Рішення

від 25.11.2016 по справі 904/8589/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2016 Справа № 904/8589/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРВАТЕР-С", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Дніпро

про розірвання договору банківського рахунку та стягнення 311 693,55 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. б/№ від 20.07.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 8166-К-Н-О від 16.10.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРВАТЕР-С" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про розірвання договору банківського рахунку № SEФМКІ від 24.01.2007 та стягнення грошових коштів у сумі залишку по рахунку 301 390,31 грн., 1 % річних від суми залишку коштів на рахунку у розмірі 7 012,65 грн., пені у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 808,34 грн., 3 % річних за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 1 482,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору банківського рахунку №SEФМКІ від 24.01.2007, відповідачем були відкриті позивачеві рахунки № 26004060124619 та №26050054801936. Позивач звернувся до відповідача з заявою про закриття поточних рахунків, розірвання договору №SEФМКІ від 24.01.2007 та здійснення переказу залишку коштів з вищевказаних рахунків або з балансового рахунку №29038060124619, на якому за повідомленням банку знаходяться кошти позивача у загальному розмірі 301390,31 грн. Разом із заявою про переказ залишку коштів, позивачем було додано платіжне доручення №1 від 26.07.2016 на рахунок №26002050288044 відкритий у Дніпропетровській філії ПАТ КБ "Приватбанк". Зазначена заява про закриття рахунку та переказ залишків коштів та платіжне доручення №1 від 26.07.2016 залишилось невиконаним відповідачем. В зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду, посилаючись на неналежне виконання з боку відповідача умов договору щодо виконання доручення позивача про перерахування грошових коштів з його рахунку та нарахував відповідачу на суму залишку по рахунку - 301390,31 грн.1 % річних від суми залишку коштів на рахунку, пеню у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання та 3 % річних за неправомірне користування грошовими коштами.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.10.2016.

В межах строків встановлених ст.69 ГПК України в судовому засіданні було оголошено перерву з 27.10.2016 до 07.11.2016 та відкладено розгляд справи з 07.11.2016 на 21.11.2016.

21.11.2016 позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, оскільки є вимогою про перерахування кошів, що є власністю банку у власність позивача. Відповідач зазначає, що відповідно до позовних вимог, позивач не зазначив, з якого саме рахунку вимагає стягнення грошових коштів, а відтак відповідач не має можливості самостійно здійснити переказ грошових коштів з рахунків позивача. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що задоволення сформульованих позивачем позовних вимог призведе до виникнення у банку зобов'язання виплатити кошти зі своєї власності за наявності зобов'язання виконувати розпорядження клієнта за своїм рахунком.

Відповідач зазначив, що подана позивачем заява від 26.07.2016 не містить вичерпного переліку додатків до неї, в зв'язку з чим відповідач не може встановити, чи дійсно вона є супровідним документом до платіжного доручення №1 від 26.07.2016. Відповідач вказує, що позивачем не було надано до матеріалів справи доказів подання до ПАТ КБ "Приватбанк" оформлених розрахункових документів про перерахування грошових коштів з рахунку №260500548014936 на інші рахунки, через що на момент розгляду справи у відповідача не виникло зобов'язання щодо перерахування спірних сум на відповідні розрахункові рахунки.

Також відповідач зазначає, що позивач не звертався до банку з платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів з його власного рахунку, відкритого на підставі договору банківського рахунку, при цьому, зазначений ним у наданому суду платіжному дорученні рахунок класу 29, не підлягає обслуговуванню банком у рамках договору, адже таким договором передбачено право володіння, користування та розпорядження грошовими коштами на поточному рахунку позивача класу 26.

Також заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем не підтверджено належними доказами факт наявності необхідного залишку на його рахунку, з якого він просив здійснити перерахування грошових коштів, при цьому, як стверджує відповідач, надані суду виписки з банківського рахунку не завірені належним чином та не можуть підтверджувати відповідні обставини.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.01.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРВАТЕР-С" (клієнт - позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" було укладено договір банківського рахунку № SEФМКІ (а.с.19-22).

Відповідно до п. 1.1. договору, банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України (НБУ) та умов цього договору.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

На підставі вказаного договору, відповідач в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" відкрив клієнту рахунки № 26004060124619 та № 26050054801936.

У зв'язку з окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим Верховна Рада України 15.04.2014 прийняла Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Стаття 1 цього Закону визначає, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

У зв'язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх відокремлених підрозділів, на підставі п.7 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону Правлінням Національного банку України 06.05.2014 було прийнято Постанову №260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим" (далі-Постанова № 260).

