Ухвала

від 16.11.2016 по справі 695/4909/13-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

16 листопада 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Золотоніської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Пальміра», про надання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Золотоніська районна державна адміністрація Черкаської області (далі - Золотоніська РДА) безпідставно відмовила йому у наданні в оренду земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства, посилаючись на те, що земельні ділянки знаходяться в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Пальміра» (далі - СТОВ «Пальміра»), з яким вона уклала відповідні договори оренди земельних ділянок. При цьому позивач посилається на те, що державна реєстрація зазначених договорів оренди була проведена із порушенням порядку реєстрації, встановленого законом, фактично, на його думку, така реєстрація не відбулася, а тому ці договори оренди є неукладеними, а земельні ділянки не знаходяться ні під якими обтяженнями, а отже, є вільними, тому можуть бути надані йому в оренду. Позивач вважає, що договір оренди землі від 04 лютого 2009 року, укладений між Золотоніською РДА та СТОВ «Пальміра», та договір від 01 лютого 2010 року, укладений між Золотоніською РДА та ТОВ «Кропивна», які були зареєстровані відповідно 30 березня 2009 року та 23 грудня 2010 року саме Золотоніським райвідділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» слід визнати такими, що не пройшли державну реєстрацію у порядку, встановленому законом. Зокрема, згідно з п. 4 Положення про Держкомітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 970/2000 Держкомзем, а також згідно з Указом Президента від 17 лютого 2003 року Держкомітет у складі Державного земельного кадастру здійснював реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, вів державний реєстр прав на землю та нерухоме майно. Указом Президента України від 08 квітня 2011 року втратила чинність ч. 2 ст. 2 Указу Президента України від 17 лютого 2003 року № 134 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», а Указом Президента від 05 жовтня 2011 року «Про внесення змін до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, були внесені зміни до п. 4 Положення по Державне агентство земельних ресурсів, згідно з якими Держземагентство як центральний орган виконавчої влади відповідно до покладених завдань має здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок, договорів оренди земельних ділянок. Крім того, позивач зазначає, що з 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, нормами ст. 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід, припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1), порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4). Таким Законом, на переконання позивача, є Закон України від 21 травня 1997 року № 208/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». Статтею 33 цього закону передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею. Крім того, позивач зазначив, що 20 квітня 2010 року Вищим адміністративним судом України скасовано деякі пункти Інструкції про прядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, у тому числі п. 3.2, яким було встановлено, що державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснються структурними підрозділами Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України, наголошуючи на тому, що даний факт разом з усім вищенаведеним беззаперечно підтверджують, що вищезазначені договори оренди землі від 04 лютого 2009 року та від 01 лютого 2010 року, укладені Золотоніською РДА, не пройшли у встановленому законом порядку державну реєстрацію, у зв'язку з чим не є чинними та не є вчиненими. Отже, вказані земельні ділянки могли бути надані позивачу в оренду з метою ведення ним фермерського господарства.

Враховуючи наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд зобов'язати Золотоніську районну державну адміністрацію та Головне управління Держземагентства у Черкаській області надати йому згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельних ділянок загальною площею 888,8556 га, а також надати йому в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства вказані земельні ділянки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Судами встановлено, що 04 лютого 2009 року між Золотоніською районною державною адміністрацією та СТОВ «Пальміра» було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Синьооківської сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 265,4398 га ріллі із земель державної власності терміном на 5 років, з 01 січня 2009 року до 31грудня 2013 року.

01 лютого 2010 року між Золотоніською РДА та ТОВ «Кропивна» укладено договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Кропивнянської сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 623,4158 га ріллі із земель державної власності, терміном на 5 років, з 01 січня 2010 року до 31 грудня 2014 року.

Правонаступником ТОВ «Кропивна» є СТОВ «Пальміра» відповідно до п. 1.5.14 статуту СТОВ «Пальміра», затвердженого протоколом загальних зборів учасників 28 січня 2013 року.

Договір оренди землі від 04 лютого 2009 року зареєстровано у Золотоніському райвідділі Черкаської районної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 30 березня 2009 року за № 04978400001, а договір оренди землі від 01 лютого 2010 року зареєстровано 23 грудня 2010 року за № 041078400756.

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Золотоніської РДА з заявою про надання земельної ділянки площею 265,4 га (в тому числі 265,4 га риллі) в довгострокову оренду з метою ведення фермерського господарства. (а.с.7).

Листом від 31 жовтня 2013 року Золотоніська РДА повідомила ОСОБА_3 про неможливість задоволення заяви, оскільки вказані земельні ділянки перебувають в оренді СТОВ «Пальміра» до 31 грудня 2013 року, крім того, районна державна адміністрація не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції від 06 вересня 2012 року, яка діяла на момент звернення з заявою).

Листом від 20 грудня 2013 року Золотоніська РДА повідомила ОСОБА_3 про неможливість задоволення другої заяви про передачу в оренду земельної ділянки площею 623,4158 га з аналогічних підстав: вказані земельні ділянки до 31 грудня 2014 року також перебувають в оренді СТОВ «Пальміра», крім того, районнона державна адміністрація не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України.

ОСОБА_3 у грудні 2013 року звернувся до суду із позовом до Золотоніської РДА та Головного управління Держземагентства в Черкаській області про надання в оренду земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 01 вересня 2015 року Головне управління Держземагентства в Черкаській області за клопотанням прокурора замінено на належного відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, до якого перейшли функції і повноваження Головного управління Держземагентства в Черкаській області.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2014 року за заявою СТОВ «Пальміра» це товариство було залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Встановлено, що 02 липня 2003 року Державним комітетом України по земельних ресурсах було видано наказ № 174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», яким було затверджено порядок ведення державного реєстру земель, форму книг записів реєстрації, порядок ведення книг записів. 25 липня 2003 року наказ № 174 було зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 641/7962.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно виходив із такого.

