Справа № 520/12193/16-ц
Провадження № 2/520/5027/16
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2016 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Куриленко О.М.,
за участю секретаря - Баранової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстрой - Україна» до ОСОБА_1 підприємства «Прогрес - Риелт», ОСОБА_2 про визнання договору про інвестування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
05 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним Договір № ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_2.
Свої вимоги мотивував тим, що ТОВ «Ремстрой - Україна» є власником 3-го пускового комплексу в частині секції № 1 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2-секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями, за будівельною адресою м. Одеса, вул. Львівська, 15.
Позивач стверджує, що у 2015 році йому стало відомо про існування Договору № ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_2.
Однак, позивач зазначає, що Приватне підприємство «Прогрес - Риелт» не мало права на укладання спірного договору інвестування, так як не було забудовником об'єкту будівництва та відповідно не було власником безумовного майнового права на спірну кватиру.
Вищевказана обставина і стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.
У судове засідання з'явився представник позивача ТОВ «Ремстрой - Україна» - ОСОБА_3, позов підтримав, просив його задовольнити. Проти ухвалення заочного рішеня не заперечував.
Представник відповідача ОСОБА_1 підприємства «Прогрес-Риелт» та відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, про час та місце його проведення сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від них до суду не надійшло.
При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів, які сповіщені про розгляд справи належним чином, від яких не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідачів.
Відповідно до ст. 225 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що 04 лютого 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за № ОД143130350602 було зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме 3-й пусковий комплекс, в частині першого поверху житлового будинку та секції № 1 з другого по останній поверх, 2 - секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15.
Замовниками вказаного будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю «Паляниця» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремстрой - Україна».
Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 26 лютого 2013 року за № 99, вищевказаному об'єкту нерухомого майна присвоєно поштову адресу: місто Одеса, вул. Макаренка 2-А, та встановлено нумерацію нежитловим приміщенням та житловим квартирам.
Позивач зазначає, що у 2015 році їм стало відомо про існування Договору № ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_2.
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2007 року між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_2 було укладено Договір № ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, відповідно до п. 3.1 якого в порядку передбаченому Договором Підприємство зобов'язується передати у власність Пайовика Пай, а Пайовик зобов'язується прийняти Пай я і сплатити за нього Підприємству суму Договору.
Вказаним договором (розділ 2) передбачено, що Пай - безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після здавання об'єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Пайовика) стає право власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість.
Новозбудоване майно, в даному випадку, це квартира будівельний номер 161, розрахунковою площею 114,28 кв.м. розташована на 18-19 поверсі секції 1 Об'єкту будівництва.
Сторони вказаного договору домовились (п. 5.1 Договору) про те, що сума Договору становить 741 648,63 гривень, з яких 618 040,53 гривень є Договірною вартістю, а 123 608,10 гривень складає ПДВ.
Матеріалами справи не підтверджено факт того, що на момент укладання договору інвестування ПП «Прогрес-Риелт» був забудовником (генеральним інвестором, тощо) об'єкту будівництва - житлового будинку з офісними приміщеннями за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15, зокрема квартири будівельний номер 161, розрахунковою площею 114,28 кв.м. розташована на 18-19 поверсі секції 1 Об'єкту будівництва, а відповідно не був власником безумовного майнового права на спірну квартиру, а від так, на думку суду, не міг виступати стороною в даному Договорі.
Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи
Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Суд звертає увагу на те, що відповідачі будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи у судове засідання не з'явились, доказів щодо спростування доводів позивача не суду не надали.
Пунктом 1.1 оспорюваного Договору передбачено, що за своїм правовим змістом Договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст.628 ЦК України, передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ч.І ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується при йняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.І ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частина 2 ст.656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Статтею 658 ЦК України встановлено право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Тобто, приймати рішення про відчуження майна/майнового права (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише само майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Тому продавцями в договорі виступають власники майна.
Як встановлено у судовому засіданні, ПП «Прогрес- Риелт» не мав права на укладення спірного договору інвестування.
Відповідно до ч.І ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.І ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Договір №ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес-Риелт» (Підприємством) та Чулак ОСОБА_2 (Пайовиком), є недійсними з моменту їх вчинення та не створив для сторін юридичних наслідків.
Суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 не набула статусу пайовика 3-го пускового комплексу, в частині секції №1 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2-секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом (будівельна адреса м. Одеса, вул.. Львівська, 15), поштова адреса: м. Одеса, вул.. Макаренка, 2-а, за оспорюванним договором, та не набув право власності на майнові права на новостворене майно у вигляді квартири будівельний номер 161, розрахунковою площею 114,28 кв.м. у спірному будинку, через те, що уклав договір зі стороною яка не мала на це право.
За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Вищевказане положення деталізується в ст. 317 ЦК України, де вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
В ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
На підставі ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача доведені, обставини, викладені в позовній заяві підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, від так є всі законні підстави для задоволення позову.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом
Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 3,6,11,61, 213,214,215,218 ЦПК України, ст. ст. 11, 12, 14, 203, 215, 216, 234, 317, 319, 321, 379, 382, ЦК України,
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстрой - Україна» до ОСОБА_1 підприємства «Прогрес - Риелт», ОСОБА_2 про визнання договору про інвестування недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним Договір № ЛВ/Р-2-301 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_2.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Куриленко О. М.
Суд | Київський районний суд м. Одеси |
Дата ухвалення рішення | 21.11.2016 |
Оприлюднено | 25.11.2016 |
Номер документу | 62868680 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський районний суд м. Одеси
Куриленко О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні