Постанова

від 01.03.2017 по справі 11/129

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 11/129 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіВовка І.В., суддіСтратієнко Л.В., за участю представників стягувача ОСОБА_4, боржникаОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" наухвалу Господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 року за заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи прозміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 року (наказу від 16.06.2016 року) у справі № 11/129 Господарського суду Херсонської області за позовомДержавної інноваційної фінансово-кредитної установи доІнституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" простягнення 2845950,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

03.06.2003 року на примусове виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 року був виданий наказ про стягнення з Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" (надалі - Інститут) на користь Української державної інноваційної компанії в особі Херсонського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії (правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (надалі - Установа)) 2845950,61 грн боргу за рахунок майна, набутого за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року змінено ухвалу Господарського суду Херсонської області від 25.04.2016 року у справі № 11/129 за заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зміну способу виконання рішення суду. Змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 року у справі № 11/129 (наказ від 03.06.2003) про стягнення з Інституту на користь позивача 2250 000,00 грн боргу, 507636,99 грн. відсотків, 47810,00 грн втрат від інфляції, 15728,80 грн 3% річних та 71945,19 грн пені, а всього 2893120,98 грн, за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року, тобто, за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань, в частині, що залишилася невиконаною в сумі 2845950,61 грн, на стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року в сумі 2845950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності. Наказ Господарського суду Херсонської області від 03.06.2003 року у справі № 11/129 визнано таким, що втратив чинність.

16.06.2016 року Господарський суд Херсонської області на виконання цієї постанови видав наказ про стягнення з Інституту на користь Установи заборгованість за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року в сумі 2845950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності.

У заяві від 20.09.2016 року стягувач просив змінити спосіб виконання судового рішення, звернувши стягнення на грошові кошти у розмірі 2845950,00 грн з рахунків Інституту, замість, звернення стягнення на належне боржникові майно, оскільки наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно та кошти боржника, тому державний виконавець повернув стягувачу наказ на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), а в листі № 03-35/113 від 01.09.2016 року орган казначейства повідомив, що виконує лише рішення про стягнення коштів шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника та не має право виконувати рішення у спосіб (звернення стягнення на інше майно боржника), що встановлений судом.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 року (суддя Закуріна М.К.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Головея В.М., суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.), заява задоволена частково, змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129 (накази від 03.06.2003 та 16.06.2016) зі: "стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 в сумі 2 845950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності" на: "стягнення заборгованості в розмірі 2 845 950,61 грн".

У касаційній скарзі Інститут, посилаючись на порушення судами норм ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду і постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні заяви.

Представник Установи подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити прийняті у справі судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), у редакції, яка діяла на момент звернення із заявою про зміну способу виконання судового рішення, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може змінити спосіб та порядок їх виконання.

Задовольнивши частково заяву, суди виходили з того, що неможливо виконати рішення суду раніше визначеними способом (шляхом звернення стягнення на майно боржника), оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що 26.05.2015 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Чаплинського районного управління юстиції Херсонської області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону N 606-XIV у зв'язку з відсутністю у боржника коштів майна, визначеного у виконавчому документі, на яке необхідно звернути стягнення.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди не врахували, що постановою від 26.05.2015 року було повернуто без виконання наказ Господарського суду Херсонської області від 03.06.2003 року у справі № 11/129 про звернення стягнення майно, на яке необхідно було звернути стягнення з метою погашення заборгованості, що й стало в подальшому причиною зміни способу виконання рішення за заявою стягувача.

Водночас, новий наказ Господарського суду Херсонської області від 16.06.2016 року у справі № 11/129 про звернення стягнення на інше майно боржника був повернутий стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону N 606-XIV, оскільки наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно та кошти боржника.

При цьому, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону N 606-XIV з мотивів відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, тому висновки судів про те, що підставою для зміни способу виконання рішення є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення, є передчасними.

Верховною Радою України 29.11.2001 року прийнятий Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" N 2864-III. Відповідно до ст. 3 Закону він набрав чинності з дня опублікування. Вперше Закон опублікований у газеті "Урядовий кур'єр" за 26.12.2001 року.

Згідно з ст. 1 та ст. 2 цього Закону встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до абз. 2 п. 3.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003 року у справі N 1-11/2003 про мораторій на примусову реалізацію майна зазначено: "Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна . Тобто, Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання."

Отже, рішення суду в частині звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, не підлягає виконанню на час дії цього Закону. Відтак, висновки судів про неможливість виконання рішення у встановлений спосіб, що є підставою для задоволення заяви, є помилковими. Таке рішення підлягає примусовому виконанню після запровадження механізму примусової реалізації майна та втрати чинності Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

При цьому, посилання суддів обох інстанцій на рішення Європейського суду з прав людини (надалі - Суд) проти України (справи "Чіжов проти України", "Півень проти України", "Шмалько проти України"), у яких Суд визнав, що компетентні органи України порушили положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 1 Першого Протоколу, через тривале невиконання остаточного судового рішення проти держави, винесених на користь потерпілих (приватних осіб), у цьому випадку безпідставне.

Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). При цьому, за практикою Суду юридична особа, "яка вважає себе потерпілою від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї" може звертатися до Суду, якщо така юридична особа є "неурядовою організацією" в розумінні ст. 34 Конвенції. Термін "урядова організація", на відміну від "неурядової організації", поширюється на юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні владних повноважень чи виконують публічну функцію під контролем Уряду (див. рішення у справі "Радіо-Франс та інші проти Франції", N 53984/00, ECHR 2003-X). Вирішуючи питання, чи належить певна юридична особа до однієї з вищезазначених категорій, Суд має взяти до уваги її юридичний статус, характер її діяльності, контекст здійснення такої діяльності та ступінь незалежності особи від публічної влади (див. рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" N 22603/02, п. 26 від 22 листопада 2007 року).

Відповідно до Статуту Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 року N 979(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1020), засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України, тобто, є "урядовою організацією". Таким чином, у розумінні ст.ст. 1, 34 Конвенції позивач у цій справі не може вважатися потерпілим від порушення прав, гарантованих державою у п. 1 ст. 6 Конвенції.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення за результатами розгляду заяви про зміну способу виконання рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Херсонської області від 11.10.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 року у справі № 11/129 скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви про зміни способу виконання рішення (вх. № 8945/16 від 29.09.2016 року).

Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" 1378,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1653,60 грн за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Вовк І.В. Суддя Стратієнко Л.В.