Постанова

від 17.11.2016 по справі 912/2302/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016 року Справа № 912/2302/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Дмитренко Г.К., Чимбар Л.О.

секретар: Логвиненко І.Г.

Представники сторін :

позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 28.07.2016 р.;

відповідача - ОСОБА_2, дов. № 7 від 06.07.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Олександрійські крани обладнання системи», м.Олександрія Кіровоградської області на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.08.2016 року по справі № 912/2302/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денал Груп», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Олександрійські крани обладнання системи», м.Олександрія Кіровоградської області

про стягнення 186 156,91 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Олександрійські крани обладнання системи», м.Олександрія Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денал Груп», м.Київ

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 03.11.2016р. була оголошена перерва до 17.11.2016р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст..ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.08.2016р. по справі № 912/2302/16 (суддя Балик В.М.) первісний позов було задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 132 607,32 грн. збитків, 1989,11 грн. судового збору; в решті первісного позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі (а.с.181-187, т.1).

Рішення господарського суду в частині часткового задоволення первісного позову мотивовано тим, що позивачем сплачені штрафні санкції ТОВ «Інтертех-Україна» за порушення умов договору щодо поставки товару відповідачем за первісним позовом, щодо відмови в позові по стягненню пені, рішення мотивовано тим, що майнова відповідальність можлива лише за невиконання майнового зобов`язання, яким не є поставка товару; щодо відмови в задоволенні зустрічного позову - відсутністю правових підстав для визнання договору недійсним, оскільки сторонами при укладенні договору дотримано вимог, передбачених ст.203 ЦК України, а також відповідачем не доведено, що договір мав ознаки фіктивності; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.22, 203, 207, 215, 229, 234, 525, 526, 527, 549, 623, 655, 662, 663 ЦК України, ст.ст.174, 181, 193, 224, 225, 226 Господарського кодексу України.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Олександрійські крани обладнання системи», м.Олександрія Кіровоградської області, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема, таких:

- скаржник не погоджується з формулюванням господарського суду в оскаржуваному рішенні щодо недоведеності згідно зі ст..ст.33-34 ГПК України належними та допустимими доказами своїх позовних вимог за зустрічним позовом, оскільки відповідно до ст..234 ЦК України фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення; на думку скаржника, в зустрічній позовній заяві останній зазначив, що і ні позивачем, а ні відповідачем не було вчинено жодних дій на виконання договору № 150901 від 15.09.2015р.: враховуючи умови поставки (п.4.1 договору) та п.2 специфікацій №№ 1, 2, позивач за первісним позовом не звертався до відповідача з приводу поставки (з`ясування дати поставки, порядку завантаження товару, не надавав свій транспорт для відвантаження товару); проте, поставка продукції відбувалась, але в межах договору № 150902 від 15.09.2015р., укладеного позивачем з ТОВ НП ПТФ «Кран-Сервіс» (який по суті є виробничим підрозділом підприємства відповідача) та зобов`язання за яким виконані в повному обсязі;

- також господарський суд не звернув уваги на доводи позивача за зустрічним позовом про те, що договір № 150901 від 15.09.2015р., укладений з ТОВ «НВО ОКРОС» та договір № 150902 від 15.09.2015р., укладений з ТОВ НП ПТФ «Кран-Сервіс» були укладені з метою заліку однорідних вимог, наслідком якого стало підписання акту заліку зустрічних однорідних вимог на суму 510 596,96 грн.; також суд не звернув уваги на лист відповідача № 143 від 04.12.2015р., в якому відповідач повідомляв позивача не лише про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором, а й про те, що такі самі зобов`язання вже виконуються ТОВ « НВПТФ «Кран-Сервіс»;

- крім того, скаржник зазначає, що господарським судом не були досліджені всі істотні умови притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, оскільки судом не досліджені всі обставини справи, зокрема, те, що 25.11.2015р. позивач за первісним позовом уклав з відповідачем додаткову угоду № 1 до договору № 150902 від 15.09.2015р., якою анулював додатки №№ 1, 4, 7, 8 до договору щодо поставки грейферу двухчелюсного за не поставку якого сплатив штрафні санкції ТОВ «Інтертех-Україна» в межах договору № 090901 від 09.09.2015р., укладеного позивачем з цим підприємством; отже, на думку скаржника, даний факт свідчить про те, що позивач навмисно відмовився від отримання товару, чим зумовив настання відповідальності у виді сплаті штрафних санкцій.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.09.2016р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду колегією суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.209, т.1).

Розпорядженням керівника апарату суду від 10.10.2016 року № 1427/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в зв'язку з відпусткою судді Дмитренко Г.К.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ухвалою від 11.10.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів до свого провадження (а.с.234, т.1).

Розпорядженням керівника апарату суду від 16.11.2016 року № 1570/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в зв'язку з відпусткою судді Джихур О.В.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ухвалою від 17.11.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів до свого провадження.

Позивач по справі - ТОВ «Денал Груп» - відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, не скористався, але представник в судових засіданнях 11.10.2016р., 03.11.2016р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Кіровоградської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників обох сторін, присутніх у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2015р . між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денал Груп» («покупець» за договором, позивач по справі за первісним позовом, відповідач - за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Олександрійські крани обладнання системи» (скорочено - ТОВ «НВО «ОКРОС», «продавець» за договором, відповідач по справі за первісним позовом, позивач - за зустрічним, скаржник) був укладений договір купівлі-продажу № 150901, відповідно до предмету якого «продавець» зобов'язався поставити «покупцеві» визначений договором товар, а «покупець» зобов'язався прийняти цей товару та своєчасно здійснити його оплату; найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його технічні характеристики визначаються специфікаціями, що є додатками до цього договору (п.п.1.1-1.2 р.1 договору (а.с.41-43, т.1)).

Пунктами 2.1, 2.4, 2.5 р.2 договору сторони визначили, що загальна ціна товару за цим договором складається із сум підписаних специфікацій (додатків) до цього договору; розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на умовах, визначених у відповідній специфікації; оплата здійснюється шляхом переказу «покупцем» грошових коштів на поточний рахунок «продавця», що визначений у цьому договорі згідно рахунку-фактури, що виставляється «продавцем» «покупцю», на підставі цього договору за міжбанківським курсом на фактичний день оплати.

Пунктами 3.1-3.3 р.3 договору сторони узгодили, що товар повинен бути поставлений «покупцю» у строки, визначені у відповідній специфікації; «продавець» має право на дострокову поставку кожної партії товару в межах періоду поставки з обов'язковим повідомленням «покупця» про це в строк 5 календарних днів до моменту запланованої поставки; на момент передачі товару, «продавець» передає «покупцю» оригінали рахунку-фактури, оригінали видаткової та податкової накладної, паспорт та інструкцію з експлуатації, копії сертифікатів якості заводу-виробника.

Згідно з пунктами 4.1, 4.4 р.4 договору відвантаження товару здійснюється на умовах: склад «продавця»; товар вважається переданим у власність «покупця» за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості товару після підписання уповноваженими особами «продавця» та «покупця» видаткових накладних, оформлених належним чином.

Пунктами 7.1, 7.3 р.7 договору встановлено, що він набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.06.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором; договір не може бути змінений або розірваний достроково в односторонньому порядку; внесення змін або дострокове розірвання договору допускається тільки за взаємною згодою обох сторін шляхом укладання письмової угоди та проводиться відповідно до статті 188 ГК України .

Також між сторонами були підписані 4 додатки до договору - специфікації:

- 15.09.2015р. специфікацію № 1, відповідно до якої відповідач («продавець») зобов'язався поставити, а позивач («покупець») прийняти та оплатити грейфер двухчелюстний канатний (згідно креслення додаток № 4), вантажопідіймальністю 1,0 т; об'ємом 4 м3; цільність матеріалу 250 кг/м3; матеріали: деревна тріска; режим роботи - А7; відкриття щелеп грейфера уздовж осі барабанів, загальною вартістю з ПДВ - 150000,00 грн., зі строком поставки - 60 календарних днів з моменту підписання специфікації; базисні умови поставки: м. Олександрія, склад «продавця» (а.с.44-45, т.1);

- 03.11.2015р. специфікацію № 2 відповідно до якої відповідач мав поставити кабіну кранову стаціонарну в комплекті (згідно креслення додаток № 5): крісло-пульт (не поворотне); тумби джойстикові (без електричного оснащення); вогнегасник; світильник стельовий; вішалка для одягу; кишеня для документації; проблисковий маяк; стояночний ліхтар, загальною вартістю (з ПДВ) - 89000,00 грн., зі строком поставки - 30 календарних днів з моменту підписання специфікації; базисні умови поставки: м. Олександрія, склад «продавця» (а.с.46-47, т.1);

- 15.09.2015р. специфікацію № 3 відповідно до якої відповідач мав поставити кабіну кранову стаціонарну в комплекті (згідно креслення додаток № 6): крісло-пульт (не поворотне); тумби командоконтролерів (без електричного оснащення); вогнегасник; світильник стельовий; вішалка для одягу; кишеня для документації; проблисковий маяк; стояночний ліхтар; загальною вартістю (з ПДВ) - 89000,00 грн., зі строком поставки - 60 календарних днів з моменту підписання специфікації; базисні умови поставки: м. Олександрія, склад «продавця» (48-49, т.1);

- 03.11.2015р. специфікацію № 4 відповідно до якої відповідач мав поставити грейфер двухчелюстний моторний (згідно креслення додаток № 8): об'ємом 1,0 м3; щільність матеріалу 2,8 т/м3, загальною вартістю (з ПДВ) - 120000,00 грн.; зі строком поставки - 60 календарних днів з моменту підписання специфікації; базисні умови поставки: м. Олександрія, склад «продавця» (а.с.50-51, т.1).

03.06.2016р . позивач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до відповідача про стягнення з останнього збитків в сумі 132 607,32 грн. та 53 549,59 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару (а.с.3-7, т.1). При цьому в позовній заяві позивач зазначив, що не має претензій до відповідача («продавця») щодо виконання ним зобов'язань за специфікаціями № 2 та № 3 до договору № 150901, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на дату подання позовної заяви до суду товар, визначений специфікаціями №№ 1, 4 до договору № 150901 позивачу («покупцеві») так і не поставлений; відповідно до специфікації № 1 поставка товару мала відбутися до 15.11.2015р., а згідно зі специфікацією № 4 - до 01.01.2016р., проте, як стверджує позивач, після настання строку поставки товару за специфікацією № 1 «продавець» в усній формі сповістив «покупця», що поставка за обома специфікаціями відбудеться одночасно у строк, визначений у специфікації № 4.

Однак, 04.12.2015р . відповідач звернувся до позивача з листом № 143 згідно якого, посилаючись на пункт 7.3 договору, повідомив ТОВ «Денал Груп» про неможливість виконання договірних зобов'язань по виготовленню продукції у зв'язку з тим, що аналогічні операції на даний час виконує ТОВ «НВПТФ «Кран-Сервіс» за договором № 150902 від 15.09.2015р.; одночасно, вказаним листом відповідач надав позивачеві на розгляд додаткову угоду про розірвання договірних відносин за договором № 150901 від 15.09.2015 (а.с.52, т.1).

Проте, позивач зазначив, що 09.09.2015р. між ним - позивачем (ТОВ «Денал Груп») та ТОВ «Інтертех-Україна» був укладений договір № 090901, відповідно до п.1.1 якого позивач мав виготовити та поставити вищезазначеному підприємству товар згідно з додатками до договору - специфікаціями, який повністю за технічними показниками збігається з товаром за договором № 150901, укладеним між позивачем та відповідачем у цій справі (а.с.56-63, т.1). В зв`язку з невиконанням відповідачем у справі своїх договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної поставки товару позивачу та відповідно невиконанням таких же зобов`язань позивачем перед ТОВ «Інтертех-Україна», останнє розірвало договірні відносини з позивачем та претензією від 04.04.2016р. № 0404-1 вимагало від позивача сплати штрафних санкцій за договором № 090901 від 09.09.2015р. в сумі 132 607,32 грн. (а.с.64-66, т.1).

26.04.2016р. платіжним дорученням № 57 позивачем у справі було сплачено ТОВ «Інтертех-Україна» 132 607,32 грн. штрафних санкцій (а.с.67, т.1), що підтверджується оригіналом платіжного доручення.

В свою чергу, 26.04.2016р . позивач звернувся до відповідача з претензією (лист № 1-25/04-16) з вимогою припинити дію специфікацій №1 та № 4 за договором № 150901, оскільки виконання зобов`язань відповідачем втратило інтерес для позивача та сплатити 132 607,32 грн. збитків та 45 606,58 грн. пені за непоставку товару (а.с.68-71, т.1). Відповіді на зазначену претензію відповідач не надав, зобов`язання по поставці не виконав, штрафних санкцій не сплатив, докази протилежного відсутні, що і стало підставою звернення з позовом до господарського суду. Докази направлення листа № 1-25/04-16 містяться в матеріалах справи (а.с.72, т.1).

Ухвалою від 15.06.2016р . зазначену позову заяву було прийнято до розгляду господарським судом (а.с.1, т.1).

11.07.2016р . відповідач по справі - ТОВ «НВО ОКРОС», скориставшись своїм правом, передбаченим ст.60 ГПК України, подав до господарського суду зустрічну позовну заяву до позивача про визнання договору купівлі-продажу від 15.09.2015р. № 150901 недійсним в порядку ст.234 ЦК України (а.с.128-131, т.1). Зазначену зустрічну позовну заяву було прийнято до розгляду ухвалою господарського суду від 12.07.2016р. (а.с.161, т.1).

При цьому, відповідач свою позовну заяву обґрунтовує тим, що договір купівлі-продажу від 15.09.2015р. № 150901 укладений між сторонами помилково, оскільки директором ТОВ НВО «ОКРОС» (первісний відповідач у справі) та директором ТОВ «НП ПТФ «КРАН-СЕРВІС» є одна і та сама особа - ОСОБА_7, обидва підприємства (ТОВ «НВО ОКРОС» та ТОВ «НП ПТФ «Кран-Сервіс») є по суті виробничими підрозділами одного підприємства, спеціалізацією якого є виробництво кранів; отже, договір купівлі-продажу був підписаний ОСОБА_7 не від імені ТОВ «НП ПТФ «КРАН-СЕРВІС», а від імені ТОВ «ОКРОС» помилково.

Вказані обставини позивач за зустрічним позовом пояснює тим, що напередодні укладення договору № 150901 від 15.09.2015р. ТОВ «Денал Груп» мало договірні відносини з ТОВ «НП ПТФ «КРАН-СЕРВІС», за результатами яких у останнього виникла заборгованість перед ТОВ «Денал Груп» за поставлений товар на загальну суму 510 596,96 грн., в тому числі 101 126,95 грн. штрафних санкцій. З метою виконання своїх зобов'язань директор ТОВ «НП ПТФ «КРАН-СЕРВІС» запропонував директору ТОВ «Денал Груп» вирішити питання шляхом взаємозаліку, а саме, виготовити для останнього необхідне обладнання на суму заборгованості; з цією метою було підписано договір від 15.09.2015 № 150901.

Водночас, у зв'язку з помилкою договір було підписано директором ОСОБА_7 не від імені ТОВ «НП ПТФ «КРАН-СЕРВІС», а від імені ТОВ «НВО «ОКРОС». З огляду на вказане, того ж дня ОСОБА_7 підписав аналогічний договір з ТОВ «Денал Груп» від імені ТОВ «НП ПТФ «КРАН -СЕРВІС» за № 150902 (а.с.143-155, т.1). При цьому, як вказує позивач за зустрічним позовом, між керівництвом позивача та відповідача було досягнуто згоди про анулювання (розірвання) договору № 150901, що укладений від імені ТОВ «НВО «ОКРОС».

В межах договору № 150902 відповідач виконав в повному обсязі свої договірні зобов`язання та між сторонами був підписаний акт про залік однорідних вимог (а.с.157, т.1), відповідно до якого сторони підтвердили виконання ТОВ «НП ПТФ «Кран-Сервіс» перед ТОВ «Денал Груп» зобов`язань в частині сплати боргу на суму 510 596,96 грн.

З метою врегулювання правовідносин сторін щодо анулювання договору № 150901 від 15.09.2015р. відповідач направив позивачу лист № 143 від 04.12.2015р. щодо розірвання помилково укладеного договору № 150901, але відповіді на цю пропозицію не отримав (а.с.156, т.1) Факт отримання цього листа позивач не спростовує, підтверджується відмітками позивача у правому нижньому куті листа № 143 та печаткою підприємства.

Частиною 3, 4 ст.188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду .

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України відповідач по справі, не отримавши відповідь від позивача про розірвання договору № 150901 від 15.09.2015р., не звернувся до господарського суду з позовом про розірвання цього договору в судовому порядку, докази цього відсутні. Отже, фактично договір № 150901 від 15.09.2015р., укладений між позивачем та відповідачем не було розірвано; також відсутні докази визнання недійсним зазначеного договору в встановленому законом порядку або зміни його умов .

03.08.2016р . відповідач надав відзив на позов, у якому фактично дублював зміст зустрічної позовної заяви, позов не визнав, зазначив про виконання зі свого боку договірних зобов`язань, але в межах договору № 150901, щодо пені - вказав на те, що її стягнення можливо лише за прострочення грошового зобов`язання, а не поставки товару (а.с.17-175, т.1).

11.08.2016р . позивач надав до господарського суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначив, що основною умовою для визнання договору фіктивним є наявність умислу всіх сторін правовідносин, а позивач, який звертається з таким позовом, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки . При цьому, позивач вказав на те, що укладаючи договір з відповідачем 15.09.2015р., вже мав договірні відносини з ТОВ «Інтертех-Україна» (договір був укладений 09.09.2015р.) згідно яких мав поставити цьому підприємству аналогічний товар; фактично позивач у цій справі мав на меті перепродати замовлений у відповідача товар своєму контрагенту, але в зв`язку з відмовою відповідача поставити цей товар, позивач поніс збитки у вигляді сплати своєму контрагенту штрафних санкцій в сумі 132 607,32 грн. Тобто, позивач, підписуючи договір № 150901 від 15.09.2015р. з відповідачем, мав на меті реальне настання юридичних наслідків за договором. Крім того, між сторонами здійснювались дії щодо наступного схвалення договору - шляхом підписання сторонами 03.11.2015р. додатків №№ 2, 5, 7, 8 до договору № 150901.

На вимогу суду апеляційної інстанції, відповідачем були надані в судове засідання видаткові накладні на поставку товару позивачу, згідно яких поставка продукції відбувалась за договором № 150902 від 15.09.2015р. Зазначені накладні залучені в ксерокопіях, засвідчених належним чином, до матеріалів цієї справи.

Отже, як свідчать матеріали справи, доказів виконання договору № 150901 сторонами не надано, відсутні.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору , а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України регламентовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом .

Частинами 2, 3 ст.653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються ; у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як зазначалось вище, договір від 15.09.2015р. № 150901 не було розірвано в встановленому законом порядку а ні за згодою сторін, а ні в судовому порядку, докази цього відсутні. Також відсутні правові підстави вважати, що обов`язок по постачанню продукції за договором № 150901 є припиненим .

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України регламентовано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму . До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України чітко регламентований обов'язок продавця передати товар покупцеві, який вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару; договором може бути встановлено інший момент виконання обов`язку по передачі товару.

Докази виконання умов договору від 15.09.2015р. № 150901 відповідачем, зокрема, поставки продукції по специфікаціям №№ 1, 4, не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відсутні. Як свідчать пояснення представників обох сторін поставка по специфікаціям №№ 1, 4 по договору № 150901 від 15.09.2015р. не здійснювалась.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема , 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позивачем за первісним позовом на підставі договору нараховано відповідачеві пеню у сумі 53549,59 грн. за порушення «продавцем» строків поставки товару згідно з вказаними специфікаціями.

У відповідності до пункту 6.3 договору № 150901 сторонами погоджено, що у разі затримки поставки у строк товару «продавець» сплачує «покупцю» пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від вартості непоставленого у строк Товару за кожен день прострочення поставки товару.

Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Отже, згідно з Цивільним кодексом України за своєю правовою природою пенею є штрафна санкція, яка може застосовуватись до боржника виключно у разі порушення ним грошового зобов'язання .

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас, зобов'язання відповідача за договором № 150901 не є грошовим, а визначення сторонами такого договору відповідальності «продавця» (відповідача) за порушення зобов'язання за договором у вигляді сплати саме пені суперечить чинному законодавству України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у сумі 53549,59 грн. є безпідставними, а тому висновок господарського суду про те, що вимоги про стягнення пені за прострочення поставки на підставі п.6.3 договору № 150901, які не підлягають задоволенню, є таким, що відповідає приписам чинного цивільного законодавства, зокрема, ч.3 ст.549 ЦК України.

Статтею 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом ; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач в ході розгляду справи в судах обох інстанцій не надав доказів відсутності своєї вини відповідно до ст.614 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною ; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Водночас, господарський суд враховує, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

Отже, між сторонами у справі виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору № 150901 і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

З пояснень позивача за первісним позовом вбачається, що параметри обладнання за договором № 150901, укладеним з відповідачем, та договором № 090901, укладеним з ТОВ «Інтертех-Україна», є ідентичними.

Окрім того, індекси габаритних креслень, всі технічні характеристики і габаритні розміри товару у габаритних кресленнях, підписаних позивачем та ТОВ «Інтертех-Україна», а також позивачем та відповідачем у справі, є повністю ідентичними.

Зазначені обставини дають суду підстави для висновку, що непоставлений відповідачем позивачеві товар за специфікаціями №№ 1, 4 є предметом договору поставки, який укладено між позивачем та ТОВ «Інтертех-Україна».

Умови і порядок відшкодування збитків врегульовано статтею 226 Господарського кодексу України.

Зокрема, відповідно до частин 2-4 статті 226 Господарського кодексу України сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону . У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього , крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

Господарським судом правомірно враховано, що листом від 04.12.2015р. № 143 відповідачем сповіщено позивача про неможливість виконання договірних зобов'язань за договором від 15.09.2015р. № 150901.

Матеріалами справи підтверджено звернення позивача, з метою уникнення понесення збитків, до інших постачальників задля поставки обладнання , обумовленого договором поставки, однак згідно відповідей, копії яких наявні в матеріалах справи, для виготовлення обладнання згідно креслень необхідно не менше 60 календарних днів, що унеможливило виконання позивачем свого зобов'язання за договором поставки, укладеним з ТОВ «Інтертех-Україна», вчасно (а.с.53-55, т.1).

26.04.2016 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з претензією № 1-25/04-16 щодо відшкодування суми збитків у розмірі 132607,32 грн. та пені за затримку поставки товару у сумі 45606,58 грн., яка ТОВ НВО «ОКРОС» залишена без відповіді (а.с.68-70, т.1).

Даною ж претензією позивач дію специфікацій №№ 1 та 4 до договору купівлі-продажу від 15.09.2015р. № 150901 вимагав припинити у зв'язку з втратою інтересу до виконання ТОВ НОВ «ОКРОС» свого зобов'язання за договором № 150901.

