Рішення

від 25.11.2016 по справі 904/8153/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.11.2016 Справа № 904/8153/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика", м. Дніпро

до відповідачів:

1. Підприємства об`єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих", м. Краматорськ Донецької області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКС Консалт", м. Дніпро

про стягнення 432 959,76 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: заступник директора з юридичних питань ОСОБА_1, довіреність №04 від 03.10.2016;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" (1-й відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКС Консалт" (2-й відповідач) про стягнення з них солідарно 1000,00 грн боргу та стягнення з 1-го відповідача 236995,93 грн основного боргу за поставлений відповідно до договору № 106 від 08.08.2014 картон та папір, 52189,95 грн пені, 62175,91 грн 40% річних, 64199,13 грн штрафу, 11764,43 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 4634,41 грн 3% річних.

04.10.2016 позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог про стягнення основного боргу до 232995,93 грн у зв'язку зі сплатою 1-м відповідачем боргу в розмірі 4000,00 грн. Заява прийнята судом до розгляду.

2-й відповідач заперечень проти позову не надав, підписав акт звірки з позивачем взаємних розрахунків станом на 03.10.2016, у якому підтвердив наявність боргу у суму 1000,00 грн.

Ухвалою суду від 10.11.2016 було продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 30.11.2016.

Представник 1-го відповідача у засідання суду не прибув, але 22.11.2016 до суду надав заперечення, які розцінені судом як відзив на позовну заяву, у яких 1-й відповідач позов не визнав, просив застосувати положення ч. 6 ст. 232 ГПК України та застосувати строки позовної давності щодо нарахування пені і штрафу та відмовити у позові.

24.11.2016 позивач, врахувавши заяву відповідача про застосування строків позовної давності, зменшив розмір позовних вимог, з огляду на що просив суд солідарно стягнути з обох відповідачів 1000,00 грн боргу та стягнення з 1-го відповідача 232995,93 грн основного боргу, 50960,37 грн пені, 62175,33 грн 40% річних, 50189,53 грн штрафу, 11764,43 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 4634,36 грн 3% річних. Суд дійшов висновку, що подана заява не суперечить ст. 22 ГПК України, а тому прийнята та врахована при вирішенні спору по суті.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2014 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" (далі - позивач, продавець) і підприємством об'єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих" (далі - 1-й відповідач, покупець), був укладений договір купівлі-продажу № 106 (далі - договір), за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв, зобов'язуючись оплатити, паперову продукцію, що перерахована в рахунку-фактурі.

Відповідно до вимог п. 1.1. договору, 1-й відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі проводити оплату за поставлений товар.

Розрахунки за кожну партію поставленого товару здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі, або частками протягом 14-ти календарних днів з дня передачі товару (п. 4.2. договору).

27 листопада 2015 року між позивачем (кредитором) та 2-м відповідачем (ТОВ "ФКС Консалт", поручителем) було укладено договір поруки №106/П, за умовами п. 1.1. якого поручитель зобов'язується у обсязі, визначеному цим договором відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Підприємства об'єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" (боржник) з оплати паперової продукції, яка буде придбана протягом грудня 2015 року по договору купівлі-продажу № 106 від 08.08.2014, укладеному між кредитором та боржником.

Обсяг відповідальності поручителя перед кредитором визначений у п. 3.1. та включає зобов'язання оплатити суму боргу за основним договором - основне зобов'язання в сумі 1000,00 грн. Строк виконання зобов'язання, забезпеченого даним договором (пункт 2.3), протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання поручителем відповідної вимоги кредитора.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 347824,46 грн та виставив рахунки на оплату, зокрема:

за видатковою накладною №71710 від 17.07.2015 товар поставлений на суму 89160,13 грн, рахунок на оплату № 2748 від 17.07.2015, строк грошового зобов'язання по 30.07.2015;

за видатковою накладною №1122703 від 27.11.2015 товар поставлений на суму 117716,70 грн, рахунок № 3806 від 25.11.2015, строк грошового зобов'язання по 10.12.2015;

за видатковою накладною №121502 від 15.12.2015 товар поставлений на суму 140947,63 грн, рахунок № 3992 від 14.12.2015, строк грошового зобов'язання по 28.12.2015.

Своїх зобов'язань за договором 1-й відповідач виконав частково, сплативши на користь позивача 19112,13 грн за платіжним дорученням № 735 від 19.08.2015, 5000,00 грн за платіжним дорученням № 769 від 02.09.2015, 65000,00грн за платіжним дорученням № 776 від 04.09.2015, 7716,40 грн за платіжним дорученням № 1036 від 18.12.2015, 10000,00 грн за платіжним дорученням № 1122 від 01.02.2016, 3000,00грн за платіжним дорученням № 1169 від 15.02.2015, в результаті чого у нього утворилася заборгованість по сплаті за поставлений товар в розмірі 237995, 93 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 11.05.2016 пред'явив вимогу до 2-го відповідача про виконання ним, як поручителем зобов'язання у розмірі 1000,00 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Невиконання 1-м та 2-м відповідачами своїх договірних зобов'язань і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач заявив до стягнення з 1-го відповідача заборгованість в розмірі 237995,93 грн, пеню - 52189,95 грн, 40% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62175,91 грн, штраф у розмірі 20% - 64199,13 грн, інфляційні втрати - 11764,43 грн, 3% річних - 4634,41 грн. При цьому частина суми боргу в розмірі 1000,00 грн заявлена до стягнення солідарно з обох відповідачів, оскільки 2-й відповідач за договором поруки зобов'язався перед кредитором виконати прострочені грошові зобов'язання 1-го відповідача.

На час розгляду справи 04.10.2016 позивачем було зменшено розмір заявлених ним позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 1-го відповідача через часткове погашення останнім боргу на загальну суму 4000,00 грн. Зокрема, позивачу було перераховано заборгованість за поставлений товар у сумі 2000,00 грн за платіжним дорученням № 1580 від 31.08.216, 1000,00 грн за платіжним дорученням № 1612 від 13.09.216 та 1000,00 грн за платіжним доручення № 1660 від 03.10.2016. Таким чином сума боргу за товар, поставлений за видатковою накладною №112703 від 27 листопада 2015 року зменшилась до 93000,00 грн, а отже суму заявлену до стягнення в розмірі 237995,93 грн позивачем зменшено до 233995,93 грн з урахуванням 1000,00 грн, що забезпечені порукою. Наразі наявний основний борг 1-го відповідача складає 232995,93 грн.

2-й відповідач підтвердив наявність боргу у сумі 1000,00 грн.

Однак, 1-й відповідач проти позову заперечив, з розрахунком позивача не погодився та заявив про застосування строків позовної давності та обмежень шестимісячним терміном щодо нарахування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

Позивачем взято до уваги заперечення 1-го відповідача та здійснено перерахунок штрафних санкцій, в результаті чого 24.11.2016 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду. Отже предметом цього спору є солідарне стягнення з обох відповідачів 1000,00 грн боргу та стягнення з 1-го відповідача 232995,93 грн основного боргу, 50960,37 грн пені, 62175,33 грн 40% річних, 50189,53 грн штрафу, 11764,43 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 4634,36 грн 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором купівлі-продажу, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст.655 ЦК України За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки позивачем товару 1-му відповідачу останнім не оспорений та отримання яких підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з 1-го відповідача основного боргу за основним договором в сумі 232995,93 грн.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

2-й відповідач повністю визнав позовні вимоги.

Враховуючи умови договору поруки та норми чинного законодавства, суд також приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо 2-го відповідача про солідарне стягнення з останнього 1000,00 грн боргу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 9.2. договору передбачена відповідальність за порушення грошових зобов'язань, а саме: у разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Також, за прострочення оплати понад двадцяти п'яти днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

Враховуючи систематичне порушення 1-м відповідачем строків оплати товару по договору, позивачем здійснено нарахування пені, яка за його розрахунком становить 50960,37 грн та штраф за прострочення понад 25 днів у розмірі 20% складає 50189,53 грн.

