Постанова

від 15.11.2016 по справі 904/3117/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 року Справа № 904/3117/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Євстигнеєва О.С., Пархоменко Н.В.

секретар судового засідання: Петровська А.В.

за участю сторін:

від позивача: Фурзеко І.В., довіреність № 1 від 28.03.2016 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 р. у справі

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс", м.Суми

до товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", смт.Новопокровка, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості в сумі 47 182,73 грн.

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", смт. Новопокровка, Дніпропетровська обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс", м. Суми

про тлумачення п. 3 Додаткової угоди № 2 до Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України № 18 від 12.06.15 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 р. у даній справі (суддя Мельниченко І.Ф.) стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс" 34 914,28грн. основного боргу, 550,08 грн. річних, 7 437 грн. пені, 1 075,51 грн. інфляції, 1 293,34 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Згадане рішення обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині здійснення розрахунків за надані позивачем транспортно-експедиторські послуги. Вимоги, заявлені у зустрічному позові фактично стосуються не тлумачення умов договору, а зводяться до надання оцінки здійснених розрахунків при перевезення за спірним договором.

Не погодившись з даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків господарського суду обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення у повному обсязі зустрічного позову.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідачем взагалі заперечується факт здійснення позивачем перевезень на 34 914,28 грн. та укладання документів, які, нібито його підтверджують.

Господарським судом не досліджено оригінали актів та товарно-транспортних накладних.

На думку скаржника, у нього відсутні зобов'язання оплати перевезення, безпідставно включеного позивачем до акту № 124 від 31.08.2015 р. на суму 4 285,35 грн., проведене нібито 02.08.2015 р., відповідно до товарно-транспортної накладної № 42 від 02.08.2015 р. по закінченню строку дії договору.

При виконанні умов договору встановлено різне тлумачення сторонами умов договору, а саме п.3 додаткової угоди № 2 до договору щодо розцінок на послуги по перевезенню та п.3 додаткової угоди № 1 до договору щодо строків перевезення.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс" просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач вважає безпідставним посилання відповідача на ненадання послуг по актам та товарно-транспортним накладним, по яким існує заборгованість, оскільки наведене спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.

Позивач погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для неможливості тлумачення договору після його укладення.

Відповідач не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, у поданому клопотанні просить розгляд справи відкласти, у зв'язку з надходженням його представника на лікарняному.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

У пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки, наведені в клопотанні обставини не перешкоджали скаржнику забезпечити явку іншого уповноваженого представника для участі в судовому засіданні. Неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" подано клопотання про призначення судово-економічної експертизи для встановлення правомірності розрахунку заявлених товариством з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс" позовних вимог та зупинення провадження у справі.

Відповідно до статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду.

Господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять усі необхідні документи для вирішення даного спору, а саме, первинні документи, оцінку яким суд може надати і без залучення експертів.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

12.06.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Експертспецсервіс" (експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (замовник) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування вантажів автомобільним транспортом в Україні № 18.

Відповідно до п.1.1 договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника зобов'язався забезпечити організацію перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міських, міжміських повідомленнях, на підставі письмових заявок замовника, погоджених з Експедитором, які є невід'ємною частиною договору. У заявці в обов'язковому порядку повинні бути вказані: вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, вартість послуг, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, термін виконання перевезення, інші умови, необхідні для належного виконання сторонами договору. Вантаж - врожай зернових сільськогосподарських потреб.

Згідно п.п.2,3 додаткової угоди № 2 до договору, місце здійснення перевезення - Дніпропетровська область. Строк перевезення - з 01.07.2015 р. по 31.07.2015 р.

За п.п.3.1.,3.2.,3.3. договору сторони встановили, що вартість наданих послуг узгоджується між експедитором та замовником окремо на кожне перевезення і фіксується в узгодженій сторонами заявці. Загальна сума договору визначається загальною вартістю послуг, наданих по даному договору, зафіксованою у відповідних заявках до договору.

Оплата за договором здійснюється в безготівковій формі у національній валюті України. Розрахунки за надані послуги здійснюються Замовником відповідно рахунку-фактури, що виставляється експедитором. Надання послуг транспортно-експедиторського обслуговування вантажів оформляється актом прийому-передачі наданих послуг.

Замовник перераховує експедитору грошові кошті в сумі, узгодженій сторонами у відповідній заявці, протягом 15 календарних днів після надання послуг, що підтверджується актом наданих послуг і товарно-транспортною накладною з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу. Форма розрахунків по договору може бути змінена за домовленістю сторін на будь-яку іншу, не заборонену діючим законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

На виконання умов договору, позивач у період з 06.07.2015 р. по 19.07.2015 р. здійснив перевезення вантажу на загальну суму 387 897,10 грн., що підтверджується актами надання послуг та товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи (а.с. 23 - 106).

