Ухвала

від 02.11.2016 по справі 808/9162/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2016 рокусправа № 808/9162/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року у справі № 808/9162/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренержи Холдинг" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренержи Холдинг" (далі - позивач) звернулося суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2015 року № 0001162202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 245 000 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.07.2015 № 0001162202, винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС в Запорізькій області.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС в Запорізькій області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, зазначали, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, що у відповідності до ч.4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останнього.

Подане представником відповідача Дяченко Ю.Т. через канцелярію суду клопотання про зупинення провадження по справі для надання додаткових доказів на переконання колегії суддів задоволенню не підлягає з огляду на його безпідставність та з урахуванням приписів ст. 195-1 КАС України.

Заслухавши представників позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 22 липня 2015 року № 347, виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області: Зеленським Павлом Анатолійовичем - начальником відділу планування та інформаційного забезпечення управління податкового аудиту ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 22 липня 2015 року № 365 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренержи Холдинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "АНІМУС", що відображені у податкових деклараціях з ПДВ за березень, квітень 2015 року, за наслідками якої складено акт №70/08-30-22-02/38949190 від 29 липня 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3, статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення на загальну суму 245 000 грн. у тому числі: березень 2015 року -55 000 грн.; квітень 2015 року - 190 000 грн.

На підставі акту перевірки №70/08-30-22-02/38949190 від 29 липня 2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001162202 від 30 липня 2015 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 245 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренержи Холдинг" подано первинну скаргу до Головного управління ДФС у Запорізькій області, яку залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001162202 від 30 липня 2015 року - без змін.

Не погодившись з рішенням Головного управління ДФС у Запорізькій області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренержи Холдинг" підготовлено та подано повторну скаргу до ДФС України, яку залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001162202 від 30 липня 2015 року - без змін.

Визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення і було предметом судового розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність вчинюваних господарських відносин, докази підробки вказаних документів чи їх фіктивності відсутні, контрагенти позивача на час вчинення господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення) визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ «Анімус».

Так, між ТОВ «Укренержи Холдинг»» (замовник) та ТОВ «Анімус» (експедитор) укладено договір поставки №04/03/15-1 від 04 березня 2015 року, відповідно до умов якого експедитор зобов'язаний по завданню замовника надати послугу щодо організації перевезення негабаритного великовагового вантажу, а замовник зобов'язаний сплатити за такі послуги.

Предметом такого договору є надання наступних послуг:

- розвантаження трансформатору типу ТДЦ-430000/330-УХЛ1 у кількості 1 (один) штуки (заводський номер 162425) та комплектуючих вузлів до нього від залізничного транспорту;

- перевезення трансформатору типу ТДЦ-430000/330-УХЛ1 у кількості 1 (один) штуки (заводський номер 162425) та комплектуючих вузлів до нього по маршруту: м. Сокиряни станція "Сокиряни" Львовський ж/д м. Новодністровськ, філія "дирекція по будівництву Дністровської ГАЕС" Публічного акціонерного товариства "Укргідроенего" автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до суду надано:

- договір про надання послуг №04/03/15-1 від 04 березня 2015 року;

- акт приймання-передачі від 28 квітня 2015 року наданих експедиторських послуг за договором №04/03/15-1 від 04 березня 2015 року;

- банківські виписки;

- податкову накладну №156 від 27 березня 2015 року;

- податкову накладну №37 від 06 квітня 2015 року;

- податкову накладну №126 від 23 квітня 2015 року;

- податкову накладну №127 від 27 квітня 2015 року;

- договір від 02 березня 2015 року про надання послуг перевезення негабаритного великотоннажного вантажу;

- акт виконаних робіт від 28 квітня 2015 року.

Виходячи із змісту перелічених вище документів в їх сукупності, якими позивач підтверджує виконання договору з контрагентом, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з надання послуг, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

При цьому колегія суддів зазначає, що до вказаних первинних документів у податкового органу претензій не виникало.

Фактично висновки податкового органу щодо нереальності здійснення господарських відносин між позивачем та вказаним контрагентом були, зокрема здійснені на підставі аналізу відповідачем господарської діяльності ТОВ «Анімус». Разом з тим, такі висновки зроблені без встановлення в судовому порядку будь-яких висновків стосовно документального підтвердження та реальності господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Отже, висновки податкового органу, зроблені з огляду на інформацію, що міститься в базах даних, носять характер припущень про те, що у вказаного контрагента відсутні власні основні засоби, складські приміщення, трудові ресурси, транспортне та торгівельне обладнання, при цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 71 КАС України.

Крім того, Податковий кодекс не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Натомість, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій сформовані, виходячи з ненадання податкової звітності контрагентом позивача за вказаний період, що в силу приписів ст.61 Конституції України, є неприпустимим, тому як юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відносно посилань податкового органу про нереальність господарських відносин з огляду на те, щодо перевірки не було надано товарно-транспортні накладні чи подорожні листи, колегія суддів зазначає наступне.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р., визначено такий документ як товарно-транспортна накладна та подорожній лист. Між тим, вказані Правила не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року № К/9991/64514/11 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року № К/800/9087/13.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що між ТОВ «Анімус» та ТОВ «Чорноморенергоспецмонтаж» було укладено договір про надання послуг від 02.04.2015 року № 21, тобто фактично транспортування товару позивачу відбувалось підприємством субпідрядника, у зв'язку з чим документи, які підтверджують факт перевезення товару, мають зберігатися у вказаного підприємства.

Укладення договору між ТОВ "Анімус" та ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" раніше, ніж було укладено договір між ТОВ "Укренержи Холдинг" та ТОВ "Анімус", не може бути прийнято як доказ нереальності господарської операції між позивачем та його контрагентом, оскільки фактично всі дії по виконанню вказаних договорів були вже вчинені після їх укладення, що оформлено належними первинними документами.

При цьому у судовому засіданні представники позивача пояснили, і зворотнього доведено не було, що намір про укладення договору між підприємством позивача та ТОВ "Укренержи Холдинг" та відповідний проект договору існували ще до укладення договору про надання послуг від 02.04.2015 року № 21, у зв'язку з чим відповідна неузгодженість між сторонами правочину щодо дат укладення договору не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року у справі № 808/9162/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: Т.І. Ясенова