Постанова

від 23.11.2016 по справі 11/129

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р.Справа № 11/129 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Головея В. М.,

Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»

на ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 про розгляд заяви Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зміну способу та порядку виконання судового рішення, прийнятого у справі № 11/129

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

до Інституту тваринництва степових районів імені ОСОБА_2 «Асканія-Нова»

про стягнення 2 845950,61 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 23.11.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - Установа) звернулась до господарського суду Херсонської області із заявою про зміну способу виконання рішення суду, в якій просила змінити спосіб та порядок виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Херсонської області №11/129 від 16.06.2016, звернувши стягнення на грошові кошти у розмірі 2 845950,00 грн. з рахунків Інституту тваринництва степових районів імені ОСОБА_2 «Асканія-Нова» (далі - Інститут).

Заява обґрунтована, тим у відповідача відсутнє майно на яке можна звернути стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 заяву Установи задоволено частково, змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129 (накази від 03.06.2003 та 16.06.2016) зі: «стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 в сумі 2 845 950,61 грн. за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності» на: «стягнення заборгованості в розмірі 2 845 950,61 грн.».

Приймаючи вищевказану ухвалу, суд першої інстанції врахував, що у відповідача відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення. Відмовляючи Установі в задоволенні заяви в частині вимоги про зміну порядку виконання судового рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено необхідності у зміні порядку виконання судового рішення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого суду, Інститут звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу, оскільки остання прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Більш детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31.10.2016 скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.11.2016.

До початку судового засідання 09.11.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від Установи надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено що господарський суд прийняв оскаржену ухвалу на підставі норм матеріального та процесуального права України, а також у відповідності з нормами міжнародного законодавства. Судові рішення, прийняте у даній справі, є обов'язковим до виконання, що встановлено правовими нормами як національного, так і міжнародного законодавства, а за приписами статті 1 ГПК України сторони звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів, що з іншого боку покладає на суд обов'язок відновити таке право або інтерес в разі його порушення.

В судовому засіданні 09.11.2016 представник відповідача надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2016 надала пояснення, в яких заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія задовольнила клопотання представника відповідача, продовжила строк розгляду апеляційної скарги та оголосила в судовому засіданні перерву до 23.11.2016.

22.11.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від Інституту надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника відповідача та директора.

Представник відповідача в судове засідання 23.11.2016 не з'явився, хоча повідомлявся про день, час і місце розгляду справи належним чином.

З'ясувавши в судовому засіданні думку представника позивача щодо оголошеного клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія дійшла висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на п'ятнадцять днів (ч. 3 ст. 69 ГПК України). В судовому засіданні 09.11.2016 сторони надали пояснення та представник відповідача скористався своїм правом, заявивши клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів, враховуючи викладене, судова колегія не вбачає необхідності у відкладені розгляду справи. Крім цього, в порушення ст. 33 ГПК України, відповідач не надав доказів для обґрунтування клопотання.

В судовому засіданні 23.11.2016 представник позивача підтримала пояснення надані у минулому судовому засіданні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 09.11.2016, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Херсонської області від 22.05.2003, яке набрало законної сили, з Інституту на користь Установи 2 893120,98 грн., за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань.

03.06.2003 року господарським судом Херсонської області на виконання вказаного рішення суду від 22.05.2003 видано відповідні накази.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 10.09.2009 в порядку ст. 25 ГПК України здійснено заміну позивача його правонаступником - Державною інноваційною фінансово-кредитною установою.

За заявою Установи про зміну способу виконання рішення 25.04.2016 судом прийнята ухвала про зміну способу виконання рішення щодо частини невиконаної суми в розмірі 2 845 950,61 грн. зі стягнення цих коштів за рахунок іншого майна, яка після апеляційного перегляду постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 змінена, та її резолютивна частина вкладена в наступній редакції: «Змінити спосіб виконання рішення господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 року у справі № 11/129 (наказ від 03.06.2003) про стягнення з Інституту на користь позивача 2 250 000,00 боргу, 507 636,99 грн. відсотків, 47 810,00 грн. втрат від інфляції, 15 728,80 грн. 3% річних та 71 945,19 грн. пені, а всього 2 893 120,98 грн., за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором №018 від 15.06.1998, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань, в частині, що залишилася невиконаною в сумі 2 845 950,61 грн., на стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 в сумі 2 845 950,61 грн. за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності».

Постановою апеляційного господарського суду встановлено, що в процесі виконання рішення суду, державним виконавцем Відділу ДВС Чаплинського районного управління юстиції Херсонської області встановлено, що майно, на яке можливо звернути стягнення у відповідача відсутнє, а заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Приписами ч. 1 ст. 121 ГПК України встановлено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В пунктах 7.1.3 , 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» роз'яснено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проаналізувавши рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі «Півень проти України», від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України», від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» можна зробити висновок, що виконання судового рішення є значимим етапом відновлення порушених прав людини, підприємства або установи.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання, що встановлено правовими нормами як національного, так і міжнародного законодавства, а за приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України сторони звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів, що з іншого боку покладає на суд обов'язок відновити таке право або інтерес в разі його порушення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення заяви в частині зміни способу виконання судового рішення зі «стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 в сумі 2 845 950,61 грн. за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності» на «стягнення заборгованості в розмірі 2 845 950,61 грн.», оскільки з матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення. Крім цього, судова колегія вважає, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні заяви в частині зміні порядку виконання судового рішення, адже позивач не довів необхідності у зміні порядку виконання судового рішення.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» за № 2864 від 29.11.2001 (з наступними змінами та доповненнями), адже оскаржена ухвала стосується зміни способу виконання рішення шляхом стягнення з боржника грошових коштів, а не шляхом примусової реалізації майна.

Так, Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» за № 2864 від 29.11.2001 стосується примусової реалізації майна підприємств, тобто відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскаржувана ухвала є правомірною та обґрунтованою, відтак, апеляційний суд дійшов висновків про відсутність підстав, передбачених ст.106 ГПК України для зміни або скасування оскаржуваної ухвали, у зв'язку з чим в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу суду - залишити без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 - без змін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Савицький Я.Ф.