є необґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимоги про стягнення з Товариства 3% річних, а саме в сумі 562,71 грн., нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати процентів за кредитом, які були нараховані за період з 10.02.2015р. по 10.08.2015р.

В обґрунтування вимог зустрічного позову Товариство зазначає про неправомірне підвищення Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом без повідомлення про це боржника.

Пунктом 3.2.7 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3-3.2.6 договору, розмір процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником, згідно з п.1.6 договору, починаючи з дати, наступною за датою порушення, встановлюється у розмірі 29,25%.

Як роз'яснено в п.2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи ст.1056-1 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи ст.ст.639, 654, 1055 ЦК України.

У даному випадку пунктом 3.2.7 кредитного договору передбачено збільшення розміру процентної ставки, тобто вказане питання погоджено з позичальником, тому апеляційним судом правомірно відхилено доводи Товариства щодо підвищення Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом. Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з правильним висновком місцевого та апеляційного господарських судів про наявність правових підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення 11164,59 грн. пені та 3% річних в сумі 562,71 грн., та відсутність підстав для задоволення решти вимог первісного позову та зустрічного позову.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законних і обґрунтованих рішення та постанови.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст.43, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі №910/21058/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко