Рішення

від 17.11.2016 по справі 927/613/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

"17" листопада 2016 р. Справа № 927/613/16

Позивач: Любецький психоневрологічний інтернат, код ЄДРПОУ 03189914, вул. Квітнева, 1, с. Пересаж, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15040

Відповідач: Ріпкинська районна рада Чернігівської області, код ЄДРПОУ 21409644, вул. Святомиколаївська 85, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача :

1. ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Чернігівській області , пр-т Миру, 14, м. Чернігів, 14000

2. Відділ Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області , вул. Святомиколаївська, 35, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000

Предмет спору: про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність № 288 від 23.08.2016; ОСОБА_3 - директор, наказ №80-Л, від 18.09.2013;

від відповідача: ОСОБА_4 - начальник аналітично-контрольного відділу, довіреність № 01-39/87 від 04.10.2016

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-1: не з"явився;

за участю: ОСОБА_5 - головний спеціаліст сектору державного земельного кадастру відділу Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області, паспорт серії НК 291960, виданий Ріпкинським ВМ УМВС України в Чернігівській області 25.03.1997.

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частина.

СУТЬ СПОРУ:

Любецький психоневрологічний інтернат звернувся з позовом до Ріпкинської районної ради Чернігівської області про визнання недійсним та скасування рішення дев’ятої сесії 21-го скликання Ріпкинської районної Ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області від 06.02.1992 в частині виділення Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення земельної ділянки площею 55,0 га орних земель із земель запасу Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області для розширення підсобного сільського господарства, та визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею, виданого Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22, у відповідності до якого Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих передано в користування 107,7 га земель для ведення підсобного сільського господарства.

Позов мотивовано тим, що унаслідок помилки, допущеної у назві установи під час прийняття Ріпкинською районною Радою народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області рішення від 06.02.1992 про надання земельної ділянки в постійне користування та видачі державного акта на право постійного користування землею Любецький психоневрологічний інтернат позбавлений можливості належним чином оформити право користування земельною ділянкою. Зважаючи на вищевикладене, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі та відновити строк позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2016 порушено провадження по справі, призначено розгляд справи на 21.07.2016 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Ухвалами суду від 21.07.2016, 30.08.2016 розгляд справи відкладався на 30.08.2016, 13.09.2016 відповідно.

Ухвалою суду від 30.08.2016 продовжено строк розгляду справи до 19.09.2016 (а.с. 66-67).

У зв’язку з припиненням повноважень суддею Шестаком В.І. відповідно до постанови про звільнення з посади судді (п. 3 ст. 122 Закону України „Про судоустрій і статус суддівВ» ), Розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 02-01/15/16 від 12.09.2016 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями проведено повторний автоматичний розподіл справи №927/613/16, за результатами якого призначено головуючого суддю у справі ОСОБА_6

Ухвалами суду від 13.09.2016, 22.09.2016, 06.10.2016 розгляд справи відкладався на 22.09.2016, 06.10.2016, 17.11.2016, відповідно.

Представником позивача у судовому засіданні 22.09.2016 надано змінену позовну заяву, відповідно до якої позивач просить визнати недійсним та скасувати рішення дев’ятої сесії 21-го скликання Ріпкинської районної Ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області від 06.02.1992, у відповідності до якої Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення виділено земельну ділянку площею 55,0 га орних земель із земель запасу Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області для розширення підсобного сільського господарства, визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22, у відповідності до якого Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих передано в користування 107,7 га земель для ведення підсобного сільського господарства, і визнати недійсним реєстраційний запис № 22 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею та припинити право постійного користування землею Любецького будинку-інтернату для психічнохворих і перевести земельну ділянку площею 107,7 га до земель запасу Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Зазначену заяву судом розцінено як заяву про зміну предмету позову, у зв’язку з неподанням доказів направлення її іншим учасникам судового процесу її розгляд відкладався.

Ухвалою суду від 06.10.2016 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (третю особу-2) Відділ Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області, оскільки дана установа є самостійною юридичною особою, а ведення Державного земельного кадастру на місцевому рівні здійснюється безпосередньо відділами Держгеокадастру у районах.

