Рішення

від 14.11.2016 по справі 910/10042/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

14.11.2016Справа № 910/10042/13

За заявою Фонду державного майна України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 у справі № 910/10042/13 за позовом закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (ЗАТ «Банк крові») до Фонду державного майна України (відповідача-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс» (до відповідача-2), товариства з обмеженою відповідальністю «Аватек» (до відповідача-3), за участю заступника прокурора міста Києва, про визнання частково недійсними установчих документів

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

від заявника Васильківська В.Є. (за дов.)

від прокуратури Греськів І.І. (посв).

від позивача Проців Я.Я. (за дов.)

від інших учасників процесу не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 у справі № 910/10042/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 позовні вимоги закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (наразі - приватне акціонерне товариство «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (ПрАТ «Банк крові») до Фонду державного майна України, товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Аватек» про визнання частково недійсними установчих документів позовні вимоги задоволено частково.

Зокрема, Господарським судом міста Києва було:

- визнано частково недійсним установчий договір закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановлення строку користування об'єктами нерухомості, зазначеного у п. 2 ч. 1 ст. 4 установчого договору;

- визнано частково недійсним з моменту укладення додаток до установчого договору закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначено в преамбулі додатку;

- визнано частково недійсним статут закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного п. 7.4 ст. 7 статуту.

Рішення суду обґрунтовано тим, що положення установчого договору та статуту товариства щодо встановлення строку, на який передається право користування приміщеннями, не відповідають чинному законодавству (вимогам Закону України «Про господарські товариства», розпорядженню Кабінету Міністрів України № 354-р від 01.07.2003), оскільки товариство було створено на невизначений строк, при цьому статутний фонд товариства формувався за рахунок права користування нерухомим майном, яке йому було передано на невизначений строк.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 залишено без змін.

Фонд державного майна України (далі - Фонд) звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 у справі № 910/10042/13.

Обґрунтовуючи мотиви заяви, заявник послався на таке.

Суд частково визнав недійсними установчий договір та статут закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановленого 10-річного строку права користування державним нерухомим майном: адміністративним корпусом (прибудованим приміщенням клінічного корпусу), розташованим за адресою м. Київ, вул. Воровського, 27, площею 758 кв.м (є пам'ятником архітектури, що перебуває під охороною держави, охоронний № 889), приміщенням на 9-му поверсі корпусу пансіонату, розташованим за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 119, 121, площею 455 кв.м.

У зв'язку із включенням приватного акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (скорочене найменування - ПрАТ «Банк крові») (у 2014 році організаційно-правову форму позивача було змінено з закритого акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство) до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та необхідністю отримання відповідної інформації, Фонд звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із запитом № 10-04-14034 від 21.07.2016 щодо надання інформації про те, чи надавалася ПрАТ «Банк крові» ліцензія згідно з Законом України «Про донорство крові та її компонентів» та період дії відповідної ліцензії.

У відповідь на цей запит Міністерство охорони здоров'я України листом № 17/19/1214-16/23551 від 09.09.2016 повідомило, що за зазначеними у запиті реквізитами з 2003 року по теперішній час у базі даних Ліцензійного реєстру МОЗ України відсутня інформація щодо видачі ПрАТ «Банк крові» (код ЄДРПОУ 32557330) ліцензії на провадження вищезазначеного виду господарської діяльності; згідно з описом справ тимчасового зберігання за 2011-2015 роки, затверджений Головою ліквідаційної комісії, що були передані до МОЗ України, інформація щодо видачі Держслужбою соцзахворювань ліцензії ПрАТ «Банк крові» також відсутня.

Зазначена у листі МОЗ України інформація щодо факту відсутності у ПрАТ «Банк крові» ліцензії згідно з Законом України «Про донорство крові та її компонентів», на думку Фонду державного майна України, має істотне значення для вирішення спору, оскільки спростовує факти, які було покладено в основу судового рішення та її слід кваліфікувати як нововиявлену обставину у справі № 910/10042/13.

Зокрема, як зазначає Фонд державного майна України, вирішуючи питання про порушення прав позивача та, відповідно, наявність підстав для задоволення позову, Господарський суд міста Києва встановив, що у разі вилучення зі статутного фонду ЗАТ «Банк крові» права користування нерухомим майном це може призвести по суті до припинення діяльності підприємства та поставити під загрозу досягнення цілей, за для яких було створено дане товариство.

Тобто, висновок про порушення прав позивача обґрунтовувався фактом здійснення основної діяльності.

Водночас, відсутність відповідної ліцензії дає всі підстави вважати, що у період з 2003 року (часу створення товариства) до часу розгляду справи ПрАТ «Банк крові» не здійснювало діяльності із заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів, тобто діяльності, з метою якої утворювалося товариство та передавалися майнові права до статутного капіталу цього товариства.