Відповідно до пункту 5 Постанови №260 банки зобов'язані припинити діяльність своїх відокремлених підрозділів, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією Постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

28.05.2014 банк в односторонньому порядку здійснив перерахування грошових коштів клієнта в розмірі 301 390,31 грн. з рахунку № 26004060124619 на рахунок №29038060124619, з призначенням платежу: В«Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879В» .

Знаходження грошових коштів позивача в сумі 301 390,31 грн. на рахунку №29038060124619, підтверджується копією звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку № 26004060124619 за травень 2014 року (а.с.27).

Отже, грошові кошти, власником яких є позивач, були переведені на рахунок №29038060124619, без його згоди на виконання відповідачем постанови Національного банку України № 260 від 06.05.2014 у зв'язку з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим.

11.03.2016 та 26.04.2016 позивач звертався до відповідача з листами, в яких повідомив відповідача про зміну місця реєстрації ТОВ "ФАРВАТЕР-С" з Автономної Республіки Крим до м. Дніпропетровська, в зв'язку з чим просив відповідача про повернення грошових коштів у розмірі 301 390,31 грн. на розрахунковий рахунок позивача № 26002050288044 (а.с.28,30).

Вищевказані листи, відповідачем було залишено без задоволення (а.с.29,31,32).

26.07.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою вих. №1, якою просив відповідача:

- здійснити переказ залишку коштів з рахунків ТОВ "Фарватер-С"№ 26004060124619 та №26050054801936 або з рахунку №29038060124619, на якому за повідомленням банку знаходяться кошти позивача у розмірі 301 390,31 грн. на підставі наданого платіжного доручення на рахунок №26002050288044 відкритий у Дніпропетровській філії ПАТ КБ "Приватбанк" МФО 305299;

- закрити поточні рахунки № 26004060124619 та №26050054801936 ;

- розірвати договір від 24.01.2007 № SEФМКІ.

До зазначеної заяви позивачем було додано платіжне доручення №1 від 26.07.2016 на суму 301 390,31 грн. Банк прийняв зазначене платіжне доручення 26.07.2016, про що свідчить відмітка в графі одержано банком та штамп відповідача на цьому платіжному дорученні (а.с.34).

Відповідач вимоги позивача не розглянув, перерахування грошових коштів згідно поданого платіжного доручення не здійснив, в зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому вимагає розірвання договору банківського рахунку № SEФМКІ від 24.01.2007 та стягнення з відповідача грошових коштів у сумі залишку по рахунку 301390,31 грн., 1 % річних від суми залишку коштів на рахунку у розмірі 7 012,65 грн., пеня у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 808,34 грн., 3 % річних за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 1 482,25 грн.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Згідно приписів ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові наслідки розірвання договору визначені в частинах 2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі розірвання договору зобов'язання припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими Правилами.

Пунктом 20.5 Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах", затвердженої Постановою Національного Банку України від 12 листопаду 2003 року №492 (далі Інструкція) встановлено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів:

- найменування Банку;

- найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку;

- номера рахунку, який закривається;

- дати складання заяви.

Заява позивача про закриття рахунку та розірвання договору оформлені відповідно до п.20.5 Інструкції.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що цей договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадках, передбачених законодавством або цим договором.

Таким чином, цивільним законодавством та банківськими Правилами передбачено право клієнта в будь-який час подати заяву про закриття рахунку, що в свою чергу, є підставою для розірвання договору банківського рахунку.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, щодо правомірності вимог позивача про розірвання укладеного між сторонами договору банківського рахунку №№ SEФМКІ від 24.01.2007.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 301 390,31 грн., яка становить гривневий залишок коштів позивача, що обліковуються на рахунку класу 29, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг, зокрема належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Згідно із статті 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пункту 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280, рахунок 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками» призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками.

Постановою Національного банку України № 260 від 06.05.2014 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", постановлено, що відокремлені підрозділи банків, які розташовані на території Автономної Республіки Крим втратили право на здійснення всіх видів банківської діяльності.

Відповідно до листа НБУ від 23.11.2014 №25-118/1918-12202 кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 «Кошти клієнтів за недіючими рахунками», мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.

Пунктом 2.1.5 договору встановлено, що банк зобов'язаний виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документі, у строки:

- в день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу;

- не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу.

Судом встановлено, що позивач діяв в межах прав, які надані йому договором банківського рахунку № SEФМКІ від 24.01.2007 та чинним законодавством щодо розпорядження власними коштами.

Проте, в установлені законодавством України та договором строки, платіжне доручення не було виконано, в зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами.