У судове засідання 17.11.2016 з'явились представники позивача та відповідача, але витребуваних судом матеріалів не надали.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з’явився. Третя особа-1 заяв та клопотань не надіслала; про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, про що свідчить розписка її представника, яка міститься у матеріалах справи.

Представник третьої особи-2 в судове засідання не з'явився, натомість, з'явилась її посадова особа - головний спеціаліст сектору державного земельного кадастру відділу Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області ОСОБА_5, яка зазначила, що надасть необхідні пояснення та відповіді на питання, що стосуються розгляду спору.

Представники позивача та відповідача вважали за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб, оскільки представник третьої особи-1 вже надавав письмові пояснення, а від третьої особи-2 необхідні пояснення та відповіді на питання у змозі надати присутня посадова особа.

Від представників сторін клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищевикладене суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача просив змінену позовну заяву залишити без розгляду. Відповідач проти цього не заперечував.

Зважаючи на таке клопотання позивача, а також на неподання ним доказів направлення цієї заяви іншим учасників, суд залишає її без розгляду і справа вирішується за первинними позовними вимогами.

У своїх доводах представник позивача зазначає, що Державний акт, виданий Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих, за своїм змістом суперечить вимогам земельного законодавства України, оскільки рішенням сесії виділено в користування 55,0 га, орних земель, в той час як відповідно до державного акту, з посиланням на це ж рішення, землекористувачеві виділено 107,7 га земель, хоча в дійсності рішення про виділення земельної ділянки площею 107,7 га не приймалось.

Як пояснюють представники позивача, навіть після зміни назви у 1983 році Любецького будинку-інтернату для психічнохворих на Любецький психоневрологічний інтернат, директор ОСОБА_7 у деяких правовідносинах продовжував використовувати стару назву та стару печатку установи, у тому числі, при отриманні у постійне користування спірної земельної ділянки та безпосередньо при виготовленні матеріалів відводу земель Любецького будинку-інтернату для психічнохворих за рахунок земель Мохначівської сільської ради у 1992 році, які містять технічну документацію щодо надання спірної земельної ділянки Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих.

Загальна площа відведеної землі складалась з трьох окремих ділянок, на які виготовлялась технічна документація.

При цьому, згідно технічного плану загальна площа спірної земельної ділянки складає 108,7 га, а зазначена у матеріалах відводу та у акті на право постійного користування у розмірі 107, 7 га, що є технічною помилкою, так само технічною помилкою вважає площу 55,0 га, як це визначено у спірному рішенні. Фактично весь цей час спірною земельною ділянкою користувався саме інтернат. У даних земельного кадастру, які відображені у формі 6-зем, за інтернатом обліковується саме спірна земельна ділянка, іншої землі саме у постійному користуванні інтернату немає. Загальна площа земель у розмірі 106,5 га (з них 98,0 га земель сільськогосподарського призначення), зазначена у формі 6-зем, менша від спірної площі можливо через періодичні вилучення площі польових шляхів, які знаходяться на спірній ділянці. На даний час з цих же причин землі сільськогосподарського призначення складають вже орієнтовно 85 га.

У судовому засіданні директор Любецького психоневрологічного інтернату пояснив, що до органу держгеокадастру вони зверталися з графічними матеріалами згідно державного акту, а саме з планом, ніяких облікових документів і технічної інвентаризації немає.

Також зазначив, що площа забудови Любецького психоневрологічного інтернату, яка згідно форми 6-зем складає 8,5 га, входить до складу загальної площі спірної земельної ділянки розміром 107,7 га, яку згідно спірного акту виділено саме для підсобного сільського господарства.

Представник позивача також повідомив суд про відсутність підтверджуючих документів, на підставі яких винесено спірне рішення та виданий спірний акт, у тому числі, про відсутність на даний час Матеріалів відводу земель Любецького буднику-інтернату для психічнохворих.

Представник відповідача визнав позовні вимоги у повному обсязі і просив їх задовольнити. Також повідомив суд про відсутність на даний час підтверджуючих документів, у тому числі, документів витребуваних судом, а також на запитання суду пояснив, що як Ріпкинська районна рада народних депутатів Чернігівської області так і Ріпкинська районна рада, яка була створена лише у 1998 році, по суті є представником територіальної громади усього району і у спірних відносинах діють не як окремі юридичні особи, а саме як представники територіальної громади. Усі викладені позивачем обставини підтверджує у повному обсязі.

Представник третьої особи-1 наголошує на тому, що державний акт є документом, що посвідчує право на земельну ділянку, підставою для видачі державного акта на право постійного користування є рішення дев’ятої сесії 21 скликання Ріпкинської районної ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області від 06.02.1992, а позивачем не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження протиправності та незаконності даного рішення.

ОСОБА_1 спеціаліст відділу Держгеокадастру у Ріпкинському районі повідомила, що вона є компетентною особою у спірних відносинах, оскільки безпосередньо веде обліки земельних ділянок, які перебувають у користуванні, та пояснила, що відділ Держгеокадастру у Ріпкинському районі раніше був у структурі обласного управління земельних ресурсів, а тепер самостійна організація. Книгою записів державних актів у спірний час вони не користувалися, інформацію, який орган вів на той час записи у цій Книзі і де знаходиться ця Книга на теперішній час, надати не змогла, проте зазначила, що з 1993 року ведеться книга реєстрації актів саме у структурі управління земельних ресурсів.

Усі викладені позивачем обставини підтверджує у повному обсязі.

Також, вона пояснила, що до 1993 року облік земельних ділянок, які перебувають у користуванні, вівся у формі "22-зем", а з 1993 року інформація повинна була переноситися з форми "22-зем" до форми "6-зем", і на теперішній час облік таких ділянок у формі « 6-зем» повинен містити повну інформацію про наявність відповідного права користування за увесь час його існування.

Посадова особа зазначила, що всі дороги та польові шляхи, які знаходились на спірній земельній ділянці і входили до загальної площі, були вилучені, але як це оформлювалось, зазначити не змогла.

Саме за «будинком-інтернатом» будь-яке користування жодною земельною ділянкою не обліковується, будь-які інші землекористувачі крім позивача на території Мохначівсько сільскої ради відсутні, а висновки Головного управління, викладені у листі від 15.10.2015 за № 19-25-7777.3-7092/19-15 про наявність права користування за Любецьким будинком-інтернатом для психічнохворих, зроблено лише через зазначення у спірному акті та технічній документації (плані землеволодіння) назви саме «будинку-інтернату» без будь-яких наявних обліків.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши у судовому засіданні їх оригінали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу відділу соціального забезпечення виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів № 217 від 28.10.1983 про зміну назв будинків-інтернатів для людей похилого віку, інвалідів і дітей зазначено, що у відповідності з наказом Міністра соціального забезпечення № 139 від 19.10.1978 встановлено у подальшому назви будинків-інтернатів, зокрема іменувати як Любецький психоневрологічний інтернат Чернігівського обласного відділу соціального забезпечення.

Згідно наказу від 08.06.1982 № 37 виконуючим обов’язки директора Любецького психоневрологічного інтернату призначено ОСОБА_7

Директором Любецького психоневрологічного інтернату згідно наказу від 29.12.1992 № 82 з 30.12.1992 призначено ОСОБА_8

Рішенням дев’ятої сесії 21 скликання Ріпкинської районної Ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області від 06.02.1992 Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського обласного відділу соціального забезпечення виділено земельну ділянку площею 55,0 га орних земель із земель запасу Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області для розширення підсобного господарства (далі- Рішення) (а.с.84-86).

На підставі зазначеного рішення Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення було видано Державний акт на право постійного користування землею, у відповідності до якого останньому було передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 107,7 га для ведення підсобного сільського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22 (далі-Акт) ( а.с. 35-37).

Як вбачається з матеріалів відводу земель Любецького будинку-інтернату для психічнохворих, оглянутих у судовому засіданні 22.09.2.016, загальна площа земель, також визначена у розмірі 107,7 га.

При цьому, згідно технічного плану землеволодіння у користування передано три земельні ділянки площею 70,5 га, 12,6 га, 25,6 га, а відтак, загальна площа цих ділянок складає 108,7 га.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 15.10.2015 за № 19-25-7777.3-7092/19-15 Любецькому психоневрологічному інтернату відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо надання постійне користування для ведення підсобного господарства земельних ділянок загальною орієнтованою площею 85,103 га (4,1900 га, 24,1100 га, 12,600 га, 14,3692 га, 9,7900 га, 19,7911 га) на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, у зв’язку з тим, що ця земля обліковується за Любецьким будинком-інтернатом для психічнохворих, згідно державного акту на право постійного користування, наданого рішенням 6 сесії 21 скликання Ріпкинської районної ради від 06.02.1992 для ведення підсобного господарства (а.с. 38).

Згідно інформації Відділу Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області щодо обліку земель (форма 6-зем) станом на 01.01.2016 на території Мохначівської сільської ради (за межами населеного пункту) Ріпкинського району Чернігівської області за Любецьким психоневрологічним інтернатом обліковується земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 98 га та земельна ділянка під забудову 8,5 га (усього 106,5 га), також зазначено, що обліковується земельна ділянка загальною площею 47,3330 га, які використовуються на умовах оренди із власниками державних актів на право власності на земельну ділянку на території Мохначівської сільської ради (а.с. 57).

Відповідно до письмового повідомлення Відділу Держгеокадастру у Ріпкинському районі Чернігівської області від 17.11.2016 №9-28-99.2-2191/2-16 за даними державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми 6-зем) за Любецьким будинком-інтернатом для психічнохворих земельні ділянки не обліковуються.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Дослідивши також надані позивачем документи (а.с. 107-116) суд дійшов висновку, що Любецький будинок-інтернат для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення і Любецький психоневрологічний інтернат Чернігівського обласного відділу соціального забезпечення є однією і тією же юридичною особою, якій відповідно до наказу Відділу соціального забезпечення виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів № 217 від 28.10.1983 лише було змінено назву установи.

Так, використання колишнім директором позивача ОСОБА_7 після 1983 року колишньої назви та печатки установи підтверджується також наявним у матеріалах справи актом від 09.04.1992 №156 здачі-прийомки науково-технічної продукції (а.с.114).

З досліджених судом документів під час розгляду справи, а саме Матеріалів відводу земель Любецького будинку-інтернату для психічнохворих вбачається, що у акті встановлення меж в натурі проставлено відбиток печатки саме Любецького будинку-інтернату для психічнохворих, та зазначено також назву саме будинку-інтернату, що також свідчить про використання у подальшому колишньої назви та печатки установи, і навпаки, у наказі від 08.06.1982 № 37 про призначення виконуючим обов’язки директора Любецького психоневрологічного інтернату ОСОБА_7 зазначається вже нова назва установи, яка на той час ще не була офіційно змінена.

Зазначене свідчить про довільне використання керівництвом інтернату попередньої та нової назв установи у її діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що незважаючи на існування вже на той час нової назви позивача, останнім при поданні документів для оформлення права постійного користування земельною ділянкою з невідомих суду причин було використано невірну (колишню) назву установи, у тому числі, при складанні матеріалів відводу земель та прийнятті і видачі оспорюваних актів.

Зважаючи на наведене, при прийнятті Рішення Ріпкинською районною радою народних депутатів та виданні ОСОБА_7 зазначено неіснуючу на той час назву установи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 10 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту своїх прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в порядок та спосіб визначений Конституцією та законами України.

За нормами Закону України «Про місцеве самоврядування» районна рада це виборний представницький орган місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, т приймати від її імені рішення.

Частиною 1 ст. 11 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу .

Отже, у спірних відносинах Ріпкинська районна Рада народних депутатів Чернігівської області як і Ріпкинська районна рада, яка була створена та зареєстрована як інша юридична особа лише у 1998 році, є представником територіальної громади Ріпкинського району і у спірних відносинах у різний період діють не як окремі юридичні особи, а саме як представники територіальної громади.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Земельного кодексу України надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання земельних ділянок у володіння або користування зазначається мета, для якої вони відводяться.