Отже, висновок суду про порушення прав та законних інтересів позивача засновано на обставині, яку спростовують нововиявлені обставини, оскільки є неможливим припинення діяльності, що не здійснюється.

Оскільки на момент розгляду справи позивач не здійснював своєї основної діяльності протягом більше, ніж 10 років, мети створення товариства досягнуто не було, строкове передання майнових прав до статутного фонду товариства слід вважати засобом захисту інтересів держави та суспільства, який не порушує вимоги законодавства, чинного на момент розгляду справи.

Фактичні дані, що отримані Фондом, не були відомі Фонду на час розгляду справи, також не є новим доказом. Відповідні обставини існували на момент розгляду справи, але стали відомі Фонду лише у вересні 2016 року. Фонд є акціонером приватного акціонерного товариства «Банк крові» протягом існування товариства питання отримання ліцензії згідно з Законом України «Про донорство крові та її компонентів» не виносилося на обговорення загальними зборами акціонерів. Фонд згідно з своєю компетенцією не є контролюючим чи ліцензуючим органом відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Представник прокуратури міста Києва заяву Фонду державного майна України підтримав з підстав, які в ній наведені.

ПрАТ «Банк крові» заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відхилило повністю. Обґрунтовуючи свою позицію ПрАТ «Банк крові» посилається на те, що процитований заявником (Фондом державного майна України) з рішення абзац не є встановленням факту того, що ПрАТ «Банк крові» здійснює або не здійснює свою діяльність. Це є доводом, який може враховуватись або не враховуватись судом в залежності від встановлення або не встановлення факту невідповідності установчих документів законодавству. А тому відсутність ліцензії не є істотною обставиною і дана обставина не вплинула на прийняття рішення.

Дослідивши додані до заяви документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд дійшов висновку, що зазначені заявником обставини не є нововиявленими, враховуючи таке.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно з пунктами 1 - 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами», статтею 112 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є, одночасна наявність таких трьох умов:

- по-перше, їх існування на час розгляду справи,

- по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи,

- по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

На момент створення закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (2003 рік) був чинний Закон України «Про підприємства в Україні», який визначав, що підприємством є самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Момент створення підприємства та набуття ним прав юридичної особи був пов'язаний з моментом державної реєстрації. Установчий договір та статут підприємства є його установчими документами. Статутом визначається предмет і цілі діяльності підприємтва.

Отже, діяльністю підприємства є будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно з його статутом. Наприклад: виробництво і реалізація продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг. Вона включає в себе операційну та іншу діяльність.

За загальним правилом юридична особа наділена універсальною правоздатністю. Проте, окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Ліцензією є документ, що надається органом ліцензування, на право провадження суб'єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії у такого суб'єкта господарювання (Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 N 222-VIII).

Ліцензіатом, в даному випадку, є суб'єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності.

Таким чином, ліцензія може бути видана тільки юридичній особі, що існує, і отримання нею ліцензії є способом досягнення предмету і цілі, які переслідувались при створенні юридичної особи та зазначені в її установчих документах. Тобто, дії щодо отримання ліцензії є механізмом досягнення тих засадничих завдань, з метою яких засновувалась юридична особа.

Водночас, спір про визнання недійсним установчих документів є спором про відповідність вимогам законодавства актів юридичної особи на момент їх прийняття, а не спором про її діяльність. Підставами для визнання недійсним установчих документів є їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Повнота, своєчасність та правомірність дій юридичної особи, які нею вчиняються в ході своєї діяльності, не впливають на дійсність актів, на підставі яких вона цю діяльність здійснює.

Оскільки отримання ліцензії пов'язано з виконанням статутних завдань, її відсутність жодним чином не може впливати на законність як установчого договору, так і статуту, який визначає дані завдання.

Отже, відсутність ліцензії не є тією обставиною, яка би вплинула на висновок суду щодо законності установчого договору та статуту, що свідчить про її не істотність.

Також обставина щодо відсутності ліцензії жодним чином не вплинула б на висновок суду щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача. Фонд державного майна України довільно трактує мотивацію порушення права позивача, яка наведена у рішенні суду, вважаючи, що вона стосується факту здійснення чи нездійснення ліцензованої діяльності позивачем. Оцінюючи факт порушення права позивача спірними положеннями установчого договору та статуту суд констатував неможливість вилучення права користування в цілому, яке є внеском Фонду до статутного капіталу товариства і за рахунок якого сформована частка останнього, оскільки це припинить діяльність підприємства. Неможливість досягнення цілей суд обґрунтував саме наслідком припинення товариства, а не фактом здійснення чи нездійснення діяльності позивачем.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Фонду державного майна України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Фонду державного майна України про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 в справі № 910/10042/13 за нововиявленими обставинами відмовити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 в справі № 910/10042/13 залишити без змін.

СуддяС. А. Ковтун