Позивач є власником грошових коштів у розмірі 301 390,31 грн. на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, є непорушним та підлягає захисту способом, який є ефективним з урахуванням обставин, які склались, враховуючи незаконну окупацію Автономної Республіки Крим.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1.5 договору, строк виконання доручення клієнта є таким, що настав 27.07.2016.

Станом на час розгляду справи доказів перерахування грошових коштів у сумі 301390,31 грн. від представників сторін не надійшло.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідачем жодних належних доказів на спростування обставин, викладених в позовній заяві, не надано.

Позивачем з дотриманням наведених вище норм чинного законодавства, було подано заяву про закриття рахунку та відповідне платіжне доручення про перерахування залишку грошових коштів, яке відповідачем не виконано, при цьому, суд звертає увагу, що незалежно від того, на якому рахунку в банку обліковувалися грошові кошти позивача, банк зобов'язаний був діяти відповідно до вимог чинного законодавства, і здійснити завершальну операцію з перерахування залишку коштів, що обліковуються на відповідному рахунку клієнта.

З огляду на викладені обставини, суд вважає вимогу позивача про стягнення суми грошових коштів обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Водночас, суд зазначає, що стягненню підлягає безпосередньо сума грошових коштів у розмірі 301 390,31 грн., яка обліковується на рахунку № 29038060124619, що призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками, а не власні кошти банку, що відповідно виключає доводи відповідача відносно того, що задоволення заявленого у такий спосіб позову, призведе до обов'язку банку сплатити позивачу кошти із своєї власності.

Задовольняючи позов шляхом стягнення з відповідача суми грошових коштів, суд виходить з того, що такий спосіб захисту порушеного права, є найбільш ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який спроможний реально забезпечить поновлення порушеного права зацікавленої особи - позивача у справі.

Стосовно доводів відповідача щодо належності поданих позивачем доказів, слід зауважити, що у суду відсутні підстави для сумнів в достовірності наданих доказів. Крім того, суд враховує те, що на даний час позивач об'єктивно позбавлений можливості надати іншу інформацію в підтвердження розміру коштів на його рахунках, при цьому, відповідач жодним чином не спростував достовірність відомостей, наведених в зазначених доказах.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,01% у розмірі 1808,34 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що у разі порушення банком установлених строків виконання доручення клієнта на переказ або у разі порушення строків завершення переказу банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,01 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 0,1 відсотка від суми переказу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов'язань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Позивач нарахував відповідачу пеню за період з 26.07.2016 по 23.09.2016 в розмірі 1808,34 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем було невірно встановлено період прострочення зобов'язання та було включено до періоду нарахування пені, день в який відповідач мав здійснити перерахування коштів, тоді як період прострочення зобов'язання з перерахування грошових коштів починається з 27.07.2016 (тобто з наступного ). Отже, пеня, що підлягає до стягнення з відповідача становить 1 778,20 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 % річних від суми залишку коштів на рахунку у розмірі 7 012,65 грн. за період з 28.05.2014 по 23.09.2016, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1.3. договору, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається зі зведеного реєстру тарифів, який є додатком №1 до договору, сторонами було встановлено, що нарахування відсотків на залишки в розмірі від 300 000 грн. 01 коп. до 1 000 000 грн. на поточних рахунках клієнтів здійснюється в розмірі 1%.

Пунктом 2.1.19. договору встановлено, що банк бере на себе зобов'язання нараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку (рахунках) клієнта згідно з п. 1.3. цього договору та зараховувати їх на рахунок (рахунки) клієнта.

Враховуючи, що кошти з рахунку позивача були самостійно перераховані відповідачем на інший рахунок та починаючи з 28.05.2014 позивач був позбавлений права безперешкодно розпоряджатися своїми коштами, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 % річних від суми залишку коштів на рахунку у розмірі 7 012,65 грн. за період з 28.05.2014 по 23.09.2016.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1482,25 грн. за період з 26.07.2016 по 23.09.2016, суд зазначає таке.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).

Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.

У пункті 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування 3% річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, у зв'язку з чим суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2015 у справі №904/8381/14.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір банківського рахунку № SEФМКІ від 24.01.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, код 14360570) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРВАТЕР-С" (49006, АДРЕСА_1, код 34834770).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРВАТЕР-С" (49006, АДРЕСА_1, код 34834770) грошові кошти у сумі залишку по рахунку № 29038060124619 в розмірі 301 390,31 грн., 1 % річних від суми залишку коштів на рахунку у розмірі 7 012,65 грн., пені у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 778,20 грн. та суму судового збору у розмірі 6030,71 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.11.2016

Суддя ОСОБА_3