Постанова

від 30.01.2017 по справі 910/14797/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа№ 910/14797/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кузьмич Я.В. (довіреність №20/01-2017-2 від 20.01.2017 р.), Гамкрелідзе К.Ю. (довіреність №20/01-2017-1 від 20.01.2017 р.)

від відповідача - Ромашко О.В. (довіреність №27/01/2017/1 від 27.01.2017 р.)

від третьої особи- не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Фортуна-Банк

на рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р.

у справі №910/14797/16 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

до Публічного акціонерного товариства Фортуна-Банк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ІНФО ТЕРРА

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Фортуна-Банк про визнання недійсним кредитного договору №04КР/29/1781/ЮР від 08.07.2014 р., укладеного між ПАТ Фортуна-Банк та ТОВ БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ІНФО ТЕРРА .

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.11.2016 р. у справі №910/14797/16 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним кредитний договір №04КР/29/1781/ЮР від 08.07.2014 р., укладений між ПАТ Фортуна-Банк та ТОВ БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ . Стягнуто з відповідача на користь позивача 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скаги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 23.12.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.07.2014 між позивачем (позичальник) та відповідачем (кредитор) було укладено кредитний договір № 04КР/29/1781/ЮР, відповідно до п.1.1. якого кредитор, за умови наявності кредитних ресурсів, зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти та виконувати інші зобов'язання, передбачені цим договором.

Надання кредиту здійснюється в гривнях, в межах максимального ліміту заборгованості 6227082,29 грн. зі сплатою 25% річних (п. 1.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, кінцевий термін повернення кредиту - 07.07.2015 р. (останній день строку користування кредитом).

За умовами п. 1.3. договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: для погашення заборгованості по кредитному договору № 04КР/73/1178/ЮР від 30.05.2013 р., що укладено з ТОВ ІНФО ТЕРРА .

Позивач вважає, що укладений між сторонами договір суперечить ст.ст. 1046, 1054 ЦК України та є удаваним правочином, оскільки фактично відповідач кредитні кошти позивачу не надавав, а списав заборгованість третьої особи перед собою, тобто в дійсності між сторонами відбулося переведення боргу.

За змістом п. 2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 р., вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Положеннями ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дослідивши зміст кредитного договору, який визнається недійсним позивачем, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що договір містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: мета, сума і строк кредиту; умови, порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін, що узгоджується з вимогами ст.ст. 638, 1054, 1046 ЦК України, ст. 47 Закону Про банки і банківську діяльність .

Зазначений кредитний договір був укладений сторонами, скріплений підписами уповноважених осіб і печатками підприємств та мав своїм наслідком реальне виконання.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно приписів ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як зазначалось вище, за умовами п. 2.1. договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку позичальника в гривнях № 20624311781 на поточний рахунок позичальника № 26004311781, відкритий в AT Фортуна-Банк (МФО 300904) за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Тобто, умовами кредитного договору передбачалось надання кредитних коштів банком як на поточний рахунок позичальника № 26004311781, відкритий в AT Фортуна-Банк (МФО 300904) так і за реквізитами, вказаними у письмовій заяві позичальника. Отже, відповідачем було виконано взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та надано кредит позивачу на умовах та в порядку, передбаченому кредитним договором. При цьому, позивач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав - кредит не повернутий.

Днем надання кредиту вважається дата зарахування грошових коштів кредитором на позичковий рахунок позичальника. Відповідно до листа позивача від 08.07.2016 р. кредитні кошти в сумі 6227082,29 грн. були перераховані з позичкового рахунку позивача на погашення кредиту іншого підприємства - третьої особи. Режим позичкового рахунку дозволяє здійснювати з нього платежі за необхідними реквізитами.

В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що з наявних у матеріалах справи меморіальних ордерів № 26, № 27 від 08.07.2014 р. вбачається, що кредит за оспорюваним договором на поточний рахунок позивача, як позичальника, не надходив, а був перерахований відповідачем на рахунок третьої особи № 20679311178 та № 20691311178.

Колегія суддів зазначає, що банк здійснив перерахування коштів з позичкового рахунку позивача за реквізитами вказаними ним в листі від 08.07.2016 р.

Зазначене перерахування здійснено за розпорядження отримувача кредиту (позичальника) - позивача у даній справі і вказане відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Тобто в судовому рішенні встановлено, що кошти були надані та перераховані.

Відповідно до умов кредитного договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: для погашення заборгованості по кредитному договору №04КР/73/1178/ЮР від 30.05.2013 p., що укладено з ТОВ ІНФО ТЕРРА (п. 1.3 договору).

Позичальник, здійснював тричі погашення процентів за кредитом. Так, 27.02.2016 р. сплачені проценти в сумі 47637,00 грн. та 102363,00 грн., 27.03.2016 р. проценти в сумі 150000,00 грн., що підтверджує згоду позивача на отримання кредиту саме таким чином, яким він був наданий.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В свою чергу, вищенаведене свідчить про недоведеність обставин, передбачених ст.ст. 229, 230 та ст. 233 ЦК України, тобто позивачем належними засобами доказування не доведено наявність підстав недійсності оспорюваного кредитного договору, зокрема, не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження того, що спірний договір суперечить вимогам приписів Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №04КР/29/1781/ЮР від 08.07.2014 р., укладеного між ПАТ Фортуна-Банк та ТОВ БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. у справі №910/14797/16 підлягає скасуванню.

За змістом ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Фортуна-Банк задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 07.11.2016 р. у справі № 910/14797/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 136, офіс 34, код ЄДРПОУ 36038824) на користь Публічного акціонерного товариства Фортуна-Банк (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 35-В, код ЄДРПОУ 26254732) 1515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/14797/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

В.В. Андрієнко