Згідно ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Як вже було встановлено судом, при прийнятті оскаржуваного рішення Ріпкинською районною Радою народних депутатів та виданні державного акту на право постійного користування землею зазначено неіснуючу на той час назву позивача.

При цьому Рішенням надано у користування 55,0 га для ведення підсобного сільського господарства.

Сторони не надали суду будь-яких належних обґрунтувань та відповідних доказів щодо підстав виділення Рішенням земельної ділянки площею саме 55,0 га, у тому числі, з огляду на невідповідність такої площі розміру землі, визначеному у ОСОБА_7.

За нормами ст. 18 Земельного кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва і традиційних народних промислів.

Районні, а також міські Ради народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства.

Системний аналіз цих приписів дає підстави вважати, що виключно до повноважень сільських рад належить виділення земельних ділянок для будівництва інтернату для психічнохворих.

Оскільки частина спірної ділянки із зазначених у ОСОБА_7 107,7га (згідно довідки форми « 6-зем» у розмірі 8,5га) на час виникнення спірних відносин фактично використовувалась позивачем як під забудову адміністративними та іншими будівлями інтернату, суд вважає, що у відповідач не мав належних повноважень щодо виділення землі для таких цілей.

Також, суд звертає увагу на те, що технічна документація з відводу земель та виданий на їх підставі ОСОБА_7 містять у собі неправдиву інформацію, яка полягає у невідповідності загальної площі земельної ділянки (108,7 га), яка фактично передається у користування, визначеній у зазначених документах (107,7 га).

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку що оскаржувані Рішення та ОСОБА_7 не відповідають дійсним правовідносинам сторін, суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси позивача.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як роз'яснено п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 № 6 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку е документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підставами для визнання акту недійсним е невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Одним із способів захисту прав на земельні ділянки відповідно до норм ст. 152 Земельного кодексу України, чинного на час вирішення спору, є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 155 Земельного кодексу України, чинного на час вирішення спору, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Щодо клопотання позивача про відновлення строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.

Таким чином, право на позов у процесуальному аспекті не погашається закінченням строку позовної давності, оскільки позовна давність - це інститут матеріального, а не процесуального права.

Оскільки під час розгляду справи відповідачем не було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, судом питання щодо причин та наслідків пропущення такого строку не розглядається.

За приписами ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких яких належних доказів протилежного висновкам суду сторони не надали.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно частини 2 статі 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Хоча початково саме позивачем неправомірно використано колишню назву установи у спірних взаємовідносинах, відповідачем не доведено правомірність визначення Ріпкинською районною Радою народних депутатів у Рішенні площу виділених земель (55,00 га) та допущено помилку при погодженні технічної документації та зазначення у ОСОБА_7 площі земельної ділянки у розмірі 107,7 га, а не 108,8 га. Не доведено також відповідачем правомірність видачі спірного акту на усю спірну земельну ділянку з огляду на відсутність у Ріпкинської районної Ради народних депутатів повноважень щодо виділення землі для будівництва інтернату.

Таким чином суд вважає, що спірні відносини виникли з вини обох сторін, а отже судовий збір повинен бути покладено у рівній частині на обидві сторони.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2756 грн (дві вимоги немайнового характеру).

Таким чином з урахуванням положень частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Керуючись ст. 22, 27, 32-36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення дев’ятої сесії 21-го скликання Ріпкинської районної Ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області від 06 лютого 1992 року в частині виділення Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення земельної ділянки площею 55,00 га орних земель із земель запасу Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області для розширення підсобного сільського господарства.

3. Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею, виданий Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих Чернігівського відділу соцзабезпечення, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22, у відповідності до якого Любецькому будинку-інтернату для психічнохворих передано у користування 107,7 га земель для ведення підсобного сільського господарства.

4. Стягнути з Ріпкинської районної ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 21409644, вул. Святомиколаївська, 85, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000) на користь Любецького психоневрологічного інтернату (код ЄДРПОУ 03189914, вул. Квітнева, 1, с. Пересаж, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15040) 1378,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В. Шморгун