Рішення

від 16.11.2016 по справі 348/725/16-ц

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/725/16-ц

16 листопада 2016 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді: Вінтоняк М.Б.

секретаря: Скоблей О.В.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Надвірна справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів мотивуючи тим ,що позивач мав намір придбати автомобіль марки « Renault Sandero Stepway « . В мережі інтернет на початку квітня 2016 року позивач побачив інформацію, що ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" надає можливість придбати автомобіль вказаної марки за акційною ціною 160000 грн. на умовах фінансового лізингу. 13.04.2016 року прибувши в м.Київ для укладення договору фінансового лізингу, представник відповідача повідомив позивачу, що такий автомобіль в них є і вони йому готові надати його на умовах фінансового лізингу, а для цього йому необхідно укласти з відповідачем договір фінансового лізигну. Також позивачу пояснили в усній формі, що він повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 80300 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача і тільки тоді з ним буде укладено договір фінансового лізингу. Зазначив, що протягом декількох днів відповідач передасть позивачу предмет лізингу. В той же день позивачем було сплачено на рахунок відповідача 80300 грн. Після того як він сплатив кошти, представник відповідача пояснив позивачу всі умови договору та сказав, що автомобілі марки « Renault Sandero Stepway « на даний час відсутні , то за його наполяганням 13.04.2016 року між сторонами по справі був укладений договір фінансового лізингу №003012, предметом якого став автомобіль марки «Renault Koleos» . Також представник відповідача запропонував позивачу написати заяву про надання йому автомобіля марки « Renault Sandero Stepway « за ціною 160000 грн. і саме цей автомобіль буде зареєстрований за ним та буде йому переданий, а не той, який вказаний в договорі. Крім того, він завірив позивача в тому, що автомобіль марки « Renault Sandero Stepway « буде наданий йому протягом трьох днів. Однак із спливом даного строку позивачу автомобіль так і не був наданий. Станом на сьогоднішній день автомобіль позивачу так і не переданий.

Вважаєщо відповідач своїми діями спричинив позивачу моральну шкоду в розмірі 10000 грн., яка полягає у душевних стражданнях , втраті сну , постійному хвилюванні , душевному неспокої , що потребує від нього додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв*язків.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав вказаних у позовній заяві і просить постановити рішення ,яким визнати недійсним договір фінансового лізингу №003012 з додатками від 13.04.2016 року укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 кошти згідно договору фінансового лізингу в розмірі 80300 грн. , 800 грн.комісії сплачених в користь банку, 10000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

Представник відповідача ТзОВ «Ваш Авто» в судове засідання повторно не з*явився з невідомих суду причин. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.60 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту ст. 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню всіх обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі.

А відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 13.04.2016 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», укладено договір фінансового лізингу №003012 з додатками, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок придбати предмет лізингу - транспортний засіб марки «Renault Koleos , зазначений у п. 1.1. договору та специфікації, що є додатком № 1,2, вартістю 3042636 долари США у власність та передати предмет лізингу у користування позивача, на строк та на умовах передбачених договором.

З'ясовано також, що в усній формі представник відповідача повідомила, що позивач повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 80300 гривень шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день ОСОБА_2 було сплачено на рахунок відповідача 80300 грн. з зазначенням призначення платежу, а саме: платіж згідно договору фінансового лізингу №003012, про що свідчить квитанція № 0.0.534970659.1 від 13.04.2016 року.

Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні представник позивача представником ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», не було роз'яснено призначення даного платежу , який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу.

В цей же день позивач згідно п 3.4.1 укладеного договору фінансового лізингу позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому автомобіля марки « Renault Sandero Stepway « за акційною ціною 160000 грн.

Протягом обіцяного терміну предмет лізингу не був переданий позивачу. Компанія відмовилась передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу транспортного засобу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 80300 грн є адміністративним платежем тільки за оформлення договору.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами спірного договору передбачені такі лізингові платежі (ст. 1, п. 1.7 ст. 2 договору) перший лізинговий платіж, який складається із: адміністративного платежу у розмірі 10% вартості предмета лізингу згідно додатку № 1 до договору; авансу ціни предмета лізингу, який становить 50% вартості предмета лізингу; комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 3% вартості предмета лізингу.

Як вбачається із договірних умов, складова першого лізингового платежу-«адміністративний платіж» - виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Судом встановлено що в договорі фінансового лізингу укладеному сторонами відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару

Згідно з п.1.4 Договору фінансового лізингу від 02.11.2015 року №001341 лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 1.4 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Отже, на переконання суду такі умови є несправедливими.

Частинами 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно п. 5.4 Договору фінансового лізингу, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Але на підставі п. 7.3 даного Договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

Статею 12 Договору «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Так, пунктами 12.1-12.13 Договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно п. 12.1 Договору передбачено, що лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, письмово повідомивши лізингодавця. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, а 40% лізингодавець утримує в вигляді штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

У зв'язку з цим положення статті 12 Договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму адміністративного платежу у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Таким чином, виходячи з аналізу змісту договору лізингу, суд вважає доведеним включення відповідачем у договір несправедливих умов.

Згідно ч.ч. 5,6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року (справа № 6-330цс16).

На думку суду, визнання недійсними вказаних положень договору окремо призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, а тому договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а статтею 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Як зазначає Верховний Суд України в своїй постанові від 16.12.2015 року до спірних правовідносин також застосовуються вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Пункт 4 частини першої статті 34 цього закону вказує, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідачем не надано ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідачем не надано суду доказів про наявність в нього відповідної ліцензії.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до вимог абзацу 2 ст. 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Отже враховуючи вищенаведене для суду є обов'язковим висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15 та у справі № 6-65цс16 від 11 травня 2016 року. Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 13.04.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», нотаріально посвідчено не було.

Дані факти в судовому засіданні ствердив представник позивача. .

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця); установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним авансовий платіж в сумі 80300 гривень.

Згідно з чинною редакцією п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У ст. 1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно до ст. 711 ЦК (в редакції Закону N 3390-VI) шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цього Кодексу.

Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 ЦК.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів про наявність підстав для відшкодування судом моральної шкоди відповідно до закону.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення моральної шкодив розмірі 10000 грн. не підлягають до задоволення.

До задоволення не підлягають і вимоги позивача про стягнення з відповідача в його користь 800 грн. комісії за надходження готівки з платіжної картки сплаченої в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в зв*язку з тим , що відшкодування даного платежу законодавством не передбачено.

А тому, суд оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з ст. 88 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути судові витрати по справі за надання юридичної допомоги в сумі 2500 грн.. і в доход держави 803 грн. судового збору.

На підставі ст.ст. 203, 215, 216, 220, 628, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 18, 34 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», керуючись ст..ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 - задоволити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №003012 з додатками від 13.04.2016 року укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»( 01601, м. Київ, вул. Шовковична 42-44, код ЄДРПОУ 39706238, р/р 26001479423 в ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_1, сплачені кошти в сумі 80300 (вісімдесят тисяч триста ) гривень 00 коп. і 2500 грн. судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» в доход держави 803.00 грн. судового збору.

В решта позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Вінтоняк М.Б.

Повний текст рішення виготовлено 21.11.2016 року