Ухвала

від 23.11.2016 по справі 810/2403/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київ К/800/15060/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

головуючого Бухтіярової І .О .

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014

у справі № 810/2403/13-а

за позовом Дочірнього підприємства «Вікінг» (далі - позивач, ДП «Вікінг»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Вікінг» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2012 № 0001852300 та № 0001862300 ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного адміністративного суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки ДП «Вікінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Агростройперспектива» за період липень, серпень 2011 року, складено акт № 1968/22-00/30207208 від 21.11.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року у розмірі 38 386,38 грн.; п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 33 379,46 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 06.12.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001852300 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 41 725 грн., в т.ч.: 33 380 грн. основного платежу та 8 345 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0001862300 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 38 386 грн. основного платежу.

Матеріалами справи встановлено, що між ДП «Вікінг» і ТОВ «Агростройперспектива» 01.07.2011 укладено договір № 21, за умовами якого останній надав першому послуги з розміщення та обслуговування рекламних матеріалів, за що отримав грошову винагороду.

04.07.2011 між ДП «Вікінг» і ТОВ «Агростройперспектива» було укладено договір поставки № 27, на підставі якого на адресу позивача поставлено від контрагента одяг на загальну суму 42 223,80 грн., в т.ч. ПДВ - 7 037,30 грн.

Також, між позивачем і ТОВ «Агростройперспектива» укладено договір від 01.08.2011 № 41, на підставі якого останнє надало послуги з підбору працівників та проведення інструктажу.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем до суду надано акти здачі-прийняття наданих послуг, платіжні доручення, акти резервування, контрольні макети, видаткову накладну та податкові накладні.

Висновки податкового органу, зафіксовані в акті перевірки, ґрунтуються на матеріалах, отриманих від ДПІ у Амур-Нижньогірському районі м. Дніпропетровська, згідно яких ТОВ «Агростройперспектива» має ознаки фіктивного підприємства, так званої «податкової ями», яке використовує податковий кредит фіктивних підприємств-постачальників для надання податкової вигоди третім особам, в тому числі ДП «Вікінг».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із сумнівності ведення господарської діяльності ТОВ «Агростройперспектива» в рамках правового поля, враховуючи розбіжності в поданих позивачем документах, а також відсутність доказів на вид твердження виконання договору № 41, зважаючи на правові підстави віднесення сум податкового кредиту з податку на додану вартість та сум податку на прибуток, а тому відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідком укладення фіктивних угод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем були надані докази на підтвердження використання у своїй господарській діяльності послуг і товарів, отриманих від ТОВ «Агростройперспектива»; позивачем надано накази про призначення працівників, підбір яких здійснював контрагент позивача, зразки розроблених ТОВ «Агростройперспектива» посадових інструкцій співробітників, копію договору про закупівлю послуг від 11.02.2011 № 28010-02/27, а також фотозвіт про розміщення зовнішньої реклами за договорами № 21 від 01.07.2011, № 41 від 01.08.2011.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем сформовано витрати та податковий кредит спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ДП «Вікінг».

Слід також зазначити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Крім того, відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно визнав незаконним донарахування позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Відповідно до ч. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки, у розглядуваній справі, норми матеріального права було правильно застосовано судом апеляційної інстанції, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько