Ухвала

від 15.11.2016 по справі 810/4809/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4809/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Діалог Пресс» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Діалог Пресс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001302204 від 29.09.2015.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Видавництво «Діалог Пресс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за періоди з 01.09.2014 по 30.09.2014 по взаємовідносинах з ТОВ «Фреш Продакшн».

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 15.09.2015 № 1247/22-4/35170618, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ТОВ «Видавництво «Діалог Пресс» було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до держаного бюджету за вересень 2014 року на загальну суму 72 000, 00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 29.09.2015 № 0001302204, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 108 000, 00 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 72 000, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 36 000, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.09.2014 між ТОВ «Видавництво «Діалог Пресс» (покупець) та ТОВ «Фреш Продакшн» (постачальник) було укладено договір № ФП-05, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався оплатити товар по цінах, в кількості, асортименті і в терміни, узгоджені сторонами і вказані в рахунках-фактурах та видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 1.3 договору найменування товару: матеріали для виробництва поліграфічної продукції (папір поліграфічний, паперові вироби, плівка та інше). Номенклатура, асортимент та кількість товару, що поставляється за договором зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що видані на підставі договору.

Пунктом 1.3 передбачено, що ціна договору (загальна сума договору) складається з сум, вказаних у видаткових накладних та/або специфікаціях, що видаються на підставі договору.

Згідно з п. 2.1 договору поставка товару здійснюється покупцем зі складу постачальника.

Відповідно до п. 1.5 договору право власності покупця на поставлений товар виникає з моменту приймання товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній видатковій накладній.

Згідно з п. 1.7 договору під час отримання товару, представник покупця підписує видаткову накладну (або накладні) на партію товару , завіряє її печаткою підприємства, а також передає постачальнику належним чином оформлену довіреність встановленого зразка на отримання товарно-матеріальних цінностей. Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець оплачує товари по цінам, зазначеним в рахунках-фактурах та видаткових накладних або специфікаціях, що надаються постачальником на кожну партію товару.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Видавництво «Діалог Пресс» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операції з ТОВ «Фреш Продакшн», яка була предметом перевірки.

Матеріали справи також містять докази подальшого використання товару, придбаного у ТОВ «Фреш Продакшн» для здійснення господарських операції щодо виконання робіт з виробництва та поставки поліграфічної та рекламної продукції, а саме: копії договорів з третіми особами, податкові накладні, рахунки-фактури, технологічні картки на виконання робіт, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та інші.

Так, відповідно до Витягу з ЄДРПОУ, видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є зокрема: код КВЕД 18.12. Друкування іншої продукції; код КВЕД 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг; код 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 58.11 Видання книг; код КВЕД 58.19 Інші види видавничої діяльності.

Крім того, матеріали справи містять копію договору оренди між позивачем та ПАТ «Промзв`язок», за умовами якого позивачу було передано у тимчасове користування нежитлові приміщення (об'єкт оренди) для розміщення виробництва і офісу позивача та копію договору оренди обладнання з ТОВ «АльфаПрес Інтер», відповідно до якого позивачем було прийнято в строкове платне користування обладнання для виготовлення поліграфічної продукції.

Також, для здійснення своєї господарської діяльності позивачем укладалися договори про перевезення вантажу з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказане, як вірно зазначено судом першої інстанції, підтверджує безпосередній зв'язок між правочином, вчиненим позивачем з контрагентом ТОВ «Фреш Продакшн» та власною господарською діяльністю.

Щодо доводів відповідача про те, що ТОВ «Фреш Продакшн» на час здійснення господарських операцій з позивачем не мало у штаті достатньої кількості працівників та основних фондів для виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні були ТОВ «Фреш Продакшн» для поставки товару ТОВ «Видавництво «Діалог Пресс», а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати умови зазначеного вище договору із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна за цивільно-правовими договорами.

Стосовно посилань податкового органу на недекларування ТОВ «Фреш Продакшн» в деклараціях з ПДВ за вересень 2014 року суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає, що абз.4 п. 198.6 ст.198 ПК України передбачене право платника податків декларування податкового кредиту протягом 365 днів здати проведення господарської операції, тобто можливо декларування вказаних операцій в наступних періодах.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Невиконання контрагентом платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на те, що за результатами аналізу баз даних Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не є можливим визначити факт походження товару (картон Zenith Classic 250 г/м кв., формат 64х90 см.), який був придбаний позивачем у ТОВ «Фреш Продакшн».

Однак, колегія суддів вважає безпідставними вказані доводи відповідача, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.

При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Фреш Продакшн» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Фреш Продакшн».

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.