Постанова

від 19.12.2016 по справі 910/10042/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р. Справа№ 910/10042/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від прокурора - Греськів І.І. (посвідчення №041072 від 03.02.2016 р.)

від позивача - Долударьов Р.М. (довіреність б/н від 20.10.2016 р.)

від відповідача 1 - Васильківська В.Є. (довіреність №544 від 31.12.2015 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

від відповідача 3 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України

на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р.

у справі №910/10042/13 (суддя Ковтун С.А.)

за заявою Фонду державного майна України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. у справі №910/10042/13

за позовом Закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів»

до 1. Фонду державного майна України

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аватек»

за участю Заступника прокурора міста Києва

про визнання частково недійсними установчих документів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 р., позовні вимоги ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» до Фонду державного майна України, ТОВ «Біомедтранс» та ТОВ «Аватек» позовні вимоги задоволено частково. Визнано частково недійсним установчий договір ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», зареєстрований 09.07.2003 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстроційним №12303, в частині встановлення строку користування об'єктами нерухомості, зазначеного в п. 2 ч. 1 ст. 4 Установчого договору. Визнано частково недійсним з моменту укладення додаток до Установчого договору ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в преамбулі додатку. Визнано частково недійсним статут ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», зареєстрований 29.03.2006 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №10721050001001161, в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в п. 7.4 ст. 7 Статуту.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. залишено без змін.

Фонд державного майна України (далі - Фонд) звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. у справі № 910/10042/13.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. у задоволенні заяви Фонду державного майна України про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. в справі № 910/10042/13 за нововиявленими обставинами відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Фонд державного майна України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції винесена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Прокурор у судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, ухвалу скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, ухвалу залишити без змін.

Представник Фонду державного майна України в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, ухвалу скасувати.

Представники відповідачів 2 та 3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників відповідачів 2 та 3.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 05.12.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів 2 та 3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду першої інстанції частково визнано недійсними Установчий договір та Статут ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (у 2014 році організаційно-правову форму позивача було змінено на ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів») в частині встановленого 10-річного строку права користування державним нерухомим майном: адміністративним корпусом (прибудованим приміщенням клінічного корпусу), розташованим за адресою м. Київ, вул. Воровського, 27, площею 758 кв.м (є пам'ятником архітектури, що перебуває під охороною держави, охоронний № 889), приміщенням на 9-му поверсі корпусу пансіонату, розташованим за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 119, 121, площею 455 кв.м.

У зв'язку із включенням ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та необхідністю отримання відповідної інформації, Фонд звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із запитом № 10-04-14034 від 21.07.2016 р. щодо надання інформації про те, чи надавалася ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» ліцензія згідно Закону України «Про донорство крові та її компонентів» та період дії відповідної ліцензії.

У відповідь на вказаний запит, Міністерство охорони здоров'я України листом № 17/19/1214-16/23551 від 09.09.2016 р. повідомило, що за зазначеними у запиті реквізитами з 2003 року по теперішній час у базі даних Ліцензійного реєстру МОЗ України відсутня інформація щодо видачі ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» ліцензії на провадження вищезазначеного виду господарської діяльності; згідно опису справ тимчасового зберігання за 2011-2015 роки, затвердженого Головою ліквідаційної комісії, що були передані до МОЗ України, інформація щодо видачі Держслужбою соцзахворювань ліцензії ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» також відсутня.

Зазначена у листі МОЗ України інформація щодо факту відсутності у ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» ліцензії згідно Закону України «Про донорство крові та її компонентів», на думку Фонду державного майна України, має істотне значення для вирішення спору, оскільки спростовує факти, які було покладено в основу судового рішення та її слід кваліфікувати як нововиявлену обставину по даній справі.

Як зазначає Фонд державного майна України, вирішуючи питання про порушення прав позивача та, відповідно, наявність підстав для задоволення позову, господарський суд міста Києва встановив, що у разі вилучення зі статутного фонду ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» права користування нерухомим майном, це може призвести по суті до припинення діяльності підприємства та поставити під загрозу досягнення цілей, за для яких було створено дане товариство. Тобто, висновок про порушення прав позивача обґрунтовувався фактом здійснення основної діяльності. Тобто, відсутність відповідної ліцензії дає всі підстави вважати, що у період з 2003 року (рік створення товариства) до часу розгляду справи ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» не здійснювало діяльності із заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів, тобто діяльності, з метою якої утворювалось товариство та передавались майнові права до статутного капіталу цього товариства.

