Постанова

від 16.05.2017 по справі 910/14797/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 910/14797/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівШевчук С.Р. (доповідач) Владимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне Відродження" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі№ 910/14797/16 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне Відродження" до Публічного акціонерного товариства "Фортуна-Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Інфо Терра" про визнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Кузьмич Я.В., дов. № 20/01-2017-2 від 20.01.2017

- відповідача: Патенко А.В., дов. № 6 від 19.04.2017

- третьої особи: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі № 910/14797/16 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено, визнано недійсним Кредитний договір № 04КР/29/1871/ЮР від 08.07.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Фортуна-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне Відродження".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі № 910/14797/16 (у складі головуючого судді Алданової С.О., суддів Мартюк А.І., Андрієнка В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі № 910/14797/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Будівельне Відродження" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 215, 627, 628, 1046, 1051, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що видача кредиту без передачі грошових коштів позичальнику в користування суперечить змісту кредитного зобов'язання, встановленого чинним законодавством, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі № 910/14797/16 залишити без змін.

Відповідач та третя особа не скористалися правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального і матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 08.07.2014 між позивачем (позичальник) та відповідачем (кредитор) було укладено кредитний договір № 04КР/29/1781/ЮР, відповідно до п.1.1. якого кредитор, за умови наявності кредитних ресурсів, зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти та виконувати інші зобов'язання, передбачені цим договором.

Надання кредиту здійснюється в гривнях, в межах максимального ліміту заборгованості 6 227 082,29 грн зі сплатою 25% річних (п. 1.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, кінцевий термін повернення кредиту - 07.07.2015 (останній день строку користування кредитом).

За умовами п. 1.3. договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: для погашення заборгованості по кредитному договору № 04КР/73/1178/ЮР від 30.05.2013, що укладено з ТОВ "ІНФО ТЕРРА".

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що укладений між сторонами договір суперечить ст.ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України та є удаваним правочином, оскільки фактично відповідач кредитні кошти позивачу не надавав, а списав заборгованість третьої особи перед собою, тобто в дійсності між сторонами відбулося переведення боргу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що з наявних у матеріалах справи меморіальних ордерів № 26, № 27 від 08.07.2014 вбачається, що кредит за оспорюваним договором на поточний рахунок позивача, як позичальника, не надходив, а був перерахований відповідачем на рахунок третьої особи № 20679311178 та № 20691311178.

Апеляційний господарський суд з рішенням суду першої інстанції не погодився з огляду на наступне.

За змістом п. 2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Положеннями ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дослідивши зміст оспорюваного кредитного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: мета, сума і строк кредиту; умови, порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін, що узгоджується з вимогами ст.ст. 638, 1054, 1046 Цивільного кодексу України, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Зазначений кредитний договір був укладений сторонами, скріплений підписами уповноважених осіб і печатками підприємств та мав своїм наслідком реальне виконання.

Також, апеляційним господарським судом зазначено, що за умовами п. 2.1. договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку позичальника в гривнях № 20624311781 на поточний рахунок позичальника № 26004311781, відкритий в AT "Фортуна-Банк" (МФО 300904), або за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Тобто, умовами кредитного договору передбачалось надання кредитних коштів банком як на поточний рахунок позичальника № 26004311781, відкритий в AT "Фортуна-Банк (МФО 300904) так і за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Отже, відповідачем було виконано взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та надано кредит позивачу на умовах та в порядку, передбаченому кредитним договором. При цьому, позивач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав - кредит не повернутий.

Днем надання кредиту вважається дата зарахування грошових коштів кредитором на позичковий рахунок позичальника. Відповідно до листа позивача від 08.07.2016 кредитні кошти в сумі 6 227 082,29 грн були перераховані з позичкового рахунку позивача на погашення кредиту іншого підприємства - третьої особи. Режим позичкового рахунку дозволяє здійснювати з нього платежі за необхідними реквізитами.

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що банк здійснив перерахування коштів з позичкового рахунку позивача за реквізитами вказаними ним у листі від 08.07.2016.

Зазначене перерахування здійснено за розпорядження отримувача кредиту (позичальника) - позивача у даній справі і вказане відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: для погашення заборгованості по кредитному договору №04КР/73/1178/ЮР від 30.05.2013, що укладено з ТОВ "ІНФО ТЕРРА" (п. 1.3 договору).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позичальник здійснював тричі погашення процентів за кредитом. Так, 27.02.2016 сплачені проценти в сумі 47 637,00 грн та 102 363,00 грн, 27.03.2016 - проценти в сумі 1 500 00,00 грн, що підтверджує згоду позивача на отримання кредиту саме таким чином, яким він був наданий.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно приписів ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що позивачем не доведено наявність обставин для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору №04КР/29/1781/ЮР від 08.07.2014.

Твердження скаржника про порушення банком умов чинного законодавства наданням кредиту без передачі грошових коштів позичальнику в користування, вже належним чином було спростовано судом апеляційної інстанції, яким встановлено, що банком, відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, було здійснено перерахування наданих позивачу коштів з його позичкового рахунку за реквізитами вказаними в листі позивача.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції у справі № 910/14797/16.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне Відродження" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі № 910/14797/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова