Постанова

від 15.11.2016 по справі 914/1213/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа № 914/1213/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С. М.,

суддів: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Фака С.,

за участі представників сторін:

від позивача: Пигіда Є.С. - представник,

від відповідача: не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 б/н від 22.09.2016,

на рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016, суддя - Мазовіта А.Б.,

у справі № 914/1213/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР", м. Артемівськ

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Львів

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 13.06.2016 в справі №914/1213/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР" задоволено.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідністю "ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР" 125 163 грн. 80 коп. основного боргу.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що боржник прострочив виконання зобов'язання передбаченого договором №307 від 06.10.2009, що є підставою для стягнення суми боргу, оскільки на виконання укладеного договору №307 від 06.10.2009, позивач поставив відповідачу по видаткових накладних №384 від 07.02.2013 р., №399 від 07.02.2013 р., №607 від 25.02.2013 р., №608 від 25.02.2013 р., №609 від 25.02.2013 р., №611 від 25.02.2013 р., №706 від 06.03.2013 р., №710 від 06.03.2013 р., №713 від 06.03.2013 р., №715 від 06.03.2013 р., №731 від 07.03.2013 р., №868 від 10.04.2013 р., №1086 від 11.04.2013 р., №1128 від 15.04.2013 р., №1159 від 17.04.2013 р., №1210 від 22.04.2013 р., №1359 від 18.05.2013 р., №1501 від 24.05.2013 р. товар на загальну суму 289 487 грн. 10 коп., а відповідачем здійснено часткову оплату товару в розмірі 122 544 грн. 30 коп. та повернено товар позивачу на загальну суму 41 779 грн. 00 коп., що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по договору №307 від 06.10.2009.

В апеляційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_3 просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1213/16 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, стягнути на користь позивача 96 958,10 грн. основного боргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що на час звернення позивача до суду з позовною заявою відповідачем було частково оплачено товар в сумі 150 750 грн.00 коп., а не в сумі 122 544 грн. 30 коп., як це встановлено судом. Апелянт зазначає, що факт часткової оплати товару в сумі 150 750 грн. 00 коп. підтверджується: квитанцією №2482.20.2 від 01.03.2013 про оплату позивачу 13 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №10/888914 від 07.03.2013 про оплату 11 000,00 грн. по накладній№384 від 07.02.2013; квитанцією №11548.66.9 від 15.04.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №11548.66.10 від 15.04.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №10/941158 від 15.04.2013 про оплату 10 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №10/942819 від 16.04.2013 про оплату 8 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №10/1071143 від 17.07.2013 про оплату 10 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцією №10/1080854 від 23.07.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №609 від 25.02.2013; квитанцією №388411000546091138361264 від 05.11.2013 про оплату 10 000,00 грн. позивачу за меблі; квитанцією №10/124357 від 18.11.2013 про оплату 7 500,00 грн. позивачу за меблі; платіжним дорученням №14 від 12.03.2013 про оплату 7 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжним дорученням №15 від 19.03.2013 про оплату 3 700,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжним дорученням №27 від 19.03.2013 про оплату 1 150,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжним дорученням №67 від 19.04.2013 про оплату 12 600 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжним дорученням №43 від 13.05.2013 про оплату 11 000,00 грн. по накладній №1359 від 02.05.2013; платіжним дорученням №63 від 25.07.2013 про оплату 3 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжним дорученням №68 від 30.08.2013 про оплату 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; платіжним дорученням №82 від 02.09.2013 про оплату 14 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; платіжним дорученням №69 від 05.09.2013 про оплату 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013.

Також, скаржник вказує на те, що відповідно до видаткових накладних було поставлено товар на загальну суму 289 487 грн. 10 коп. й відповідачем на час розгляду справи позивачу було повернуто товар на загальну суму 41 779 грн. 00 коп. та частково оплачено товар в сумі 150 750 грн. 00 коп., а тому стягненню підлягала сума 96 958,10 грн. основного боргу, а не 125 168,80 грн.

Посилається апелянт й на те, що при розгляді справи та постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми статті 22 ГПК України, оскільки відповідача належним чином не повідомлено про відкриття провадження у справі, а тому останній не мав можливості брати участь судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів позивача, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР" (позивач) просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі № 914/1213/16 без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, оскільки в апеляційній скарзі ним (відповідачем) вказано адресу, на яку судом першої інстанції надсилались процесуальні документи по справі, а тому місцевим господарським судом дотримано вимоги процесуального законодавства. Апелянтом не обґрунтовано неможливість подання суду першої інстанції платіжних доручень і квитанцій на підтвердження своїх доводів, а тому відсутні правові підстави для прийняття вказаних доказів. Окрім того, оплати згідно платіжних доручень №63 від 25.07.2013 на суму 3 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; №68 від 30.08.2013 на суму 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; №82 від 02.09.2013 на суму 14 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; №69 від 05.09.2013 на суму 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; квитанцією №388411000546091138361264 від 05.11.2013 на суму 10 000,00 грн. за меблі; квитанцією №10/124357 від 18.11.2013 на суму 7 500,00 грн. за меблі - здійснювались як передоплата по договору №76 від 20.05.2013, а не по спірному договору № 307 від 06.10.2009, що є предметом дослідження в даній справі.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1213/16 без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин, відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, суд вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1213/16 - без змін, а апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 без задоволення.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТЕ Україна», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір №307 від 06.10.2009 поставки товару.

Згідно з п. 1.1. договору №307 від 06.10.2009 постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти і оплатити товар (меблеву продукцію) у відповідності з умовами даного договору.

Пунктом 1.2. договору №307 від 06.10.2009, визначено, що найменування (асортимент), кількість, ціна за одиницю товару, вартість партії товару, строки поставки і строки оплати товару, що підлягає поставці, визначаються у відповідності з заявками покупця, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки.

Позивач у позовній заяві стверджує, що станом на дату звернення ТОВ «ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР» з позовом, а саме 27.04.2016, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 125 163,80 грн.

Таким чином, предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ «ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 125 163,80 грн. - основного боргу. Як на підставу позову посилається на ч. 1 ст. 525 ЦК України, п. 6.1., 9.1. договору №307 від 06.10.2009.

Судами встановлено, що на виконання умов договору №307 від 06.10.2009 ТОВ «ГЛОБАЛ ФЕРНІЧЕР» згідно видаткових накладних №384 від 07.02.2013 р., №399 від 07.02.2013 р., №607 від 25.02.2013 р., №608 від 25.02.2013 р., №609 від 25.02.2013 р., №611 від 25.02.2013 р., №706 від 06.03.2013 р., №710 від 06.03.2013 р., №713 від 06.03.2013 р., №715 від 06.03.2013 р., №731 від 07.03.2013 р., №868 від 10.04.2013 р., №1086 від 11.04.2013 р., №1128 від 15.04.2013 р., №1159 від 17.04.2013 р., №1210 від 22.04.2013 р., №1359 від 18.05.2013 р., №1501 від 24.05.2013 р. поставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 товар на загальну суму 289 487,10 грн.

Зазначені видаткові накладні належним чином оформлені підписані представниками сторін без жодних зауважень та скріплені відбитками печаток товариств.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані вище видаткові накладні, за якими здійснено поставку товарів, містять всі необхідні ознаки визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак є первинними документами, отже, господарська операція щодо поставки товарів на загальну суму 289 487,10 грн. - відбулась, а між сторонами виникли відносини поставки.

Відповідно до п. 6.1. договору №307 від 06.10.2009 оплата товару у відповідності з даним договором здійснюється покупцем відповідно до умов узгодженої заявки на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур.

Судами встановлено, що відповідач (фізична особа-підприємець ОСОБА_3. оплатила вартість товару частково в сумі 122 544 грн. 30 коп., що підтверджується банківськими виписками особового рахунку позивача (а.с.61-75) та повернув товар позивачу на загальну суму 41 779 грн. 00 коп., згідно видаткової накладної на повернення товару №1 від 18.03.2015 (а.с.77). Відтак, відповідачем недоплачено 125 163,80 грн. (289 487,10 грн. - (122 544,30 грн. + 41 779,00 грн.) = 125 163,80 грн.) за поставлений позивачем товар.

В апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_3 вказує, що оскільки суд першої інстанції неналежним чином повідомив про розгляд даної справи, відповідач була позбавлена можливості подати докази, які б підтверджували оплату товару в розмірі 150 750,00 грн., а не в розмірі 122 544,30 грн., як це встановлено місцевим господарським судом.