Крім того, перевезення частини вантажу на суму 4 285,35 грн. було здійснено позивачем поза межами вказаного вище договору, про що свідчить товарно-транспортна накладна № 43 від 02.08.2015 р., яка містить відмітку вантажоодержувача та копія якої залучена до матеріалів справи (а.с. 107).

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписом ст.509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав встановлених ст.11 цього кодексу.

Отже, дії позивача по наданню послуг з перевезення вантажу на суму 4 285,35 грн., та дії відповідача, які свідчать про прийняття зазначених послуг, свідчать про те, що у останнього виникло зобов'язання з оплати наданих послуг.

Сторонами не було встановлено строків оплати наданих послуг щодо перевезення вантажу на суму 4 285,35 грн.,

Згідно частини 2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

18.02.2016 р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу здійснити оплату наданих послуг у розмірі 34 914,28 грн., що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення у цінний лист.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порушення умов договору, відповідач частково оплатив надані позивачем послуги у розмірі 352 982,82 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 112-116).

Враховуючи доведеність виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а також, приймаючи до уваги, що відповідачем заборгованість у розмірі 34 914,28 грн. належними доказами не спростовується, доказів сплати боргу не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У зв'язку з прострочкою виконання відповідачем грошових зобов'язань позивачем нараховано 3% річних за період з 07.08.2015 р. по 14.04.2016 р. в сумі 642,34 грн. та інфляційні втрати з серпня 2015 р. по березень 2016 р. в сумі 1 990,95 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

У пунктів 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду та вважає, що підлягають стягненню 3% річних за період з 07.08.2015 р. по 14.04.2016 р. в сумі 550,08 грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2015 р. по березень 2016 р. у розмірі 1107,25 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.9. договору сторони передбачили, що за порушення замовником зобов'язань по оплату наданих послуг, він зобов'язаний виплатити експедитору пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 07.08.2015 р. по 14.04.2016 р. в сумі 9 653,16 грн.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів враховує таке.

Згідно ч.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Всупереч наведеній правовій нормі, сторонами в письмовій формі не було узгоджено умови щодо відповідальності у вигляді пені за надані послуги відповідно до товарно-транспортної накладної № 43 від 02.08.2016 р., а тому відсутні підстави для стягнення пені, нарахованої на заборгованість в сумі 4 285,35 грн.

Таким чином, розмір пені за період 07.08.2015 р. по 14.04.2016 р. складає 7 568, 95 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника щодо ненадання послуг за спірними актами, оскільки наведене спростовується наявними в матеріалах справи актами та товарно-транспортними накладними з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу.

Оригінали актів надання послуг та товарно-транспортних накладних були досліджені судом апеляційної інстанції у судовому засіданні.

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" звернулось до господарського суду із зустрічним позовом, в якому просило розтлумачити п. 3 додаткової угоди № 2 до договору перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України № 18 від 12.06.2015 р. у частині розцінок на послуги.

Згадана зустрічна позовна заява обґрунтована посиланням на те, що позивач за зустрічним позовом не погоджується із наданим відповідачем за зустрічним позовом розрахунком суми основного боргу, та зазначає, що у розрахунках існує розбіжність, яка виникла внаслідок невірного застосування останнім розцінок за послуги по перевезенню в залежності від відстані, на яку здійснюється перевезення, які визначені п. 3 додаткової угоди № 2 до договору.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Положеннями ст. 213 ЦК України визначений інститут тлумачення правочину, яке може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом.

Зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування його змісту, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Таким чином, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Відповідно до зазначеної вище статті, тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" роз'яснено, що тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту правочину має бути наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов .

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом у постановах від 26.04.2012 р. у справі № 3/245 та від 12.02.2014 р. у справі № 5006/25/130пд/2012.

Враховуючи, що спірний договір товариством з обмеженою. відповідальністю "Експертспецсервіс" виконано у повному обсязі, а товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" - частково, а тому вимоги позивача за зустрічним позовом фактично зводяться не до тлумачення умов спірного договору, а стосуються здійснених розрахунків за надані послуги.

При цьому, зміст зустрічних позовних вимог не містить будь-яких посилань відносно наявності у п. 3 додаткової угоди № 2 до договору, укладеного сторонами, не зрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України.

Крім того, у зустрічній позовній заяві не викладено змісту тлумачення умов договору, який позивач просив надати, а також не наведено обставин наявності різного тлумачення сторонами спірних умов, тобто існування між ними спору.

Відтак, у зустрічному позові про тлумачення договору слід відмовити.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 101-103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 р. у справі №904/3117/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді О.С.Євстигнеєв

Н.В.Пархоменко