Постанова

від 15.11.2016 по справі 813/1979/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 876/1982/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Скорика Р.Д.,

представника відповідача Сенюк В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2015 року Дочірнє підприємство «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» звернулося в суд з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05 березня 2015 року № 0000412201.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 23 січня 2015 року № 29/22-01/30084870 про нереальність господарських операцій із ТОВ "Денікс Груп" є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2015 року № 0000412201, оскільки матеріалами справи підтверджується, що у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті.

Не погодившись з прийнятою постановою, Дочірнє підприємство «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ДП «Будівельне управління № 45» ВАТ «Прикарпатбуд» залучало для виконання штукатурних робіт на будівництві швейної фабрики «Декарест» субпідрядну організацію «Денікс Груп» в період з липня по вересень 2014 року у зв'язку з неспроможністю самостійно виконувати роботи. Вказаний субпідрядник виконував штукатурні роботи з використання матеріалів замовника швейної фабрики «Декарест», що відображено в актах передачі будівельних матеріалів у виробництво між замовником швейної фабрики «Декарест» та генпідрядником ДП «Будівельне управління № 45» ВАТ «Прикарпатбуд» за липень-вересень 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДП «Будівельне управління № 45» ВАТ «Прикарпатбуд», зареєстроване як юридична особа 11 березня 1999 року за кодом ЄДРПОУ 30084870(а.с.21).

Дрогобицькою ОДПІ у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Будівельне управління № 45» ВАТ «Прикарпатбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) в ТзОВ «Денікс Груп» за період 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2014 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків, про що 23 січня 2015 року складено акт № 29/22-01/30084870(а.с.121-133).

Згідно акта перевірки № 29/22-01/30084870, відповідачем встановлено порушення позивачем: - п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 202 ст. 200 Податкового Кодексу в результаті чого занижено суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 13086 грн, в тому числі за липень 2014 року в сумі 4178,00 грн, за серпень 2014 року у сумі 4825,00 грн, за вересень 2014 року в сумі 4083,00 грн; - не підтверджено реальність здійснення операцій з наступним контрагентом-постачальником, а саме з ТзОВ "Денікс груп".

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 05 березня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000412201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) в сумі 16358,00 грн, у тому числі за основним платежем - 13086,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 3272,00 грн.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2014 року ДП «Будівельне управління № 45» ВАТ «Прикарпатбуд» було укладено договір підряду № 07/1 з ТОВ «Денікс Груп», відповідно до умов якого ТОВ «Денікс Груп» (Субпідрядник) зобов'язувалось власними силами і засобами виконати оздоблювальні роботи на об'єкті Будівництва швейної фабрики «Декарест» по вул. Гайдамацькій в м. Дрогобичі.

На виконання умов договору позивачем надано договір підряду від 25 липня 2014 року № 07/1, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2014 року, за серпень 2014 року, за вересень 2014 та акти приймання виконаних будівельних робіт за липень 2014 року, за серпень 2014 року, за вересень 2014 року, податкові накладні від 30 липня 2014 року № 237 на суму 25067,38 грн (в тому числі ПДВ 4177,90 грн), від 29 серпня 2014 року № 280 на суму 28949,62 грн (в тому числі ПДВ 4824,94 грн), від 16 вересня 2014 року № 121 на суму 24498,00 грн (в тому числі ПДВ 4083,00 грн), копії платіжних доручень від 30 липня 2014 року № 125, від 29 серпня 2014 року № 322, від 16 вересня 2014 року № 334.

Як слідує з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відповідають вимогам нормативних актів, які регулюють питання здійснення підрядних робіт.

Крім того, відповідачем по справі не заперечувалось, що податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідав чинному на момент їх видання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Денікс Груп».

Посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 01.09.2014 року № 2623/26-55-22-07/37882958 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Денікс Груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року» не можуть бути взяті до уваги апеляційною інстанцією з огляду на наступне.

Чинним законодавством не передбачено відображення суджень податкового органу відносно неправильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, судом першої інстанції помилково залишено поза увагою той факт, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2015 у справі 813/8239/14, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо внесення на підставі акту від 01.09.2014 року № 2623/26-55-22-07/37882958 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Денікс Груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року» змін в інформаційну систему «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» в частині коригування сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зобов'язано ДПІ у Печерському районі м. Києва поновити задекларовані ТзОВ «Денікс Груп» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість в даній системі.

Таким чином, вище згаданий акт не може бути визнаний належним та допустимим доказом вчинення платником податків порушення закону.

Доводи відповідача про відсутність у ТОВ «Денікс Груп» задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього контрагента; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності, виконання робіт чи послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Також колегія суддів не бере до уваги доводи податкового органу в частині відсутності у контрагента трудових ресурсів з огляду на представлені до перевірки акти виконаних робіт, у яких відображено заробітну плату у розмірі відмінному (більшому) від суми (меншому розмірі) заявленої ТзОВ «Денікс Груп» у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань.

Колегія суддів зазначає, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги наявний у матеріалах справи акт передачі будівельних матеріалів у виробництво від 22.08.2014 року (а.с.89), оскільки таким спростовуються доводи податкового органу про те, що будівельні роботи контрагентом проводились без використання будівельних матеріалів для виготовлення цементно-вапняного розчину.

Також необхідно зазначити, що деякі помилки чи неточності у оформленні первинних документів, не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідачем не спростовано доводів позивача стосовно залучення працівників позивача для виконання штукатурних робіт на інших об'єктах, а відтак доцільності залучення ТзОВ «Денікс Груп» для виконання оздоблювальних робіт на об'єкті будівництва швейної фабрики «Декарест».

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Денікс Груп» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом протиправно, а відтак таке слід скасувати.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» задовольнити повністю.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі № 813/1979/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 05 березня 2015 року № 0000412201.

Стягнути в користь Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 45» Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд» сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в розмірі 913,50 грн(дев'ятсот тринадцять гривень п'ятдесят копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін

Повний текст постанови

виготовлений та підписаний

18 листопада 2016 року