Постанова

від 16.11.2016 по справі 921/1126/15-г/6

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа № 921/1126/15-г/6

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л. Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ В«Агенція В«Тернопіль - МедіаВ» ,м.Тернопіль

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.16

у справі № 921/1126/15-г/6

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА"

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція" "Тернопіль-Медіа"

про визнання майнових прав та сплату 12180 грн. компенсації за використання об'єкта інтелектуальної власності

За участю представників:

від позивача -ОСОБА_1 - представник;

від відповідача - не викликався;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 921/1126/15-г/6 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. введено до складу судової колегії суддів Плотніцького Б.Д. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.16 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 20.10.16.

Судове засідання призначене на 20.10.16 не відбулося у зв'язку з відпусткою судді - члена колегії Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.16 розгляд апеляційнї скарги призначено на 03.11.16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.16 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.11.16 з підстав, викладених в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 10.11.16 розгляд справви відкладено на 16.11.16.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.08.16 у справі № 921/1126/15-г/16 (суддя Шумський О.П.) позов задоволено , стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція" "Тернопіль-Медіа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА"12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. компенсації за використання об'єкта інтелектуальної власності, 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. сплаченого судового збору, 2251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одну) грн. 20 коп. витрат на проведення експертизи.

При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що судом встановлено, зокрема той факт, що автором спірної статті є журналіст ОСОБА_2. Його авторство ніким, у т.ч. відповідачем, не оспорюється. Про приналежність спірних статей до авторства ОСОБА_2 свідчать і посилання вказані в публікаціях статті в інтернет виданнях "За Збручем", "0352. ua" та друкованому виданні самого відповідача - газеті "ОСОБА_3 тернопільська газета" від 07 жовтня 2015 року.

При цьому, зважаючи на укладенння між позивачем та журналістом ОСОБА_2 трудового договору, стаття під назвою "У Тернополі була бійка з депутатом", підготована у зв'язку з виконанням працівником своїх трудових обов'язків, є об'єктом їх спільних майнових прав.

Також, судом першої інстанції прийнято до уваги проведені експертом порівняння, відповідно до яких в тексті статті розміщеній у газеті "НОВА ОСОБА_3 газета" #38 (774) 7-13 жовтня 2015 р. практично повністю, за винятком незначних змін (зі збереженням смислового змісту), копіюються вислови та речення відображені в примірниках статті розміщеній у газеті "RIA плюс" №35 від 26.08.2015р. та на інтернет - сайті "20 хвилин", а ілюстрація із зображенням героїні статті повністю ідентична у всіх порівнюваних зразках.

Відтак, зважаючи на наведені вище обставини та на відсутність дозволу на відтворення спірної статті у друкованому засобі масової інформації відповідачем, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського сууд Тернопільської області від 29.08.16 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому апелянт зазначає про те, що висновок експертизи у даній справі не містить категоричних тверджень про використання відповідачем статті позивача як першоджерела.

Окрім того, скаржник вказує на те, що що в матеріалах справи містяться витяги з інтернет - сайтів « 0352 UA» та новинного порталу «За збручем» які не містять заборони та застареження щодо використання розміщеної інформації та, які , як зазначає апелянт, були використаня відповідачем в якості першоджерела.

Зазначене, на думку апелянта спростовує твердження місцевого господарського суду про порушення відповідачем майнових прав позивача.

8 листопада 2016 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення без змін з підстав його законності та обгрунтованості.

Зокрема, позивач посилається на те, що твердження апелянта стосвно того, що текст спірної статті було взято ним з відкритих інформаційних джерел не відповідає дійсності, оскільки в тексті самої статті міститься посилання на автора - ОСОБА_2.

Щодо розміщення спірної статті в мережі інтернет на ресурсах з відкритим доступом, то позивачем зазначено, що матеріали з сайту 20.minut дозволено розповсюджувати в мережі інтернет за умови зазначення авторства та джерела запозичення, однак публікація в засобах масової інформації можлива лише за наявності відповідного дозволу.

