Постанова

від 15.11.2016 по справі 808/2663/16

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року ( 11 год. 55 хв.)Справа № 808/2663/16 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Садового І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сірик К.Л.,

представника позивача: Скоропис О.М., Златової Є.В.,

представника відповідача: Кондратенко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів»

до: Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 12.08.2016 №15,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2016 Приватне акціонерне товариство «Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів» (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12.08.2016 №15.

Ухвалою суду від 12.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №808/2663/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27.09.2016.

27.09.2016 розгляд справи відкладався до 10.10.2016.

Ухвалою суду від 10.10.2016 провадження у справі зупинене за клопотанням представника позивача до 15.11.2016.

15.11.2016 провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні 15.11.2016 на підставі ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Відповідно до статті 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: звукозаписуючого пристрою "Камертон".

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях від 10.10.2016. Зазначає, що постанова №15 про накладення штрафу в розмірі 15 950,00 грн., винесена уповноваженими посадовими особами відповідача стосовно позивача є протиправною. Посилаючись на норми Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390, прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII, норми законодавства про працю, наполягає, що перевірка позивача була проведена без достатніх підстав з перевищенням компетенції і її результати не можуть вважатись підставою для накладення штрафу на підприємство. Також зазначає, що всупереч усуненню порушень, встановлених перевіркою, до розгляду справи, відповідачем прийнято рішення про накладення штрафу. На думку позивача, добровільне усунення порушення є важливою обставиною і такою, яка повинна була бути врахована при прийняті відповідного рішення уповноваженою особою відповідача при розгляді справи по порушеннях, встановлених при проведенні перевірки позивача. Оскільки цю обставину відповідач при прийнятті спірної постанови не врахував, вважає, що навіть якщо допустити, що перевірку було проведено з дотриманням вимог законодавства і в постанові про накладення штрафу застосовано належні норми права, спірну постанову прийнято необґрунтовано, з порушенням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів звільненої особи і цілями, на досягнення яких спрямована постанова. Окрім того зазначає, що застосування до позивача суми штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці не відповідає нормам чинного законодавства. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених в наданих запереченнях від 27.09.2016 та доповненнях від 10.10.2016. Зокрема зазначає, що перевірка була проведена на законних підставах, у відповідності до вимог Положення про Головне управління Держпраці у Запорізькій області. Звертає увагу суду, що відповідач не наділений повноваженнями щодо здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, в тому числі обсягів їх доходів, а тому посилання позивача про порушення перевіряючими прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII вважає недоцільними. Також зазначає, що штрафні санкції, накладені на позивача, є фінансовою санкцією за порушення законодавства про працю у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України. Зазначені штрафи накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Застосовану суму штрафу до позивача в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці пояснює вимогами Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509. Керуючись вищевикладеним, вважає, що відповідач діяв виключно в межах своїх повноважень у відповідності до чинного законодавства України, а позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, з 25.07.2016 по 28.07.2016 року на підставі заяви ОСОБА_4 (а.с.66), згоди Держпраці від 29.06.2016 №6897/4.3/4.2-ДП-16) (а.с.69), відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 21.07.2016 №943 (а.с.70) та направлення на перевірку від 21.07.2016 №609 (а.с.71) посадовими особами відповідача було проведено позапланову перевірку Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів» (код ЄДРПОУ 00220658), що знаходиться за адресою: вул. Південне шосе, 1, м. Запоріжжя, 69032.

За результатами перевірки позивача, 28.07.2016 складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 08-02-0102/0559 (а.с. 11-26).

Відповідно до вказаного акту перевірки позивачем встановлено наступні порушення:

- ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України, ст.33 Закону України «Про оплату праці» - не нараховується та не виплачується індексація заробітної плати. А саме, за період роботи з 20.02.2012 по 04.05.2016 працівнику ОСОБА_4 індексація грошових доходів підлягала начисленню та виплаті у період з лютого 2014 по травень 2016, проте начислення та виплата індексації заробітної плати вказаному працівнику не проводилася, що підтверджується розрахунковими листками з квітня 2012 по травень 2016 та поясненням головного бухгалтера ОСОБА_5 від 26.07.2016р. №01/535;

- ст.116 Кодексу законів про працю України - порушено строки розрахунку з працівником при звільненні. Так, працівника ОСОБА_4 було звільнено 04.05.2016 (робочий день для ОСОБА_4.), проте виплата всіх сум, що належать йому від установи, була проведена 10.05.2016, що підтверджується платіжним дорученням № 1547 від 10.05.2016 та табелем обліку робочого часу за травень 2016 року;

- ст.117 Кодексу законів про працю України - при затримці розрахунку при звільненні працівника йому не виплачено середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку. А саме, працівника ОСОБА_4 було звільнено 04.05.2016, розрахунок з ним було проведено 10.05.2016, проте середній заробіток за весь період затримки з 05.05.2016 по 10.05.2016 йому не нараховано та не виплачено, що підтверджується розрахунковим листком за травень 2016 року.

Зауваження до акту перевірки відсутні (а.с.25), акт перевірки підписано та один примірник вручено голові правління Слесь І.Н. (а.с.26).

У зв'язку з виявленими порушеннями 28.07.2016 відповідачем винесено припис № 08-02-0102/0559- 0313.

02.08.2016 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Дановським В.В. прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство «Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів».

12.08.2016 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій Дановським В.В., на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарюванню або роботодавця ознак порушення законодавства про працю, винесено постанову про накладення штрафу №15 на Приватне акціонерне товариство «Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів» в розмірі 15950,00 грн. Постанова одержана позивачем 12.08.2016.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Функція управління з питань праці в Україні здійснюється Державною службою України з питань праці (далі - Держпраці). Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики до повноважень якої належить реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятості населення та законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таким чином, питання державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю входять до компетенції Держпраці.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Запорізькій області затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04.02.2016 № 8, Головне управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Право проведення перевірок мають посадові особи (інспектори) Держпраці та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Безпосередньо повноваження, спрямовані на реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснюють державні інспектори управління з питань праці.

Основним нормативним актом при проведенні останніми перевірок господарюючих суб'єктів та з метою впорядкування організації та здійснення державного нагляду та контролю органами Державної служби України з питань праці наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390 затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Наказ №390).

У відповідності до п. 1 Наказу № 390 порядок встановлює процедуру проведення перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених, зокрема Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-1V та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-ІV.

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Держпраці та Головне управління Держпраці у Запорізькій області у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також положеннями.

Право на проведення перевірок додержання вимог законодавства про працю закріплено й у посадовій інструкції та у службовому посвідченні посадової особи Держпраці або її територіального органу.

Частиною 2 Наказу №390 встановлено право посадових осіб Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці, на проведення перевірок.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (ч.3 Наказу №390).

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнобов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнобов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства (ч.7 Наказу №390).

Відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V передбачено, що за результатами кожної перевірки обов'язково складається акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт - документ, складений посадовою особою Головного управління, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю. Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис про усунення порушення законодавства про працю є індивідуальним актом та не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис підлягає обов'язковому виконанню суб'єктом господарювання з письмовим повідомленням про вжиті ним в установлений термін заходи. Інспектор має право приписати вимогу щодо приведення самого факту відповідно до вимог законодавства про працю.

Судом встановлено, що позивачем при проведенні перевірки виконані приписи вищевказаних норм. Відповідачем акт перевірки підписаний без зауважень та отриманий, про що свідчить відповідна відмітка на такому акті перевірки.

28.12.2014 Верховною Радою України прийнято два закони: Закон України № 76 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76) та Закон України № 71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71), норми яких встановлюють обмеження щодо проведення перевірок суб'єктів господарювання контролюючими органами.

Так, відповідно до п.8 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 76 установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

В свою чергу, п.3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 71 визначено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу КМУ, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

На переконання суду норми Закону № 76, зокрема щодо обмежень у проведенні перевірок, є загальними та стосуються всіх контролюючих органів. Тоді як норми Закону № 71, у процитованій частині, є спеціальними та стосуються контролюючих органів, що забезпечують формування єдиної державної податкової, державної митної політики щодо адміністрування податків, зборів та митних платежів, оскільки критеріями визначення переліку підприємств, на які такі обмеження не поширюються, зокрема, є обсяг доходу за попередній календарний рік, а також певний вид діяльності таких підприємств (виробництво чи імпорт підакцизних товарів).

Таким чином, суд приходить до висновку, що на діяльність щодо проведення перевірок відповідачем розповсюджувалась заборона, встановлена Законом № 76 протягом січня-червня 2015 року.

Отже, суд дійшов висновку, що починаючи з 01.07.2015 обмеження на здійснення перевірок територіальними органами Державної служби України з питань праці не застосовується.

Враховуючи, що позапланова перевірка позивача була призначена у зв'язку з надходженням звернення фізичної особи - колишнього працівника підприємства позивача та за наявності погодження Державної служби України з питань праці, суд вважає, що доводи позивача щодо відсутності у відповідача підстав для проведення позапланової перевірки позивача є хибними.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки від 28.07.2016 посадовими особами відповідача були виявлені порушення позивачем норм трудового законодавства України, зокрема, не нарахування та не виплата індексації заробітної плати працівнику ОСОБА_4; порушення строків розрахунку з працівником при звільнені; при затримці розрахунку при звільнені працівника йому не виплачено середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

Так працівника ОСОБА_4 було звільнено 04.05.2016, проте виплата всіх належних йому сум була проведена тільки 10.05.2016.

Зі слів позивача, несвоєчасна виплата належних працівнику сум була допущена з вини самого працівника, проте підприємством визнано вину в несвоєчасному перерахуванні сум працівнику.

Згідно з статтею 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після отримання акту перевірки, проведеної відповідачем, позивач усунув порушення шляхом перерахування коштів в сумі 1506,05 грн. на рахунок звільненого працівника, що підтверджується платіжним дорученням № 1694 від 04.08.2016 (а.с.43).

