Рішення

від 07.11.2016 по справі 910/14797/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016№910/14797/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне Відродження»

до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО ТЕРРА»

про визнання недійсним Договору

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гамкрелідзе К.Ю. за довіреністю № 30-1/05-2016 від 30.05.2016 р.;

Кузьмич Я.В. за довіреністю № 30/05-2016 від 30.05.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне Відродження» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» (далі - відповідач) про визнання недійсним Кредитного договору № 04КР/29/1781/ЮР від 08.07.2014.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що укладений між сторонами Кредитний договір суперечить приписам статей 1046, 1054 Цивільного кодексу України та є удаваним правочином, у зв'язку з чим просить суд визнати його недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2016 порушено провадження у справі № 910/14797/16, її розгляд призначено на 12.09.2016.

В судовому засіданні 12.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26.09.2016.

16.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що оспорюваний Договір відповідає вимогам чинного законодавства, грошові кошти були перераховані на рахунок, який вказано позивачем у його заяві, а позивач за рахунок кредитних коштів погасив заборгованість ТОВ «ІНФО ТЕРРА» за кредитним договором, у зв'язку з чим набув прав кредитора на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2016, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО ТЕРРА», на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.10.2016.

11.10.2016 через відділ діловодства господарського суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких заборгованість третьої особи перед відповідачем за Кредитним договором погашена, грошових коштів від позивача для повернення кредиту він не отримував, будь-яких правочинів з позивачем не укладав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/14797/16 на 15 днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.10.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.11.2016.

07.11.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.11.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 07.11.2016 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.11.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2014 між позивачем (позичальник) та відповідачем (кредитор) було укладено Кредитний договір № 04КР/29/1781/ЮР (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого кредитор, за умови наявності кредитних ресурсів, зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених цим Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти та виконувати інші зобов'язання, передбачені цим Договором.

Надання кредиту здійснюється в гривнях, в межах максимального ліміту заборгованості 6 227 082,29 грн. зі сплатою 25% річних (п. 1.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору кінцевий термін повернення кредиту - 07.07.2015 (останній день строку користування кредитом).

За умовами п.1.3. Договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: для погашення заборгованості по кредитному договору № 04КР/73/1178/ЮР від 30.05.2013 р., що укладено з ТОВ «ІНФО ТЕРРА».

Пунктом 2.1. Договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку позичальника в гривнях № 260624311781 на поточний рахунок позичальника №26004311781, відкритий в АТ «Фортуна-Банк» (МФО 300904) або за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Днем надання кредиту вважається дата зарахування грошових коштів кредитором на позичковий рахунок позичальника.

Позивач вважає, що укладений між сторонами Договір суперечить ст. ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України та є удаваним правочином, оскільки фактично відповідач кредитні кошти позивачу не надавав, а списав заборгованість третьої особи перед собою, тобто в дійсності між сторонами відбулося переведення боргу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як наголошено в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та приписів Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 та 2 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За умовами п. 2.1. Договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку позичальника в гривнях № 260624311781 на поточний рахунок позичальника № 26004311781, відкритий в АТ «Фортуна-Банк» (МФО 300904) або за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Днем надання кредиту вважається дата зарахування грошових коштів кредитором на позичковий рахунок позичальника.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280, рахунок 2602 призначений для ведення обліку виданих та погашених позик. За кредитом рахунку проводиться надходження коштів, призначених для забезпечення рахунків, а за дебетом рахунку проводяться суми списання коштів за призначенням.

Рахунок 2600 є поточним рахунком суб'єкта господарювання. За дебетом такого рахунку проводяться суми перерахувань, виплат за розпорядженням власників рахунків згідно з режимом роботи рахунків; за кредитом - суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів згідно з режимом роботи рахунків.

Таким чином, грошові кошти на позичковому рахунку суб'єкта господарювання не є доступними для власника рахунку за його розпорядженням, за його дебетом відображається сума позикової заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, позику можна вважати виданою (переданою у власність, користування позичальника) лише з того моменту, як грошові кошти зараховані на поточний або розрахунковий рахунок позичальника, оскільки лише з цього моменту позичальник набуває можливості розпорядження, користування даними коштами на власний розсуд.

З наявних у матеріалах справи Меморіальних ордерів № 26, № 27 від 08.07.2014 р. вбачається, що кредит на оспорюваним Договором на поточний рахунок позивача, як позичальника, не надходив, а був перерахований відповідачем на рахунок третьої особи № 20679311178 та № 20691311178.

Відповідно до положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280, рахунок 2607 призначений для обліку нарахованих доходів за кредитами овердрафт, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми нарахованих доходів, а за кредитом рахунку проводяться суми нарахованих доходів під час їх отримання, суми, що перераховані на рахунок прострочених нарахованих доходів.

Рахунок 2609 призначений для обліку прострочених нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми прострочених нарахованих доходів, за кредитом - суми отриманих доходів.

З огляду на вищевикладене, меморіальні ордери №26 та №27 від 28.07.2014 р. підтверджують, що відповідач не здійснив видачу позивачу кредиту на підставі оспорюваного кредитного Договору, а здійснив погашення простроченого тіла кредиту, виданого відповідачем третій особі. При цьому, видані відповідачем за спірним Договором кредитні кошти у розпорядження позивача не надходили, а були переміщені між двома аналітичними рахунками банку без зарахування на клієнтський рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір суперечить приписам ст. ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України, оскільки встановлює, що відповідач здійснює надання кредитних коштів позивачу без їх передачі у власність позивача (володіння, користування, розпорядження), у зв'язку з чим вважає за необхідне визнати його недійсним.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву наведених вище висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним Кредитний Договір № 04КР/29/1871/ЮР від 08.07.2014 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» (04070, місто Київ, вулиця Боричів Тік, будинок 35-В; код ЄДРПОУ 26254732) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне відродження» (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 136, офіс 34; код ЄДРПОУ 36038824).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» (04070, місто Київ, вулиця Боричів Тік, будинок 35-В; код ЄДРПОУ 26254732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне відродження» (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 136, офіс 34; код ЄДРПОУ 36038824) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2016

Суддя М.Є. Літвінова