У судових засіданнях 03.11.16 та 10.11.16 представники сторін навели свої доводи, міркування та заперечнння, які викладені безпосередньо в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

У судовому засіданні присутній представник позивача підтримав доводи викладені в відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судових засіданнях представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2010 року між позивачем - ТОВ "Медіа Дім "РІА" (роботодавцем) та ОСОБА_2 (працівником) укладено письмовий, безстроковий трудовий договір.

Відповідно до умов договору, працівник брав на себе зобов'язання, серед іншого, здійснювати пошук інформації для публікації у друкованих засобах масової інформації, інтернет сайтах, проводити підготовку матеріалів - статей (творів), фотографій до публікації - набір тексту, вичитка, літературне редагування, перевірка достовірності інформації, тощо.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що статті, фотографії та інші матеріали, що створюються працівником та приймаються роботодавцем до публікації є службовим твором, майнові та немайнові права на який розподіляються у відповідності до ст. 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

За змістом п.7.4 договору, виключне право на використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом, а також дозвіл або заборона на використання твору іншими особами, належить роботодавцю (позивачу).

Наказами позивача №14-10/К від 01 жовтня 2010 року та №12-12/К від 01 лютого 2012 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду журналіста спочатку на неповний, а пізніше на повний робочий день.

21 серпня 2015 року підготовану журналістом ОСОБА_2 статтю "У Тернополі була бійка з депутатом" було опубліковано в інтернет виданні "20 хвилин.ua" в подальшому вказана стаття була розміщена в газеті "RIA Плюс" з однаковою назвою.

В матеріалах справи міститься договір про надання прав користування сайтом від 11 червня 2015 року укладений між позивачем та ТОВ "Видавництво "РІА", згідно з умовами якого, позивач є власником розміщених на сайті "20minut.ua" (в логотип входить і його переклад "20 хвилин") матеріалів. Даний договір діє до 11 червня 2017 року

Таким чином роботодавцем журналіста ОСОБА_2 та власником матеріалів розміщених на сайті "20minut.ua" та в газеті "RIA Плюс" є позивач у справі. Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.

На сайті "20minut.ua" міститься застереження, згідно з яким, будь-яка публікація, передрук чи наступне поширення матеріалів сайту у друкованих засобах масової інформації можливе винятково у разі письмового дозволу правовласника.

Одночасно позивач (за договором від 30 грудня 2014 року) розповсюджує свої матеріали в друкованій газеті "RIA Плюс" та оплачує її друк (публікацію).

З посиланням на авторство ОСОБА_2 та видання "20 хвилин.ua", 07 жовтня 2015 року в "Новій тернопільській газеті", засновником і видавцем якої є ТОВ "Агенція" "Тернопіль-Медіа", опубліковано статтю під назвою "Депутат ОСОБА_3 міськради ОСОБА_4 побив двох жінок".

Посилаючись на публікацію статті в "Новій тернопільській газеті" без дозволу власника матеріалів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА" ТОВ "Агенція" "Тернопіль-Медіа" звернувся з позовом про визнання майнових прав на статтю «У Тернополі була бійка з депутатом» розміщену 26 серпня 2015 року в газеті «РІА ПЛЮС» за авторством ОСОБА_2 та стягнення компенсації в розмірі 12 180 грн. за використання об'єкта авторського права.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Об'єктами авторського права за ст. 433 ЦК України, ч.1 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (в тому числістатті ).

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті.

За змістом ст. 435 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право), за ст. 440 ЦК України, ч.1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" належать у т.ч. виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до ст.16 ЗУ «Про авторські і суміжні права» авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

За ст. 429 ЦК України, майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року)

Як зазначено вище, та вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами укладеного між позивачем та журналістом ОСОБА_2 трудового договору, роботодавцю (позивачу у даній справі) належать всі інші майнові права, у тому числі, але не вичерпно: виключне право на використання твору у будь - якій формі і будь - яким способом; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що всі майнові права в тому числі право розпорядження об'єктом авторського права, у даному випадку статтею за авторством ОСОБА_2 належить позивачу ТОВ «ОСОБА_5 дім РІА».