Згідно зі ст. 20 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІУ «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до Закону, що регулює державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень.

У період дії цього Закону , а саме з 01 січня 2004 року, набрав чинності Цивільний кодекс України, статтею 182 якого передбачено, що право власності на інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

03 серпня 2004 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , у ч. 1 ст. 3 якого (в редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації спірних договорів) вказано, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону в Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації), систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (Центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень вказаного Закону до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, Кабінет Міністрів України було зобов'язано привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом, тобто прийняти нові, або скасувати чи переглянути ті, які суперечать цьому Закону.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» , установлено, що ДП «Центр державного земельного кадастру» при Державному Комітеті по земельних ресурсах проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних Державного реєстру прав на землю (і комунальні підприємства - бюро технічно інвентаризації - вносять дані про об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, та права на них до бази даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно), тобто є адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, здійснює його формування, ведення, збереження. Постановою Кабінету Міністрів України було доручено Державному комітету по земельних ресурсах забезпечити функціонування Центру державного земельного кадастру.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд обгрунтовано визнав безпідставними доводи позивача про те, що оскільки спірні договори оренди землі від 04 лютого 2010 року та від 01 лютого 2010 року були зареєстровані відповідно 30 березня 2009 року та 23 грудня 2010 року саме Золотоніським районним відділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», то вони є такими, що не пройшли державну реєстрацію у порядку, встановленому законом.

На спростування доводів позивача про те, що Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній встановлюються Законом України від 21 травня 1997 року № 208/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно зі ст. 33 якого до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею, суд правильно зазначив із посиланням на ст. ст. 1, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що на момент державної реєстрації спірних договорів оренди землі жодного нормативно-правового акта, який би на законодавчому рівні делегував відповідним радам спірні повноваження, не встановлено.

Однак, як вказав суд, із 03 серпня 2004 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Крім того, суд обгрунтовано визнав безпідставним посилання позивача на скасування Вищим адміністративним судом України п. 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, зазначивши, що цей акт не має жодних правових наслідків у цій справі.

Обгрунтовуючи такий висновок, суд правильно виходив із того, що постановою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року № К-ВО25/09, дійсно, як вказує позивач, було скасовано деякі пункти Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 , зокрема, п. 3.2, однак, як установив суд, залишався чинним п. 3.3 Інструкції, в якому зазначено, що порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України (наказ № 174).

Згідно з п. 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 , оператори державного реєстру земель - структурні підрозділи Центру ДЗК, що проводять приймання, перевірку та систематизацію реєстраційних карток земельних ділянок, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, ведуть книгу реєстрації, формують Поземельну книгу.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок здійснювалася на підставі Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд правильно виходив із того, що на момент звернення позивача у жовтні 2013 року до Золотоніської РДА із заявою про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства договори оренди на ці ж земельні ділянки були укладені між Золотоніською РДА та СТОВ «Пальміра» в письмовій формі та пройшли державну реєстрацію відповідно до процедури, чинної на момент їх укладення, а саме: були зареєстровані у Золотоніському райвідділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» та перебували в оренді (користуванні) СТОВ «Пальміра».

Разом із цим відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року, яка набула чинності на 01 січня 2013 року) суд правильно вважав, що на час звернення позивача до Золотоніської РДА із заявами про надання в оренду земельних ділянок районні державні адміністрації не мали повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Повноваження щодо надання земель сільськогосподарського призначення у користування віднесено до компетенції територіальних органів Держземагентства України, яким у даному випадку є Головне управління Держземагентства України в Черкаській області.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивача відповідачем - Золотоніською РДА.

Крім того, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог у частині порушення відповідачем Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області права позивача щодо вирішення питання про надання в оренду земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства, оскільки, як зазначив суд, до звернення позивача до суду із цим позовом, а саме до грудня 2013 року, він не звертався до Головного управління Держземагентства у Черкаській області в порядку, передбаченому ст. 123 ЗК України , із заявою про надання земельних ділянок в оренду.

Правильним є висновок судів, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права у щодо частині вимог про зобов'язання Золотоніської РДА та Головного управління Держземагентства у Черкаській області надати позивачу згоду на підготовку землевпорядною організацією відведення земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, загальною площею 888,8556 га, як і зобов'язання надати йому ці земельні ділянки в довгострокову оренду, оскільки прийняття таких є дискреційними повноваженнями органів виконавчої влади, відповідно, прийнятя таких рішень в судовому порядку, суперечить конституційному принципу розподілу влади, закріпленому ст. 6 Конституції України.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке, на думку заявника, полягало у незастосуванні до спірних правовідносин спеціальної норми - ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.

На час звернення ОСОБА_3 до Золотоніської РДА з вищеназваними заявами про передачу земельних ділянок у довгострокову оренду для ведення фермерського господарства були чинними:

- абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в первинній редакції від 19 вересня 2003 року), який передбачав, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації;

- ч. ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України (в редакції Заону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року, який набрав чинності з 01 січня 2013 року).

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Зміст наведених норм свідчить про існування колізії між положеннями ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» та ч. ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України. При розв'язанні цієї колізії колегія суддів вважає, що підлягають застосуванню положення ст. 122 ЗК України, як норми, яка прийнята у часі пізніше. При цьому враховано, що станом на час розгляду справи вказана колізія усунута законодавцем та ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» викладена в новій редакції, якою визначено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Інші доводи касаційної скарги були предметом оцінки судів попередніх інстанції, вони висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: Ю.Г. Іваненко

А.В. Маляренко

О.М.Ситнік

О.В.Ступак