Постанова

від 17.11.2016 по справі 820/4470/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"17" листопада 2016 р. № 820/4470/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Плодокомбінат-А" до Головного управління ДФС України у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Плодокомбінат-А", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 16.08.2016 року № НОМЕР_1, від 16.08.2016 року № НОМЕР_2, від 16.08.2016 року № НОМЕР_3.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка Позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, за результатами якої Відповідачем був складений акт перевірки №347/20-40-14-03-08/24346370 від 29.06.2016 року.

На підставі вказаного акту перевірки №347/20-40-14-03-08/24346370 від 29.06.2016 року. Відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.08.2016 року №0001391403, згідно якого Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 298 655, 0 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 324 663, 75 грн.; від 16.08.2016 року №0001381403, згідно якого Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 173 247, 0 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6067, 5 грн.; від 16.08.2016 року №0000871409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85, 0 грн.

Позивач з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями не погоджується, вважає їх незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка Позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, за результатами якої Відповідачем був складений акт перевірки №347/20-40-14-03-08/24346370 від 29.06.2016 року.

На підставі вказаного акту перевірки №347/20-40-14-03-08/24346370 від 29.06.2016 року. Відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.08.2016 року №0001391403, згідно якого Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 298 655, 0 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 324 663, 75 грн., від 16.08.2016 року №0001381403, згідно якого Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 173 247, 0 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6067, 5 грн., а також від 16.08.2016 року №0000871409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85, 0 грн..

Як вбачається із висновку акту перевірки №347/20-40-14-03-08/24346370 від 29.06.2016 року Відповідачем встановлені наступні порушення відносно Позивача, а саме:

- п.п..137.1 ст.137, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, у результаті чого нашим підприємством занижено податок на прибуток, на загальну суму 1 173 247, 0 грн.., у тому числі за 2013 рік на суму 12 538, 0 грн, за 2014 рік на суму 11723, 0 грн., за 2015 рік у сумі 1 148 977 грн.;

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого нашим підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 302 875, 0 грн у т.ч. за травень 2013 року у сумі 2017, 0 грн.., за червень 2013 року у сумі 2 203 , 0 грн, за липень 2013 року у сумі 4260,0 грн., за серпень 2013 року у сумі 400, 0 грн.. за вересень 2013 року у сумі 400, 0 грн., за жовтень 2013 року у сумі 1173, 0 грн., за листопад 2013 року у сумі1 373, 0 грн., за грудень 2013 року у сумі 1372, 0 грн.., за січень 2014 року у сумі 1 373, 0 грн., за лютий 2014 року на суму 1 373, 0 грн., за березень 2014 року у сумі 1372, 0 грн., за квітень 2014 року на суму 1373, 0 грн., за травень 2014 року на суму 1373 0 грн., за червень 2014 року на суму 1372. 0 грн., за липень 2014 року 800, 0 грн., за серпень 2014 року на суму 800, 0 грн., за вересень 2014 року на суму 800, 0 грн., за жовтень 2014 року на суму 800, 0 грн., за листопад 2014 року на суму 800, 0 грн., за грудень 2014 року на суму 800, 0 грн., за січень 2015 року у сумі 86041, 0 грн., за лютий 2015 року на суму 82165, 0 грн., за березень 2015 року у сумі 98867, 0 грн., за квітень 2015 року на суму 106895, 0 грн., за травень 2015 року на суму 125686, 0 грн., за червень 2015 року на суму 128 035, 0 грн., за липень 2015 року 132217, 0 грн., за серпень 2015 року на суму 97456, 0 грн., за вересень 2015 року на суму 104564, 0 грн., за жовтень 2015 року на суму 109545, 0 грн., за листопад 2015 року на суму 103218, 0 грн., за грудень 2015 року на суму 101952, 0 грн.

- п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», підприємство проводило розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів та облік їх кількості.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав:

Позивач є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (міститься в матеріалах справи), також відповідно до довідки про взяття на облік платника податку від 21.08.1996 року №234 перебуває взято на облік в органах державної служби, станом на дату винесення акту перевірки перебував на обліку у Східній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області

Так, основним видом діяльності Позивача є роздрібна торгівля продуктів харчування, напоїв та тютюнових виробів. Роздрібна реалізація ТМЦ проводиться переважно через РРО.

Позивач має право роздрібної торгівлі алкогольними напоями через реєстратори розрахункових операцій згідно наступних ліцензій, виданих Головним управління ДФС у Харківській області,а саме:

- Ліцензія №152032646054, термін дії з 16.09.2015 року до 16.09.2016 року;

- Ліцензія №142032644746, термін дії з 16.09.2014 року до 16.09.2015 року;

- Ліцензія №132032640880, термін дії з 16.09.2013 року до 16.09.2014 року;

- Ліцензія №122032663596, термін дії з 16.09.2012 року до 16.09.2013 року;

- Ліцензія №162032640919, термін дії з 23.02.2016 року до 23.02.2017 року;

- Ліцензія №152032640824, термін дії з 23.03.2015 року до 23.02.2016 року

- Ліцензія №142032640799, термін дії з 23.02.2014 року до 23.02.2015 року

- Ліцензія №132032641037, термін дії з 23.02.2013 року до 23.02.2014 року;

- Ліцензія №122032640928, термін дії з 23.02.2012 року до 23.02.2013 року

Позивач має право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а саме, згідно наступних ліцензій:

- Ліцензія №162032661957, термін дії з 14.04.2016 року до 14.04.2017 року;

- Ліцензія №152032661813, термін дії з 14.04.2015 року до 14.04.2016 року;

- Ліцензія №142032661878, термін дії з 14.04.2014 року до 14.04.2015 року;

- Ліцензія №132032662086, термін дії з 14.04.2013 року до 14.04.2014 року;

- Ліцензія №122032660409, термін дії з 14.04.2012 року до 14.04.2013 року;

- Ліцензія №162032660920, термін дії з 23.02.2016 року до 23.02.2017 року

- Ліцензія №152032660825, термін дії з 23.02.2015 року до 23.02.2016 року

- Ліцензія №142032660800, термін дії з 23.02.2014 року до 23.02.2015 року;

- Ліцензія №132032661038, термін дії з 23.02.2013 року до 23.02.2014 рокую

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним:

Як вбачається судом з акту перевірки, в основу встановлених Відповідачем порушень п.138.2 ст.138, п.138, п.139.1.9 ст.139, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, є викладені Відповідачем у акті перевірки висновок з приводу завищення Позивачем собівартості реалізованих товарів, придбаних у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Тедіс Україна» (код 30622532) на суму 6 355204, 0 грн. (у тому числі ПДВ- 1 271 040, 78 грн.), що призвело до невірного визначення фінансового результату за 2015 рік, як наслідок, заниження податку на прибуток у сумі 1 143 936, 7 грн. та зниження податку на додану вартість у розмірі 1 271 040, 78 грн. у 2015 році.

Як свідчить складений Відповідачем акт перевірки, в основу правового обґрунтування завищення Позивачем собівартості реалізованих товарів, придбаних у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Тедіс Україна» (код 30622532) Відповідач посилається, що згідно даних бухгалтерського обліку позивача не можливо співставити дані по придбаному та реалізованому товару у розрізі найменувань товару переважно по підакцизному товару, у зв'язку із чим Відповідачем не підтверджено витрати Позивача в частині придбання товарів вказаних вище контрагентів на суму 6 355204, 0 грн. (у тому числі ПДВ- 1 271 040, 78 грн.).

Суд зазначає, дане порушення вимог податкового законодавства в акті перевірки не обгрунтовано, оскільки Відповідачем зазначає лише суму завищення собівартості реалізованих товарів, а в чому саме полягає завищення Позивачем собівартості реалізованих товарів з посилання на відповідні документи чи факти, що це підтверджують, Відповідачем у акті перевірки не наведено.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Прибуток (доход) суб'єкта господарювання, в розумінні ст. 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як помилково, не спираючись на норми права, вважає ДПІ.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов'язане з проведенням визначених витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Згідно з ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.1 ст. 201 ПКУ податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Як встановлено ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі Закон №996-XIV).

Частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

За визначенням, наведеним у пункті 3.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (далі Положення №88) облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Отже, записи у регістрах бухгалтерського обліку проводяться на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а інформація про господарські операції, здійснені підприємством, за звітний період, з облікових регістрів переноситься до фінансової звітності.

