Постанова

від 23.11.2016 по справі 912/147/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 912/147/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіВовка І.В., суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін: від стягувачаЗінкевич В.В., Панотова О.К., від боржника Кравова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" та Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" провідстрочку виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року у справі№912/147/16 Господарського суду Кіровоградської області за первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" доТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" простягнення 35 845 934, 74 грн, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" провизнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року у справі №912/147/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року, з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" (надалі - ТОВ ВКФ "Велта", боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" (надалі - ТОВ "Мегатрансбудекспо", стягувач) стягнуто 19000000,00 грн основного боргу, 15650100,00 грн інфляційних втрат, 1191205,48 грн 3% річних та 206673,31 грн судового збору.

26.07.2016 року на виконання судового рішення видано наказ.

27.07.2016 року ТОВ ВКФ "Велта" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області із заявою про відстрочку виконання рішення у справі №912/147/16 на два календарні роки.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року (суддя Наливайко Є.М) заяву ТОВ ВКФ "Велта" задоволено, відстрочено виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року на два роки з дня винесення ухвали, до 03.08.2018 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Дмитренко Г.К., судді: Джихур О.В., Іванов О.Г.) ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року у справі № 912/147/16 змінено, заяву ТОВ ВКФ "Велта" задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року у справі №912/147/16 строком на один рік, до 01.08.2017 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ТОВ "Мегатрансбудекспо" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року та ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ ВКФ "Велта" про відстрочку виконання рішення місцевого господарського суду.

ТОВ ВКФ "Велта" також звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 32, 35, 43, 121 ГПК України, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі. Також, боржник зазначає, що апеляційною інстанцією відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження щодо перегляду апеляційної скарги ТОВ "Мегатрансбудекспо" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року мало бути припинено, оскільки кредитор в порушення ч. 1 ст. 95 ГПК України надіслав боржнику апеляційну скаргу не на ухвалу, а на рішення цього суду від 16.03.2016 року у справі № 912/147/16, на підтвердження чого ТОВ ВКФ "Велта" подало суду докази та заявило відповідне клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Вищий господарський суду України дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення за результатами розгляду заяви про відстрочку виконання рішення слід скасувати та відмовити у задоволенні заяви з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити виконання рішення. Аналогічні положення закріплені у ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року, який діяв до 05.10.2016 року.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, який діє з 05.10.2016 року, передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Отже, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Тобто, перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Отже, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" , N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43), Вищий господарський суд України вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

У цій справі держава не несе відповідальності за борги ТОВ ВКФ "Велта", яке є самостійною юридичною особою, і неплатоспроможність приватного підприємства не може тягнути за собою відповідальність держави з огляду на Конвенцію та її Протоколи (див. ухвалу у справі "Шестаков проти Росії" від 18 червня 2002 року, заява N 48757/99). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Вищий господарський суд України заважує, що у цій справі, суд першої інстанції, який надав відстрочку виконання рішення на 2 роки (до 03.08.2018 року), фактично брав до уваги лише інтереси боржника, який через пожежу, яка сталася 08.10.2014 року, несе значні витрати на відбудовування будівлі цеху гравітації № 1, а також брав до уваги збитковість діяльності боржника (за період з 01.01.2016 року по 01.07.2016 року боржником було здійснено підприємницьку діяльність на загальну суму 173570909,73 грн, з яких фактично отримано 109 766000,00 грн, 9473900,00 грн витрачено на заробітну плату працівникам, 2191700,00 грн сплачено податків та інших обов'язкових платежів, проведено розрахунки з постачальниками та кредиторами на загальну суму 157219000,00 грн) та відсутність у нього на рахунках коштів (відповідно до довідки Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Дніпропетровськ від 02.08.2016 № 104/33-856 (том 5, а.с. 85) залишок грошових коштів на поточних рахунках станом на 01.08.2016 становив: № 26004601005020 171,68 грн, № 26003601005021 1,42 доларів США, № 26004601005019 1,41 євро, № 2600601005024 0,00 російських рублів). При цьому, суд першої інстанції врахував, що "після відкриття виконавчого провадження по стягненню з боржника заборгованості в розмірі 36047978,79 грн державним виконавцем буде здійснено накладення арешту на розрахункові рахунки боржника, що ставить під загрозу можливість вчасно та в повному обсязі виплачувати заробітну плату співробітникам підприємства, зменшенню штатної чисельності співробітників, та призведе до порушення державної гарантії на працю та оплату праці".