У відповідності до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Листом від 04.12.2015р. № 143 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання поставки товару за договором № 150901 від 15.09.2015р. за специфікаціями №№ 1. 4 (а.с.156, т.1).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що первісний позов підлягає задоволенню в частині стягнення 132 607,32 грн. збитків.

Щодо вимог по зустрічному позову, то апеляційний господарський суд вважає. Що рішення господарського суду також слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача .

У відповідності до частин 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

При цьому Верховний Суд України зазначив в впищевказаній постанові № 9, що судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін (суб`єктивної сторони правопорушення при укладенні правочину).

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Також, Верховний Суд України в даній постанові зазначив, що у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, позивач за зустрічним позовом не довів суду першої інстанції, як того вимагають статті 33, 34 ГПК України, усіх обставин, які б були достатніми підставами для визнання недійсним оспорюваного договору № 150901 як такого, що укладений внаслідок помилки позивача за зустрічним позовом.

На думку колегії суддів, помилкове, за твердженням позивача за зустрічним позовом, підписання директором ТОВ «НВО "ОКРОС» такого договору є суб'єктивною обставиною останнього, викликаною власним недбальством, та не є тією істотною обставиною, з якою закон пов'язує недійсність правочину.

Крім того, як свідчать матеріали справи, специфікації №№ 1 та 3 до договору № 150901 сторонами датовано15.09.2015 (від імені позивача за зустрічним позовом підписані відповідно 23.10.2015 та 30.09.2015, про що директором ТОВ «НВО «ОКРОС» проставлено дату підпису). Специфікації №№ 2 та 4 сторонами укладено 03.11.2015 (від імені позивача за зустрічним позовом підписані 03.11.2015, про що підписантом проставлено дату підпису).

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що укладення сторонами договору № 150901 додатків №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 та 7, 8 до такого договору шляхом підписання відповідних специфікацій та погодження габаритних креслень (а.с.44-51, т.1), які підписані та скріплені печатками обох сторін, є виконанням сторонами умов пунктів 1.2, 2.1, 2.3 договору № 150901. Зазначені обставини спростовують посилання позивача за зустрічним позовом щодо фіктивності такого договору.

Поряд з цим специфікації №№ 1, 4 до договору № 150901 підписані значно пізніше, ніж сам договір, що виключає помилку сторін при його укладенні та свідчить про його виконання сторонами.

У листі від 04.12.2015 № 143 ТОВ «НВО «ОКРОС» повідомило ТОВ «Денал Груп» саме на неможливість виконання «продавцем» умов договору від 15.09.2015 № 150901.

Разом з цим, сама лише неможливість сторони договору виконати зобов'язання за ним не означає його фіктивності, при цьому належних доказів наявності у обох сторін договору № 150901 умислу щодо вчинення фіктивного правочину позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду про те, що саме по собі укладення аналогічного договору з подібними умовами та предметом з іншим контрагентом не є беззаперечним доказом фіктивності оспорюваного позивачем за зустрічним позовом правочину.

Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов до правильного та обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Щодо доводів скаржника про те, що позивачем безпідставно добровільно сплачено своєму контрагенту 132 607,32 грн. штрафу, а зазначену грошову суму не було стягнуто в судовому порядку, не приймаються колегією суддів в силу приписів ч.1 ст.12, частин 1, 2 ст.13 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що при прийнятті господарським судом ймовірного рішення про стягнення 132 607,32 грн. з позивача на користь ТОВ «Інтертех-Україна» сума неустойки у відповідності до ст..83 ГПК України була б зменшена ґрунтуються на припущеннях, а тому не приймаються апеляційним господарським судом.

Решта доводів, викладених у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведеної правової оцінки обставин, матеріалів справи, здійсненої на підставі закону.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави задоволення апеляційної скарги відповідача - відсутні, рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Олександрійські крани обладнання системи», м.Олександрія Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.08.2016 року у справі № 912/2302/16 - залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Матеріали справи повернути до господарського суду Кіровоградської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.11.2016р.

Головуючий суддя О.М.Виноградник

Суддя Л.О.Чимбар

Суддя Г.К. Дмитренко