Відповідно до пункту 3.6 Положення №88 форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробки та використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі - Інструкція №291).

Інструкція №291 спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. Інструкцією встановлені призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

Інструкцією №291 передбачено, що для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства застосовуються рахунки класу "Витрати діяльності".

За дебетом рахунків цього класу відображаються суми витрат, за кредитом - списання суми витрат у кінці звітного року або щомісяця на рахунок 79 "Фінансові результати".

Для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг передбачений рахунок 90 "Собівартість реалізації".

За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати".

Рахунок 90 "Собівартість реалізації" має такі субрахунки:

901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

902 "Собівартість реалізованих товарів"

903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг"

904 "Страхові виплати".

На субрахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції.

На субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" відображається собівартість реалізованих товарів, яка визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

На субрахунку 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг" ведеться облік собівартості реалізованих за звітний період робіт і послуг.

На субрахунку 904 "Страхові виплати" підприємства, які є страховиками відповідно до Закону України "Про страхування", узагальнюють інформацію про страхові суми і страхові відшкодування за умовами договору страхування (перестрахування) при настанні страхового випадку.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації". Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, відображаються на рахунку 92 "Адміністративні витрати".

До загальногосподарських витрат, зокрема, належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, сума податків, зборів (обов'язкових платежів).

На рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг.

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Згідно частини 1 статті 11 Закону №996-XIV на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Основними нормативними документами, регулюючими організацію бухгалтерського обліку в Україні, є Закон України від 16.07.99 р. N 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996), Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Мінфіну України від 29.12.00 р N 356 (далі - Методичні рекомендації), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р N 88 (далі - Положення N 88).

Причому відповідно до п. 5 ст. 8 Закону N 996, підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Згідно з Положенням N 88, облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку.

Суд зазначає, що Позивачем при перевірці були надані Відповідачу надані наступні регістри бухгалтерського обліку:

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками;

- оборотно-сальдова відомість по субрахунку 281 «Товари на складі»;

- оборотно-сальдова відомість по субрахунку 282 «Товари у роздріб».

Як свідчать докази справи витрати, зазначені у деклараціях з податку на прибуток за 2015 рік, Позивачем формувались на підставі первинних документів, згрупованих та узагальнених в аналізах рахунків 90 (собівартість), 92 (адміністративні витрати), 93 (витрати на збут), 94 (інші витрати операційної діяльності), 95 (фінансові витрати). Усі зазначені регістри бухгалтерського обліку передбачені у обліковій політиці позивача та були надані для ознайомлення перевіряючим.

Крім того, суд вважає за необхідне відмітити той факт, що відповідно до Положення № 88, облікові регістри - це носії спеціального формату (бумажні, машинн) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм, що призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групіровки та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Облікові регістри самі по собі не є документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків. Документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків, є первинні документи-письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції (накладні, акти приймання товарів, робіт, послуг, банківські виписки тощо).

Оскільки облікові регістри не є документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків, то податковий орган, надаючи оцінку господарським операціям, факт яких фіксується у первинних документах, повинен досліджувати правильність та достовірність відображення в обліку показників господарських операцій.

Так, суд зазначає, що перевіряючими не виявлено дефектів форми, змісту або походження первинних документів, які в силу ст.9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст..44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Також, суд зазначає, що Відповідач у акті перевірки не наводить факти відображення Позивачем в обліку показників господарських операцій., які в дійсності не відбулись, а за таких обставин не спростовується факт достовірності визначення показників у декларації з податку на прибуток за 2015 рік.

Водночас, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, суд досліджуючи реальність господарських операцій з ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс - Україна»,(код 30622532), ТОВ «ТД «Ресурс» встановив:

Між ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс - Україна» та Позивачем було укладено договір поставки №1197-ХА/13 від 28.12.2013 року, предметом якого є поставка тютюнових виробів в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару.

Між ЧП «Свіфт»» та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу №ХА-004059 від 20.08.2007 року, предметом якого є поставка алкогольних напоїв в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару.

Між, ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» та Позивачем було укладено договір поставки №0122х-12 від 01.11.2012 року, предметом якого є предметом якого є поставка алкогольних напоїв в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару.