Матеріали справи містять копії відомості нарахування коштів на карткові рахунки працівників № 615 від 04.08.2016 (а.с.41), розрахункового листка ОСОБА_8 за серпень 2016 року (а.с.42), та платіжного доручення № 1694 від 04.08.2016, які доводять добровільне перерахування позивачем коштів та усунення допущеного правопорушення.

Проте позивач не погоджується із постановою про накладення штрафу від 12.08.2016 №15 та сумою штрафних санкцій у розмірі 15950, 00 грн., накладених на нього постановою відповідача від 12.08.2016 №15.

Зокрема, в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач при прийнятті рішення про накладення штрафу не врахував факт, що правопорушення було усунене та застосування до нього суми штрафу в десятикратному розмірі заробітної плати за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці не відповідає нормам чинного законодавства.

Частиною 2 ст.265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу" , "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - п'ятим частини другої цієї статті - у розмірі мінімальної заробітної плати.

У відповідності до ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок).

У відповідності до п. 2 Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

На підставі викладеного, штраф накладений згідно з Порядком №509 є фінансовою санкцією за порушення законодавства про працю у відповідності до ч. 3 ст. 265 Кодексу законів про працю України та не є адміністративно-господарською санкцією у розумінні Господарського кодексу України.

Постанова про накладення штрафу у розмірі 15950,00 грн. винесена першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області - Дановським В.В.

Враховуючи, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України , є Державна інспекція України з питань праці, а постанова про накладення штрафу від 12.08.2016 №15 винесена заступником начальника територіального органу Держпраці, то суд вважає, що відповідач, всупереч посиланням позивача, та у відповідності до п. 2 Порядку, наділений законними повноваженнями на її винесення.

Стосовно розміру штрафної санкції, накладеної відповідно до постанови від 12.08.2016, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафні санкції у розмірі 15950,00 грн., накладені на позивача на підставі, зокрема, абз.4,6 ч.2 ст.256 Кодексу законів про працю України.

В ході судового засідання позивач акцентував увагу на тому, що підставами прийняття постанови про накладення штрафу від 12.08.2016 стали абзаци 4,6 ч.2 ст.256 Кодексу законів про працю України, а саме: недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу" , "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; в свою чергу, абз.6 не існує, тобто норми права, які не могли бути підставою для накладення штрафу на позивача.

В судовому засіданні від 27.09.2016 відповідачем надано пояснення щодо того, як саме проведено розрахунок абзаців ч.2 ст.256 Кодексу законів про працю України. Розрахунок абзаців проводився з першого абзацу частини 2, а тому позивачем помилково зроблено висновок про розрахунок відповідачем штрафної санкції за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу" , "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

В свою чергу, підставами для розрахунку 15950,00 грн. штрафної санкції стало недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; а також порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - п'ятим частини другої цієї статті - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Згідно з позицією позивача, відповідач не довів правомірність застосування штрафу за невиплату сум індексації заробітної плати працівнику ОСОБА_4 у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення, оскільки працівник ОСОБА_4 отримував заробітну плату вище встановленого державою мінімального розміру. Зважаючи, що індексації підлягає не тільки мінімальна заробітна плата, а і найбільша заробітна плата, суму індексації не можна вважати мінімальною державною гарантією.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (зі змінами і доповненнями) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991).

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон України №2017-ІІІ).

Стаття 17 Закону України №2017-ІІІ зазначає, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначаються нормами Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).

Статтею 12 Закону України №108/95-ВР передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

У період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна зарплата підлягає індексації згідно із чинним законодавством (ст. 33 Закону України №108/95-ВР). Статтею 95 Кодексу законів про працю України передбачено, що зарплата підлягає індексації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України та 3 Закону України №108/95-ВР мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, неквалафіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Отже, працівнику без кваліфікаційних вимог щодо рівня освіти, стажу роботи тощо, тільки при відпрацьованій ним повній нормі робочого часу, може бути нарахована заробітна плата у розмірі мінімальної.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України №108/95-ВР та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Нараховувати індексацію відповідно із законодавством вимагає і ст. 33 Закону України №108/95-ВР.

Статтею 18 Закону України №2017-ІІІ індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

У листі Мінсоцполітики України від 03.10.2014 № 219/10/136-14 «Про індексацію заробітної плати» вказано, що індексаціє є державною соціальною гарантією, що надається населенню з метою підтримки купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 9 Закону України «Про оплату праці» визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

В ст. 10 Закону України №108/95-ВР зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст.95 Кодексу законів про працю України. Атому індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Так, судом встановлено та представником відповідача підтверджено, що позивачем вжито заходів щодо усунення виявлених порушень при проведені перевірки. Водночас, це не є підставою для скасування штрафних санкцій, які застосовані до позивача за сам факт скоєння порушення у сфері законодавства про працю.

З урахуванням приписів КАС України та Закону України "Про судовий збір" у разі відмови у задоволенні позову, позивачу який не є суб'єктом владних повноважень та не звільнений від сплати судових витрат, підстави для повернення судового збору відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 158, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Садовий