Водночас, при наданні відстрочки виконання рішення на 2 роки суд першої інстанції не зробив жодної спроби обґрунтувати дотримання справедливого балансу інтересів сторін у спорі. В ухвалі взагалі відсутні посилання на обставини, які б свідчили, що інтереси стягувача при наданні відстрочки враховуються. При цьому, посилання суду про те, що відстрочка надається з метою запобігання "порушення державної гарантії на працю та оплату праці", є недостатнім, оскільки суд не з'ясував, який з рахунків використовується боржником для виплати заробітної плати працівникам. Зазначаючи про відсутність у боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, суд першої інстанції не врахував, що окрім коштів на рахунках, з метою виконання рішення державний виконавець має право звернути стягнення на інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Обставини наявності у боржника такого майна, за рахунок якого можливе задоволення вимог кредитора, місцевий господарський суд не перевіряв.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, обґрунтовано виходив з того, що:

- боржником впродовж всього часу існування заборгованості (з 01.04.2014 року) не надано доказів звернення до ТОВ "Мегатрансбудекспо" із поясненнями причин неповернення боргу;

- з часу виникнення пожежі - 08.10.2014 року по дату прийняття постанови Вищим господарським судом у даній справі - 19.07.2016 року боржник мав можливість для покращення свого фінансового становища, пошуку та залучення коштів з метою погашення заборгованості перед позивачем;

- наданий боржником реєстр платежів постачальникам/кредиторам за січень-червень 2016 року свідчить про здійснення господарської діяльності та про наявність грошових коштів (т.5, а.с. 200-211);

- доказів вжиття заходів до погашення заборгованості перед стягувачем та її зменшенню боржником не надано;

- надана боржником довідка обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Дніпропетровськ від 02.08.2016 року № 104/33-856 (т.5, а.с. 85) не може свідчити про відсутність у підприємства рахунків в інших банківських установах та недостатність грошових коштів;

- додані до додаткових пояснень від 31.08.2016 року № 31/08-1 довідки ПАТ "Дніпровагонмаш", ТОВ "Тас Агро", ПАТ "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний", ПАТ "Дослідно-експериментальний завод № 20 цивільної авіації" про заборгованість позивача і довідка товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" про наявність кредиторської заборгованості не беруться до уваги, оскільки заявник не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, як це вимагає ст. 101 ГПК України.

Тобто, апеляційний господарський суд встановив обставини, що у сукупності, свідчать про відсутність підстав для надання відстрочки виконання рішення. Водночас, з незрозумілих для суду касаційної інстанції підстав дійшов висновку про відстрочку виконання рішення господарського суду від 16.03.2016 року у справі № 912/147/16 до 01.08.2017 року. Іншими словами, фактично відхиливши всі причини для відстрочки виконання рішення, які буди наведені боржником у його заяві та визнані судом першої інстанції, апеляційний господарський суд, тим не менш, задовольнив заяву боржника частково, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився таким висновком: "зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги".

Беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а також те, що 1) заявник набув право на оспорюваний борг за договором, ще 01.04.2014 року, тобто, станом на момент вирішення питання про відстрочку виконання рішення кредитор більше 2 років не міг користуватися своїми коштами; 2) боржник не виплачує за договором проценти за користування коштами, і за практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2016 р. у справі N 3-1276гс15, "невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення"; Вищий господарський суд України вважає, що у цій справі відсутні особливі та непереборні обставини, які б виправдовували затримку виконання рішення.

На думку суду касаційної інстанції, незалежно від будь-яких фінансових наслідків господарської діяльності боржника, надання судами відстрочки виконання рішення строком, як 2 роки, так і 1 рік, становить для кредитора (стягувача) непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю можливості останнім отримати будь-якого відшкодування, пов'язаного з затримкою виконання рішення.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення про надання відстрочки виконання рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року у справі № 912/147/16.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для надання відстрочки виконання рішення, що в будь-якому випадку виключає можливість залишення в силі ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року про задоволення заяви боржника, касаційна скарга ТОВ ВКФ "Велта" залишається без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений ТОВ "Мегатрансбудекспо" за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ ВКФ "Велта".

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року та ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2016 року скасувати.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2016 року у справі №912/147/16.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Велта" (26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, с. Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3, ідентифікаційний код 30912734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо" (03680, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 72, 9 поверх, офіс 2, ідентифікаційний код 37559792) 1387 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1387 грн за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Кіровоградської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. СуддяВовк І.В. СуддяСтратієнко Л.В.