Згідно з ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 ЗУ «Про авторські та суміжні права».

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про авторські та суміжні права» відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру допускається без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Як зазначено вище, статтю за авторством ОСОБА_2 під назвою "У Тернополі була бійка з депутатом" 21.08.16 розміщено в інтернет виданні "20 хвилин.ua". Як вбачається із застереження, яке міститься на вищенаведеному сайті: « Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет видань - гіперпосилання) на 20minut.ua та супроводжувальної примітки «Будь - яка публікація, передрук чи наступне поширення матеріалів сайту у друкованих засобах масової інформації можливе винятково у разі письмового дозволу правовласника».

В подальшому статтю з аналогічною назвою було розміщено в газеті "RIA Плюс", в якій теж міститься застереження, а саме: «Передрук матеріалів - тільки з дозволу редакції».

В матеріалах справи відсутні докази надання правовласником чи редакцією права на розміщення в газеті відповідача спірної статті.

Однак не зважаючи на відсутність відповідного дозволу на розміщення в засобах масової інформації статі за авторством ОСОБА_2, відповідачем у виданні «ОСОБА_3 газета» розміщено статтю з назвою « Депутат ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_4 побив двох жінок», при цьому, у вказаній статті міститься посилання на автора, а саме : ОСОБА_2, 20 хвилин. Жодних інших посилань щодо авторства спірної статті в тексті не міститься.

Посилання скаржника на використання інтернет порталів "За Збручем", "0352. ua" як першоджерела не спростовує використання інформації, що міститься на сайті 20 хвилин, оскільки, як вбачається з текстів статтей розміщених на зазначених сайтах, вони відносяться до авторства ОСОБА_2 про що зроблено посилання у вказаних публікаціях статті в інтернет виданнях "За Збручем" та "0352. ua".

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31 - 33 Закону України «Про авторські та суміжні права» право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надання власником майнових прав, у даному випадку роботодавцем автора статті, дозволу відповідачу на використання в газеті «ОСОБА_3 газета» статті за авторством ОСОБА_2 «В Тернополі була бійка з депутатом».

Відповідно до ст.50 ЗУ «Про авторські та суміжнаі права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, зокрема є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Використання твору без дозволу суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону, за яке пунктом "г" частини другої статті 52 цього Закону передбачена можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат.

Для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського і суміжних прав (п.п.12,42 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року).

При цьому, як правильно зазначено місцевим господарським судом, відповідач має довести додержання ним вимог законодавства при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав. В іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614,1166 ЦК України). Належним відповідачем у таких категоріях справ є зокрема видавець друкованого засобу масової інформації (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року).

Як зазначено вище, відповідачем не надано суду доказів які б підтверджували надання позивачем дозволу на використання тексту статті, за авторством ОСОБА_2, розміщеної на інтернет сайті « 20 хвилин» та в газеті «РІА Плюс» шляхом укладення з відповідачем договору чи у будь - який інший спосіб.

Таким чином, з огляду на пряме обмеження, встановлене позивачем на використання його матеріалів в друкованих засобах масової інформації, яке містилось в примітці сайту "20 хвилин" та примітці до газети «РІА Плюс» та відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору про можливість такого використання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо задоволення позову в частині стягнення компенсації за використання права інтелектуальної власності.

При цьому, колегія суддів бере до уваги наступне:

Відповідно до п.42 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» при вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення мінімальний розмір компенсації, який передбачений вимогами чинного законодавства, у зв'язку з неможливістю точного обчислення доходу , отриманого порушником.

Відтак, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, та враховуючи встановлений факт наявності порушення з боку відповідача, колегія суддів вважає заявлену вимогу щодо стягнення суми компенсації в розмірі 10 мінімальних заробітніх плат обгрунтованою та підставоною.