Тому вважає, що висновок суду першої інстанції про порушення прав та законних інтересів позивача засновано на обставині, яку спростовують нововиявлені обставини, оскільки є неможливим припинення діяльності, що не здійснюється.

Та стверджує, що оскільки на момент розгляду справи позивач не здійснював своєї основної діяльності протягом більше ніж 10 років, мети створення товариства досягнуто не було, строкове передання майнових прав до статутного фонду товариства слід вважати засобом захисту інтересів держави та суспільства, який не порушує вимоги законодавства, чинного на момент розгляду справи.

Фактичні дані, що отримані Фондом, не були відомі йому на час розгляду справи, також не є новим доказом. Відповідні обставини існували на момент розгляду справи, але стали відомі Фонду лише у вересні 2016 року. Фонд є акціонером ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» протягом існування товариства питання отримання ліцензії згідно Закону України «Про донорство крові та її компонентів» не виносилося на обговорення загальними зборами акціонерів. Фонд відповідно до своєї компетенції не є контролюючим чи ліцензуючим органом відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Заперечуючи проти заяви Фонду, ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» посилається на те, що доводи Фонду щодо відсутності у позивача ліцензій не є встановленням факту того, що ПАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» здійснює або не здійснює свою діяльність. Це є доводом, який може враховуватись або не враховуватись судом в залежності від встановлення або не встановлення факту невідповідності установчих документів законодавству. А тому відсутність ліцензії не є істотною обставиною і дана обставина не вплинула на прийняття рішення.

Відповідно до ст. 112 ГПК України, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно п.п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами», статтею 112 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

На момент створення ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (2003 рік) був чинний Закон України «Про підприємства в Україні», який визначав, що підприємством є самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Момент створення підприємства та набуття ним прав юридичної особи був пов'язаний з моментом державної реєстрації. Установчий договір та Статут підприємства є його установчими документами. Статутом визначається предмет і цілі діяльності підприємтва.

Отже, діяльністю підприємства є будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно з його Статутом.

За загальним правилом юридична особа наділена універсальною правоздатністю. Проте, окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Ліцензією є документ, що надається органом ліцензування, на право провадження суб'єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії у такого суб'єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців) або на паперовому носії (п. 5 ч. 1 ст 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Ліцензіатом є суб'єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності (п. 3 ч. 1 ст 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Таким чином, ліцензія може бути видана тільки юридичній особі, що існує, і отримання нею ліцензії є способом досягнення предмету і цілі, які переслідувались при створенні юридичної особи та зазначені в її установчих документах. Тобто, дії щодо отримання ліцензії є механізмом досягнення тих засадничих завдань, з метою яких засновувалась юридична особа.

Спір про визнання недійсним установчих документів є спором про відповідність вимогам законодавства актів юридичної особи на момент їх прийняття, а не спором про її діяльність. Підставами для визнання недійсним установчих документів є їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Повнота, своєчасність та правомірність дій юридичної особи, які нею вчиняються в ході своєї діяльності, не впливають на дійсність актів, на підставі яких вона цю діяльність здійснює.

Оскільки отримання ліцензії пов'язано з виконанням статутних завдань, відсутність першої не може впливати на законність як Установчого договору, так і Статуту, які їх визначають.

Отже, відсутність ліцензії не є тією обставиною, яка б вплинула на висновок суду щодо законності Сстановчого договору та Статуту.

Обставина відсутності ліцензії не вплинула б і на висновок суду щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача. Оцінюючи факт порушення права позивача спірними положеннями Установчого договору та Статуту, суд першої інстанції констатував неможливість вилучення права користування в цілому, яке є внеском Фонду до статутного капіталу товариства і за рахунок якого сформована частка останнього, оскільки це припинить діяльність підприємства. Неможливість досягнення цілей суд обґрунтував саме наслідком припинення товариства, а не фактом здійснення чи нездійснення діяльності позивачем.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви Фонду державного майна України, а відтак заява Фонду державного майна України про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. в справі № 910/10042/13 за нововиявленими обставинами не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Фондом державного майна України, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що ухвала суду першої інстанції винесена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також те, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не спростовують висновку місцевого господарського суду.

Тому колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. у даній справі є такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. у справі №910/10042/13 залишити без змін.

Справу №910/10042/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Б.О. Ткаченко

Л.П. Зубець