Між, ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» та Позивачем було укладено договір поставки №246 від 01.01.2015 року, предметом якого є предметом якого є поставка алкогольних напоїв в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару

Між, ТОВ «ТД «Ресурс»» та Позивачем було укладено договір поставки №4 від 01.09.2015 року, предметом якого є предметом якого є поставка алкогольних напоїв в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару

Між, ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем»» та Позивачем було укладено договір поставки №Х164 від 02.08.2010 року, предметом якого є предметом якого є поставка алкогольних напоїв в порядку та на умовах визначених даних договором.

Про реальність виконання вищевказаного договору свідчать наступні докази у справі, а саме:

- податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- прибуткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- накладні на внутрішнє переміщення товару (докази оприбуткування на склад Позивача), копії яких знаходяться в матеріалах справи

- товарно - транспортних накладних, які засвідчуються факт перевезення товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи;

- платіжні доручення та виписки з банку, що засвідчують факт сплати придбаного товару.

Судом встановлено, що придбані Позивачем у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс - Україна»,(код 30622532), ТОВ «ТД «Ресурс» алкогольні напої та тютюнові вироби в подальшому реалізовані через магазини-склади роздрібної торгівлі.

Реалізація, придбаних Позивачем у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс - Україна»,(код 30622532), ТОВ «ТД «Ресурс» алкогольних напоїв та тютюнових виробів через магазини-склади роздрібної торгівлі підтверджується видатковими накладними, квитанція до прибуткових касових ордерів щодо внесення до каси виручки від роздрібної реалізації, товарними звітами, Z-звітами.

Суд вказує, що в підтвердження наявності у Позивача складу та основних засобів для введення господарської діяльності Позивач надав технічні паспорти основних засобів, що облікуються у Позивача, а також витяг з реєстрації права власності на нерухоме майно, згідно якого нежитлові будівлі , що знаходяться за адресою 61001, м. Харків, вул.Польова, б.83 належать позивачу на праві власності.

Отже, суд приходить до висновку, що Позивач правомірно на підставі вищенаведених первинних документів сформував об'єкт оподаткування з податку на прибуток та з податку на додану вартість за 2015 рік в частині здійснення господарських операцій з ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс - Україна»,(код 30622532), ТОВ «ТД «Ресурс», оскільки дані первинні документи є дійсними, а тому засвідчують факт господарської операції та спричиняють правові наслідки у бухгалтерському та податковому обліку Позивача.

Суд не приймає посилання Відповідача, що Позивачем завищено собівартість реалізованих товарів, придбаних у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Тедіс Україна» (код 30622532) з підстав відсутності у позивача доказів транспортування продукції, а також здійснення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів та облік їх кількості.

Так, суд зазначає, що доказ перевезення продукції, придбаних Позивачем у вказаних контрагентах, підтверджується товарно-транспортними накладним, копія яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, суд наголошує, що листом Міндоходів України від 19.09.2013 р. №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 роз'яснило: «Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Підставами для формування податкового кредиту з ПДВ є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації або, як виняток, заяви зі скаргою на постачальника, бухгалтерської довідки або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу.

Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту та валових витрат».

Крім наведеного, суд констатує, що Відповідачем не надано жодних доказів здійснення Позивачем розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів та облік їх кількості, у зв'язку із чим Відповідачем не доведено факт порушення Позивачем п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Отже, суд приходить до висновку, що встановлені Відповідачем у висновку акту перевірки порушення п.138.2 ст.138, п.138, п.139.1.9 ст.139, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України в частині завищення Позивачем собівартості реалізованих товарів, придбаних у ПФ «Свіфт» (код 31236617), ТОВ «Дрінк Дістрібушн Сістем» (код 37150703), ТОВ «ТД Продресурс ЛТД» (код 38383623), ТОВ «Українська дистрибуцій на компанія» (код37310549), ТОВ «Мегаполіс-Україна»» (код 30622532) не підтверджуються жодним доказом та носять характер суб'єктивних припущень.

Крім наведеного судом встановлено, як свідчить складений Відповідачем акт перевірки, в основу правового обґрунтування факту нереальності здійснювання Позивачем операцій з придбання товарів у ТОВ «Аретта» перевіряючі посилаються на податкову інформацію ДПІ у Московському районі м. Харкова», зокрема, на акт від 09.07.2014 року № 228/20-34-22-01-05/37874418 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аретта» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків, ї реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2013 по 31.05.2014 року».