Заперечуючи проти нарахування пені та штрафу 1-й відповідач посилається на ст. 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Оскільки, пеня і штраф до одного виду юридичної відповідальності - цивільно-правової, а договором передбачено відповідальність за порушення зобов'язання, як у вигляді пені, так і штрафу, то, на його думку, за одне й те саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду через що у їх задоволенні слід відмовити.

Суд, перевіривши розрахунок пені та штрафу наданий позивачем за кожним рахунком окремо з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та строку позовної давності, дійшов висновку про їх вірність та обгрунтованіть. А доводи 1-го відповідача щодо неможливості одночасного застосування грошового зобов'язання пені та штрафу не знайшли свого підтвердження, оскільки правовою позицією п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, суд знаходить достатньо підстав для задоволення нарахованих позивачем штрафних санкцій, передбачених сторонами в договорі купівлі-продажу, у вигляді пені за періоди з 15.09.2015 по 28.01.2016, з 11.12.2015 по 09.06.2016 та з 29.12.2015 по 27.06.2016 за кожним рахунком окремо в загальній сумі 509960,37 грн та 20 % штрафу за періоди з 18.12.2015 по 31.01.2016 та з 29.12.2015 по 21.04.2016 за кожним рахунком окремо у загальній сумі сумі 50189,53 грн.

Частиною 3 ст.692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.5 договору визначено, що у разі прострочення оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити його повну вартість, а також сплачує проценти за користування чужими коштами у розмірі 40 (сорок) % річних від суми заборгованості.

Згідно з розрахунком позивача 40% річних за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 31.07.2015 по 31.07.22016 за кожним рахунком окремо складають 62175,33 грн, які визнано судом також вірними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Така позиція суду узгоджується з п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за якою зазначені в статті 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими коштами і це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення цих процентів за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, а в пункті 2.7 цієї постанови зазначено про те, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) на прострочену суму оплати товару.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з 1-го відповідача 3% річних за кожним рахунком окремо за загальний період з 31.07.2015 по 31.07.2016 у загальній сумі 4634,36 грн та інфляційні втрати за період нарахування з січня 2016 року по червень 2016 року у сумі 11764,43 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обгрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини обох відповідачів у невиконанні своїх обов'язків щодо оплати паперової продукції та забезпечення порукою, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідачів, як на сторін, з вини яких виник спір, пропорційно розміру боргу кожного.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає: на 1-го відповідача у сумі 6419,40 грн та на 2-го відповідача у сумі 15,00 грн.

Слід також зазначити, що звертаючись до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 6536,16 грн за платіжним дорученням № 7792 від 01.08.2016. Враховуючи прийняту заяву про зменшення розміру позовних вимог, судовий збір має складати 6434,40 грн, а отже на час розгляду справи існує переплата судоового збору у сумі 101,76 грн.

Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-УІ "Про судовий збір" зі змінами до неї, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до п. 1 цієї статті Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог виклав клопотання про повернення йому надлишково сплаченого судового збору.

За таких обставин, позивачу підлягає поверненню судовий збір сплачений платіжним дорученням №7792 від 01.08.2016 у сумі 101,76 грн, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Адміністративна, буд. 2, ідентифікаційний код 03967582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2, ідентифікаційний код 39265179) - основний борг у сумі 232995,93 грн, пеню у сумі 50960,37грн, 40% річних за користування чужими коштами у сумі 62175,33, 20% штраф у сумі 50189,53 грн, інфляційні втрати у сумі 11764,43 грн, 3% річних у сумі 4634,36 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 6419,40 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути солідарно з Підприємства об`єднання громадян "Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Адміністративна, буд. 2, ідентифікаційний код 03967582) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКС Консалт" (м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 53, ідентифікаційний код 31825056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2, ідентифікаційний код 39265179) - борг у сумі 1000,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКС Консалт" (м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 53, ідентифікаційний код 31825056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2, ідентифікаційний код 39265179) - витрати по сплаті судового збору у сумі 15,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 25.11.2016.

Суддя ОСОБА_2