Твердження скаржника про те, що висновком експерта №7-29/16 від 06.04.15, який наданий в межах проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності не містить категоричних тверджень про використання відповідачем статті позивача як першоджерела, а тому посилання на вказаний доказ місцевим господарським судом є неправомірним, спростовується судом апеляційної інстанції, оскільки вказаний висновок не виступав єдиним беззаперечним обгрунтуванням оскарженого рішення, а лише додатково підтверджував обставини щодо встановлення факту порушення відповідачем майнових прав позивача на використання твору.

Також, колегія суддів зазначає, що позивачем також заявлено вимогу про визнання майнового права ТОВ «ОСОБА_5 РІА» на статтю «У Тернополі була бійка з депутатом» розміщену 26.08.16 у газеті « RIA ПЛЮС», разом з цим, місцевим господарським судом не прийнято рішення щодо заявленої зазначеної вимоги.

Згідно з ч. 4 ст.84 ГПК України резолютивна частина рішення суду має містити висновок задоволення чи відмову у позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Якщо в процесі перегляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен усунути відповідне порушення.

Відтак, судова колегія зазначає наступне:

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.

Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі.

Як зазначалось вище, автором спірної статті є журналіст ОСОБА_2. Його авторство ніким, у т.ч. відповідачем, не оспорюється. Про приналежність спірних статей до авторства ОСОБА_2 свідчать і посилання вказані в публікаціях статті в інтернет виданнях "За Збручем", "0352. ua" та друкованому виданні самого відповідача - газеті "ОСОБА_3 тернопільська газета" від 07 жовтня 2015 року.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази оспорення чи невизнання відповідачем права позивача, щодо належності йому майнових прав на спірну статтю, яка розміщена на сайті « 20 хвилин» та в газеті «RIA Плюс».

Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо належності майнових прав на статтю «У Тернополі була бійка з депутатом», то відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 р. у справі N 6-160цс16) відтак у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, щодо необгрунтованості доводів апеляційної скарги, разом з цим виявлений недолік щодо відсутності прийнятого рішення в частині однієї з заявлених позовних вимог, що є процесуальним порушенням, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.16.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покласти на сторони в порядку вимог ст.ст. 49,105 ГПК України.

Щодо цього колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що позивачем при поданні позову здійснено сплату судового збору в розмірі 1218 грн., разом з цим заявлено дві позовні вимоги, а саме: майнового та немайнового характеру, відтак, відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір» сплаті підлягав судовий збір в розмірі 2436 грн. У зв'язку з наведеним недоплачений судовий збір підлягає достягненню в дохід Державного бюджету України. При цьому,з огляду на часткове задоволення позову судовий збір належить частково відшкодувати позивачу в частині задоволених позовних вимог згідно з ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.16 у справі №921/1126/15-г/6 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція" "Тернопіль-Медіа" (46000, вул. Крушельницької, 1а м. Тернопіль, код 31010600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА" (вул. Радянська, 2 с. Пляхова, Козятинський район, Вінницька область, код 34377553) 12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. компенсації за використання об'єкта інтелектуальної власності, 2251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одну) грн. 20 коп. витрат на проведення експертизи та 1218 грн. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог та відшкодуванні судового збору відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА" (вул. Радянська, 2 с. Пляхова, Козятинський район, Вінницька область, код 34377553) в дохід Спеціального фонду Державного бюджету України (МФО банку 825014, Банк ГУДКСУ у Львівській області ,УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 38007620, рахунок 31216206782006) 1218 грн. в доплату судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Дім "РІА" (вул. Радянська, 2 с. Пляхова, Козятинський район, Вінницька область, код 34377553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція" "Тернопіль-Медіа" (46000, вул. Крушельницької, 1а м. Тернопіль, код 31010600) 1339,80 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.11.16

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Плотніцький Б.Д.