Згідно витягу з акту від 09.07.2014 року № 228/20-34-22-01-05/37874418 встановлено: «неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності суб'єкта господарювання у порядку, передбаченому діючим законодавством по зазначеним операціям по взаємовідносинам ТОВ «Аретта» за період з 01.05.2013 року по 31.052014 року з постачальниками та відповідно подальшого руху придбаних ТМЦ до подальших покупців».

Як пояснив суду Відповідач, оскільки ТОВ «Аретта» не мав можливості здійснювати господарські операцій з постачання товарів контрагентам - покупцям з підстав відсутності у нього основних фондів (транспортних засобів), трудових та інших ресурсів, то дане свідчить про проведення ним транзитних потоків, спрямованих на надання податкової вигоди контрагентам - покупцям, а отже, здійснені з таким контрагентом господарські операції не спричиняють настання правових наслідків, первинні документи - не мають юридичної сили та доказовості, а відтак не може сприйматися як належне формування податкової звітності.

Суд не погоджується з наведеним висновком виходячи з наступного:

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Необхідно зазначити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також суд акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов"язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд зазначає, про реальність господарської операцій Позивача з ТОВ «Аретта» (код 34488965) свідчить укладений між ними договір поставки №7-АШ від 22.03.2013 року, предметом якого є поставка алкогольної продукції; податкові накладні, прибуткові накладні, товарно- транспортні накладні, виписки з банку.

Враховуючи викладене, господарські операції між Позивачем та ТОВ «Аретта» мали реальний характер, діяльність підприємства позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Щодо взаємовідносин Позивача з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3А, ФОП ОСОБА_4, внаслідок чого Позивачем, нібито, занижено об'єкт оподаткування за 2015 рік у сумі 28000, 0 грн. , то суд зазначає:

Позивачем надавались послуги з оренди нежитлових приміщень з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3А, ФОП ОСОБА_4 на підставі укладених між нами договорів оренди нежитлових приміщень (копії договорів наявні в матеріалах справи).

На виконання умов укладених з вказаними особами договорів, Позивачем передано в оренду нежитлові приміщення, про свідчать складені з вказаними фізичними особами підприємцями акти прийняття-передачі об'єкту нерухомості (копії наявеі в матеріалах справи).

За надані Позивачем послуги з оренди нежитлових приміщень, орендарі внесли до каси Позивача грошові кошти, про що свідчать прибуткові касові ордери.(копії яких навні в матеріалах справи).

В свою чергу на кожну поставку послуг нашим підприємством складені акти здачі-прийняття робіт (послуг) з оренди приміщень. (оригінали надавались перевіряючим під час перевірки та їх копії знаходять в матеріалах справи).

Суд зазначає, що облік та сплата вказаними особами за орендовані приміщення Позивача ведеться на рахунку 364 «Розрахунки за гарантійним забезпечення», та на дату складання актів наданих послуг кореспондується з субрахунком 703 «Дохід від реалізації робіт та послуг».

Судом встановлено, що на рахунку 364 «Розрахунки за гарантійним забезпечення» нашим підприємством проведена сплата послуг вказаними особами оренди приміщень, та відповідно на субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт та послуг» в момент підписання актів наданих послуг Позивачем відображено інформація про дохід від реалізації таких робіт(послуг).

Таким чином, Позивачем було включено до складу доходів суму у розмірі 28000, 0 грн. від надання вказаним особам послуг з оренди приміщень, у зв'язку із чим Позивачем не занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 28 000, 0грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, висновки податкового органу про порушення Позивачем норм Податкового кодексу України не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи, оскільки доводи, які викладені Відповідачемв акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п..137.1 ст.137, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і тому, зазначені вище податкові повідомлення-рішення, що були прийняте на підставі даного акту перевірки є незаконними та підлягають скасуванню.

А від так, суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Плодокомбінат-А" до Головного управління ДФС України у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Харківській області від 16.08.2016 року № НОМЕР_1, від 16.08.2016 року № НОМЕР_2, від 16.08.2016 року № НОМЕР_3 .

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі виготовлена 22 листопада 2016 року.

Суддя Спірідонов М.О.