Рішення

від 17.11.2016 по справі 910/4499/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016Справа № 910/4499/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - Банк) до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів № 1" (далі - Завод) та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сучасні будівельні рішення" (далі - ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: товариство з обмеженою відповідальністю "Каховка Маркет" (далі - ТОВ «Каховка Маркет») та компанія Estro LTD (далі - Компанія), - про визнання договору недійсним,

за участі представників:

позивача: Косара Б.М. за довіреністю від 7 червня 2016 року № 002560/16;

Заводу: не з'явилися,

ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення»: не з'явилися,

ТОВ «Каховка Маркет»: Цвери І.С. за довіреністю від 16 листопада 2016 року № б/н; Ярошенка Д.В. за довіреністю від 1 березня 2016 року № б/н,

Компанії: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 8 квітня 2010 року між Заводом та ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення» був підписаний договір купівлі-продажу майна № 0804/2-С, за умовами якого останній набув у власність, зокрема, поворотний стіл для переміщення газобетонних блоків та електрошафу, які зазначені в позиції 71 додатку № 1 до даного правочину. Оскільки вказана угода суперечить положенням статей 203, 215, 234 та 587 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд визнати зазначений договір недійсним у частині передачі вищевказаного майна.

Ухвалою суду від 16 березня 2016 року порушено провадження в справі № 910/4499/16 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, - ТОВ "Каховка Маркет". Розгляд справи призначений на 14 квітня 2016 року.

8 квітня 2016 року через канцелярію Господарського суду міста Києва компанія "Натавіль Лімітед" подала позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Заводу та ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення» про визнання вказаного договору недійсним. Дана позовна заява ухвалою суду від 11 квітня 2016 року була повернута заявникові без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою суду від 14 квітня 2016 року відкладено розгляд справи на 12 травня 2016 року.

За наслідками розгляду справи 12 травня 2016 року суд виніс ухвалу про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, компанію Estro LTD та відкладення розгляду справи на 17 листопада 2016 року. Винесені в даній справі ухвали разом із позовними матеріалами були направлені вказаній третій особі в порядку, встановленому статтями 125, 126 ГПК України через центральний орган Республіки Сейшельські Острови. У зв'язку з цим провадження у справі було зупинено.

Під час судового засідання 17 листопада 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Представники ТОВ «Каховка Маркет» заявили клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 травня 2016 року в справі № 910/28256/15 про банкрутство Заводу кредиторські вимоги Банку в розмірі 384 281 610,49 грн. включено в реєстр кредиторів, а тому між вказаними сторонами відсутній предмет спору.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню у разі відсутності предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Проте, у межах даної справи Банк звертається з позовною вимогою про визнання договору купівлі-продажу майна від 8 квітня 2010 року № 0804/2-С частково недійсним, який в зазначеній вище справі про банкрутство предметом розгляду не був. За таких обставин дане клопотання не підлягає задоволенню.

Крім того, представники вказаної третьої особи під час судового засідання також просили припинити провадження у справі, посилаючись на правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 26 липня 2016 року в справі № 904/2686/15, від 16 серпня 2016 року в справі № 910/11744/15, пункті 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року № 01-06/606/2013 та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 908/4804/14, в яких вказано про те, що спори про визнання недійсним будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, мають розглядатися в межах справи про банкрутство.

Представник Банку, у свою чергу, просив у задоволенні даного клопотання про припинення провадження відмовити, пославшись на постанови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2015 року в справі № 903/475/15 та від 26 жовтня 2016 року в справі № 925/762/16, в яких викладено іншу правову позицію щодо підсудності даної категорії спорів, згідно з якою такі спори можуть розглядатися в межах окремого позовного провадження господарським судом, в якому розглядається справа про банкрутство.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, враховуючи наявність різних правових позицій щодо даного процесуального питання, дійшов висновку про відмову в задоволенні даного клопотання про припинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Водночас, частиною 1 статті 20 вищевказаного Закону передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що законодавець у даному нормативно-правовому акті чітко розмежував два поняття щодо підсудності певних категорій спорів, пов'язаних з визнанням недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема, "суд, у межах провадження якого перебуває справа про банкрутство" (стаття 10 Закону) та "суд, у межах провадження у справі про банкрутство" (стаття 20 Закону). При цьому, дані поняття не є тотжними за своїм змістом, оскільки поняття "суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство" є значно ширшим, ніж поняття суб'єкта розгляду спору, визначеного в статті 20 Закону.

Зі змісту поданих учасниками копій постанов Вищого господарського суду України та змісту Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року № 01-06/606/2013 вбачається, що суд касаційної інстанції по різному застосовує приписи статті 10 Закону щодо підсудності розгляду спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство.

В силу положень статті 111 18 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас зі змісту наданої ТОВ «Каховка Маркет» постанови Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 908/4804/14 вбачається, що останній в даному судовому рішенні висловив свою правову позицію щодо підсудності розгляду спору, визначеною статтею 20 Закону, зокрема, заяв арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вчинених останнім після порушення провадження у справі про банкрутство, або протягом одного року, що передував порушенню цієї справи.

Крім того, суд також зазначає, що обставини, за яких Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року в справі № 908/4804/14 висловив свою правову позицію щодо застосування статті 20 вищевказаного Закону, є відмінними від обставин у даній справі, оскільки оспорюваний у межах тієї справи договір поруки було укладено протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

З огляду на наведене, вказаний висновок Верховного Суду України не може бути застосований судом у даній справи.

Із матеріалів даної справи вбачається, що справа про банкрутство Заводу розглядається у Господарському суді міста Києва, до якого і звернувся Банк з даним позовом.

Відтак, оскільки стаття 10 Закону, яку слід застосовувати при розгляді даної категорії спорів, не передбачає здійснення їх розгляду лише в межах справи про банкрутство, як це прямо визначено статтею 20 цього Закону, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для припинення провадження у даній справі.

Представники ТОВ «Каховка Маркет» проти задоволення позову заперечували та заявили клопотання про відкладення розгляду справи для належного повідомлення Компанії про її розгляд.

У призначені судові засідання Завод явку своїх повноважних представників не забезпечив, проте подав 17 листопада 2016 року через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати без участі його представника.

ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення» також не забезпечило явку своїх повноважних представників у призначені судові засідання, проте будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направило.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 25 серпня 2016 року, про відкладення розгляду справи від 14 квітня 2016 року та 15 травня 2016 року надіслані відповідачам за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Компанія також не направила свого повноважного представника для участі в судовому засіданні, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Разом із цим, Компанія завчасно та належним чином була повідомлена про місце, дату та час судового засідання шляхом звернення Господарського суду міста Києва з судовим дорученням до центрального органу Республіки Сейшельські Острови.

Станом на час розгляду справи в судовому засіданні, призначеному на 17 листопада 2016 року, до Господарського суду міста Києва не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку судового доручення відповідачу. При цьому, з дати направлення судового доручення сплинув термін, який суддя визначив як достатній для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Отже, за змістом вищезазначених норм Завод, ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення» та Компанія були завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників вищевказаних учасників процесу, у зв'язку з чим клопотання ТОВ «Каховка Маркет» про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За змістом положень частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позови про визнанням правочинів недійсними, крім сторін за договором, можуть бути пред'явлені також будь-яким підприємством, установою, організацією, а також фізичною особою, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 (далі - Постанова).

В обґрунтування заявленого позову про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не був, останній послався на те, що за даним правочином було відчужено майно, право заставодержателя на яке належало Банку.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ТОВ "Каховка Маркет" посилалася на те, що враховуючи включення в межах справи № 910/28256/15 про банкрутство Заводу вимог Банку в розмірі 384 281 610,49 грн. в реєстр кредиторів, останній реалізував своє право на судовий захист, а тому спір у даній справі відсутній.

Як встановлено судом, такі вимоги Банку до реєстру кредиторів Заводу включено, проте задоволення вимог останнього, як заставодержателя, станом на дату винесення рішення в даній справі ще не відбулось.

Таким чином до завершення ліквідаційної процедури та винесення господарським судом відповідної ухвали, питання про розмір коштів та майна боржника для визначення достатності чи недостатності для задоволення вимог кредиторів ще не є вирішеним, та вимоги кредиторів, включених до реєстру, можуть бути задоволені у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури. Крім того, у разі задоволення даного позову, ліквідаційна маса Заводу може бути збільшена, що також призведе до задоволення вимог його кредиторів, зокрема Банку, в більшому розмірі.

Крім того, ТОВ "Каховка Маркет" зазначило, що передане Банку в іпотеку майно було відчужено 23 червня 2014 року Заводом відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ПРОДАКТ», у зв'язку з чим Банком не обґрунтовано наявність його порушеного права на момент звернення з цим позовом.

Разом із цим, оскільки оспорюваний договір було підписано 8 квітня 2010 року, тобто до відчуження всього майна Заводу, що перебувало в іпотеці, то заявлені Банком позовні вимоги мають розглядатися з урахуванням правовідносин, що склалися на момент підписання такого оспорюваного договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність звернення Банку з вказаним позовом. За таких обставин відсутні правові підстави для припинення провадження у даній справі в зв'язку з відсутністю предмета спору.

2 березня 2009 року між Банком та Заводом було укладено іпотечний договір № 91/09, за умовами якого в забезпечення виконання договору про відкриття кредитної лінії від 24 листопада 2008 року № ІВ386-МВ/08 останній передав Банку в іпотеку нерухоме майно та набув право одержати задоволення своїх вимог за його рахунок у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами Заводу, якщо інше не встановлено законом (пункти 1.1, 1.3 цього правочину).

Даний договір складений та підписаний повноважними представниками сторін, скріплений їх печатками, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3255. Строк дії цієї угоди - до припинення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою (пункт 7.1 вказаного правочину).

Відповідно до пункту 3.1 договору предметом іпотеки є:

- об'єкт незавершеного будівництва, корпус пересувних електростанцій, у тому числі незавершена будівництвом будівля літ. А, загальною площею 31 742,1 м 2 , туалет літ. Б, огорожа 1, 2, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер: 6510700000:13:047:0019, та знаходиться за адресою: Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Першотравнева, будинок 79 (далі - Об'єкт). На дату укладення вказаного правочину проводилась реконструкція Об'єкту під Корпус по виробництву стінових матеріалів з легкого бетону (далі - Корпус);

- майнові права на Корпус, будівництво якого не завершене та який стане власністю Заводу після завершення будівництва. Відповідно до проекту будівництва Корпус має такі техніко-економічні показники, як: продуктивність цеха по виготовленню газобетонних панелей та дрібних блоків - 893 м 3 на добу, площа забудови (частини, що реконструюються) - 22 929,0 м 2 , площа твердого покриття - 32 561 м 2 ;

- земельна ділянка, загальною площею 7,1757 га з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування заводу будівельних матеріалів», кадастровий номер: 6510700000:13:047:0019, що розташована за адресою: Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Першотравнева, будинок 79.

Пунктом 3.3 даного правочину передбачено, що іпотека не поширюється на продукцію, плоди та доходи, що виробляються, добуваються або одержуються від використання предмета іпотеки.

Згідно з пунктом 3.4 вказаного договору після завершення реконструкцій Об'єкту під Корпус, оформлення та реєстрації права власності на Корпус у встановленому законодавством порядку Корпус продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов цієї угоди. При цьому, даний договір є чинним і не потребує внесення змін та доповнень до нього. Завод зобов'язаний зареєструвати у встановленому законом порядку обтяження прав Банку на збудований Корпус та/або його частини.

Пунктами 4.4.1.6 та 4.4.2.6 даної угоди передбачено, що ні до завершення реконструкції Об'єкта під Корпус, ні після її завершення, Завод без попередньої письмової згоди Банку жодним чином не має права відчужувати, обтяжувати та передавати Об'єкт та/або його частини та земельну ділянку третім особам, зокрема, не продавати його, не передавати в користування (найм, оренду, лізинг, позичку), в іпотеку, в довірчу власність (в управління), до статутного фонду третьої особи, не встановлювати сервітут або інші речові права третіх осіб на предмет іпотеку, не вносити його в спільну діяльність, не продовжувати строк дії договорів найму (оренди, лізингу, позички) предмета іпотеки, що будуть укладені протягом строку дії цього договору, не відмовлятися від права власності на предмет іпотеки, не знищувати предмет іпотеки або здійснювати інше його відчуження чи обтяження.

Відповідно до пункту 4.4.2.7 договору Завод без попередньої письмової згоди Банку після завершення реконструкції Об'єкта під Корпус також не може здійснювати капітальний ремонт, зведення, перебудування, перепланування, перетворення, добудову або інший вплив на Корпус, який міг би призвести до зміни його площі або зміни інших характеристик, вказаних у правовстановлюючому документі.

2 квітня 2009 року був складений акт готовності об'єкта до експлуатації № 18, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 10 грудня 2008 року № 575, відповідно до якого Завод закінчено будівництвом та підготовлено до експлуатації. Серед основних показників Заводу визначено його продуктивність - 893 м 3 на добу, площу ділянки заводу - 7,1757 га, будівельний об'єм виробничого корпусу - 318 285,0 м 3 , загальну площу виробничого корпусу - 21 389,5 м 2 тощо.

Виконавчим комітетом Новокаховської міської ради 4 березня 2010 року видано Заводу свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю заводу, а саме: виробничий корпус А, площею 28 249,8 м 2 , адміністративно-побутовий корпус А1, над А1, а, площею 1 571,4 м 2 , котельню Б, площею 337,3 м 2 , огорожу 1, вимощення, бетонний майданчик 1, розташовані за адресою: Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Першотравнева, будинок 79.

8 квітня 2010 року між Заводом та ТОВ «ТД «Сучасні будівельні рішення» був підписаний договір купівлі-продажу майна № 0804/2-С, за умовами якого останній придбав у Заводу майно, зокрема, поворотний стіл для переміщення газобетонних блоків, модель ТТ-8 000, розмір 6260*2423,5*3242,3, серійний номер 6350-0001, виробник Aircrete Europe B.V. The Netherlands, та електрошафу для поворотного столу, загальною вартістю 680 642,49 грн. з ПДВ. (71 позиція Додатку № 1 до договору), що знаходилось за адресою: Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Першотравнева, будинок 79. Акт приймання-передачі вказаного майна був підписаний між вказаними сторонами 3 червня 2010 року.

На підставі укладеного 14 травня 2010 року договору купівлі-продажу майна № 1 вищезазначене майно було передано ТОВ «Каховка Маркет» за актом приймання-передачі майна від 3 червня 2010 року.

Надалі, ТОВ «Каховка Маркет» підписало з Компанією договір купівлі-продажу зазначеного майна від 3 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 198.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Банк у своєму позові зазначив, що продаж даного майна, яке входило до предмета іпотеки, відбулося без отримання його згоди як іпотекодержателя. Крім того, оспорюваний договір від 8 квітня 2010 року № 0804/2-С містить ознаки фіктивного правочину, а на момент його підписання представники сторін не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності.

Із наведеними вище підставами недійсності вказаного договору Завод у своєму відзиві погодився в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про іпотеку" передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.

Частиною 7 статті 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором (частина 3 статті 576 ЦК України).

Відповідно до статті 186 ЦК України приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Таким чином, головна та приналежні речі утворюють єдине ціле, яке передбачає їх використання за єдиними призначенням, вони розглядаються як одна річ.

Як встановлено судом, предметом іпотеки були, зокрема, майнові права на Корпус, який, зокрема, має продуктивність цеха по виготовленню газобетонних панелей та дрібних блоків 893 м 3 на добу. Тобто, забезпечення такої потужності виробництва обумовлено комплексним використанням певного устаткування, зокрема поворотного столу, який був установлений на фундаменті Заводу в складі виробничої лінії Корпусу.

Вказане майно й надалі, після його продажу, демонтовано не було та продовжило перебувати в Корпусі Заводу на праві оренди, про що було зазначено учасниками процесу в судовому засіданні під час розгляду даної справи.

Наведене також встановлено рішенням Господарського суду Херсонської області від 30 вересня 2011 року в справі № 5024/1556/2011, яке набрало законної сили, та яким задоволено позовні вимоги ТОВ «Каховка Маркет» до Заводу про стягнення 375 000,00 грн. орендної плати та 3 568 195,73 грн. штрафу за договором оренди від 10 серпня 2010 року № 1.

За даним договором, як зазначено в рішенні Господарського суду Херсонської області від 14 вересня 2015 року в справі № 923/329/15, що набрало законної сили, було передано в оренду майно, придбане ТОВ «Каховка Маркет» за договорами купівлі-продажу, зокрема й поворотний стіл з електрошафою, що були предметом оспорюваного договору від 8 квітня 2010 року № 0804/2-С.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Отже судові рішення, прийняті в справі № 5024/1556/2011 та № 923/329/15, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Разом із цим, у матеріалах справи відсутні докази належного узгодження з Банком продажу вищевказаного майна, наявність якого в силу положень зазначеної вище статті закону та умов Іпотечного договору є обов'язковим, а тому оспорюваний договір є таким, що підлягає визнанню недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Приписами частини 3 статті 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

14 березня 2013 року відбулися загальні збори учасників Заводу, на яких був присутній єдиний учасник - Вінник І.Ю., який володів часткою в статутному капіталі Заводу в розмірі 50 %, та якими було прийнято рішення № 1/03-2013-3 про надання наступного схвалення договору купівлі-продажу майна від 8 квітня 2010 року № 0804/2-С.

Вказане рішення було визнано в судовому порядку недійсним у зв'язку з відсутністю кворуму, оскільки на момент його прийняття відповідно до положень статуту Заводу (у редакції, затвердженої рішенням загальних зборів учасників, що оформлена протоколом від 27 листопада 2008 року № 2711/08) іншим учасником товариства було ТОВ «АКВІЛОН ГРАНДІС» з часткою в статутному капіталі в розмірі 50 % .

Наведене встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 15 травня 2015 року в справі № 910/5744/15-г, яке набрало законної сили.

З огляду на наведене вище, оскільки подальше схвалення оспорюваного договору щодо продажу майна, яке перебувало на момент його вчинення в іпотеці, не відбулось, даний правочин є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

Крім того, в обґрунтування підстав недійсності вказаного договору Банк посилався на те, що вказаний правочин є фіктивним.

Відповідно до частини 1 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.11 Постанови.

Разом із цим, судом встановлено та учасниками процесу було підтверджено, що, незважаючи на підписання низки договорів купівлі-продажу спірного майна (у тому числі й оспорюваного договору), а також актів прийому-передачі цього майна, останнє демонтовано та вивезено з території Заводу не було, а продовжувало знаходитись у Корпусі Заводу та використовуватись у виробничих цілях іпотекодавця.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

За таких обставин, ураховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу майна від 8 квітня 2010 року № 0804/2-С, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів № 1" (01001, місто Київ, вулиця Софіївська, будинок 10, приміщення 4, ідентифікаційний код 35115625) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сучасні будівельні рішення" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 15, офіс 6, ідентифікаційний код 36462980) в частині позиції 71 додатку № 1 до даного договору (поворотний стіл для переміщення газобетонних блоків, модель ТТ-8 000, розмір 6260*2423,5*3242,3, серійний номер 6350-0001, виробник Aircrete Europe B.V. The Netherlands, та електрошафа для поворотного столу, загальною вартістю з ПДВ 680 642,49 грн).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів № 1" (01001, місто Київ, вулиця Софіївська, будинок 10, приміщення 4, ідентифікаційний код 35115625) на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, місто Київ, вулиця Десятинна, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23494714) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сучасні будівельні рішення" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 15, офіс 6, ідентифікаційний код 36462980) на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, місто Київ, вулиця Десятинна, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23494714) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 листопада 2016 року

Суддя Є.В. Павленко