На підтвердження вказаних доводів, апелянт долучив до матеріалів апеляційної скарги докази сплати товару за договором №307 від 06.10.2009 в розмірі 150 750,00 грн., а саме: квитанцію №2482.20.2 від 01.03.2013 про оплату позивачу 13 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №10/888914 від 07.03.2013 про оплату 11 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №11548.66.9 від 15.04.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №11548.66.10 від 15.04.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №10/941158 від 15.04.2013 про оплату 10 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №10/942819 від 16.04.2013 про оплату 8 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №10/1071143 від 17.07.2013 про оплату 10 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; квитанцію №10/1080854 від 23.07.2013 про оплату 9 000,00 грн. по накладній №609 від 25.02.2013; квитанцію №388411000546091138361264 від 05.11.2013 про оплату 10 000,00 грн. позивачу за меблі; квитанцію №10/124357 від 18.11.2013 про оплату 7 500,00 грн. позивачу за меблі; платіжне доручення №14 від 12.03.2013 про оплату 7 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжне доручення №15 від 19.03.2013 про оплату 3 700,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжне доручення №27 від 19.03.2013 про оплату 1 150,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжне доручення №67 від 19.04.2013 про оплату 12 600 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжне доручення №43 від 13.05.2013 про оплату 11 000,00 грн. по накладній №1359 від 02.05.2013; платіжне доручення №63 від 25.07.2013 про оплату 3 000,00 грн. по накладній №384 від 07.02.2013; платіжне доручення №68 від 30.08.2013 про оплату 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; платіжне доручення №82 від 02.09.2013 про оплату 14 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013; платіжне доручення №69 від 05.09.2013 про оплату 5 000,00 грн. по накладній №607 від 25.02.2013.

Дані доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в судовому засіданні, оскільки як вбачається з довідки ф.20 від 17.06.2016 (а.с.6) у зв'язку з закінченням терміну зберігання до суду першої інстанції повернулось повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення ухвали господарського суду Львівської області від 10.05.2016 про прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі, за адресою надсилання «кв. 113, вул. Шафарика, 10А, м. Львів»; з довідки ф.20 від 02.07.2016 (а.с.103) вбачається, що у зв'язку з закінченням терміну зберігання до суду першої інстанції повернулось повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення ухвали господарського суду Львівської області від 30.05.2016 про відкладення розгляду справи, за адресою надсилання «кв. 113, вул. Шафарика, 10А, м. Львів»; з довідки ф.20 від 25.07.2016 (а.с.113) вбачається, що у зв'язку з закінченням терміну зберігання до суду першої інстанції повернулось повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016, за адресою надсилання «кв. 113, вул. Шафарика, 10А, м. Львів».

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином чинне законодавство встановлює презумпцію достовірності відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що місцевим господарським судом було своєчасно та належним чином повідомлено відповідача, про призначення, відкладення розгляду справи, а також направлено належним чином оформлену копію рішення суду за адресою, наявною в матеріалах справи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.33-39), копії свідоцтва про реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с.28) та копії паспорту, де зазначено адресу місця проживання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с.31).

Крім того, суд звернув увагу, що рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у даній справі оприлюднене на веб-порталі судової влади України, як того вимагає Закон України "Про доступ до судових рішень" та постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 № 740 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень".

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, з вищезазначених підстав суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність доводів заявника апеляційної скарги про порушення судами норм процесуального права, зокрема в частині неповідомлення його про час та місце судових засідань, а також про необґрунтованість долучення відповідачем доказів, які підтверджують оплату товару в розмірі 150 750,00 грн., а не в розмірі 122 544,30 грн.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами не встановлено, що відповідачем виконані зобов'язання в частині оплати одержаного товару на суму, що задоволена судом першої інстанції.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що у випадку невиконання, неповного або неналежного виконання своїх обов'язків по даному договору, винна сторона відшкодовує понесені іншої стороною збитки, включаючи пряму шкоду й упущену вигоду, а також сплачує неустойку, визначену законом або договором.

Отже, враховуючи вищенаведене, внаслідок часткового виконання відповідачем обов'язків по оплаті за поставлений товар, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 125 163,80 грн., що вбачається з розрахунку вищенаведеного.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар в розмірі 125 163,80 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1213/16 - без змін, а апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення сплати судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідач).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1213/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови виготовлено 18.11.2016