Рішення

від 24.11.2016 по справі 925/1316/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2016 р. Справа № 925/1316/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапостач" про стягнення 40 165,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 40 165,20 грн. з них: 37 535,00 грн. залишку основного боргу за поставлений товар, 237,67 грн. штрафних санкцій у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару, 2 180,53 грн. пені, 212,00 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки № 05/11-15 від 05.11.2015, укладеного між сторонами.

04.11.2016 позивач подав суду уточнення до позовної заяви № 19/11п від 03.11.2016 в якій збільшив позовні вимоги і просить суд стягнути з відповідача 37 535,00 грн. основного боргу, 237,67 грн. штрафу, 3 060,81 грн. пені, 261,00 грн. 3 % річних, 1 110,20 грн. судових витрат пов'язаних з розглядом справи.

14.11.2016 позивачем подано заяву № 19/12п від 07.11.2016 про остаточне збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 37 535,00 грн. залишку основного боргу за котлетне м'ясо, 237,67 грн. штрафу, 3206,49 грн. пені, 323,00 грн. як 3% річних на підставі договору поставки № 05/11-15 від 05.11.2015 року та 1096,94 грн. інших судових витрат, пов'язаних із вирішенням спору.

Суд ухвалив прийняти до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, оскільки вони подані позивачем в порядку ст. 22 ГПК України.

В останнє судове засідання представник позивача не з'явився.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, не направив свого представника у жодне судове засідання, заперечень проти позову суду не надіслав.

Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представників позивача та відповідача, за наявними у справі матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України, з огляду на таке.

Суд вжив усіх заходів для належного повідомлення відповідача про дату і час розгляду справи, ухвали суду від 27.10.2016 та від 04.11.2016 надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до пункту 20.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" місцезнаходження юридичної особи або фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В пункті 3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов'язком.

Одночасно, застосовуючи положення ГПК України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain).

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

05.11.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія" (далі - Постачальник) в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі статуту та товариством з обмеженою відповідальністю "Смілапостач" (далі-Покупець) в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір поставки № 05/11-15 (а.с. 10-13), у відповідності до якого Постачальник зобов'язався поставляти (передавати у власність) Покупцеві м'ясну продукцію за найменуванням Товару, асортиментом та цінами узгодженими Сторонами, а Покупець зобов'язався прийняти Товар та своєчасно сплатити його вартість ( п. 1.1. договору).

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України). До відносин поставки застосовуються норми ЦК України про купівлю-продаж.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу котлетне м'ясо 70/30ЗАМ в кількості 1 011,4 кг. на загальну суму 47 535,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9682 від 23 серпня 2016 року (а.с. 14) та товарно-транспортною накладною № Р9682 від 23 серпня 2016 року (а.с. 15-16).

У видатковій накладній міститься посилання на договір № 05/11-15 від 05.11.15, яким оформлено правовідносини сторін. Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. Також у справу не подано доказів існування між сторонами спору з приводу його якості та кількості.

За загальним правилом, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару або передачі товаро - супровідних документів на нього.

Відповідно до п. 4.3 договору Покупець здійснює оплату Товару Постачальнику в розмірі 100 % вартості товару за видатковими накладними у відповідності до узгоджених Сторонами цін, по факту отримання Товару.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За доводами позивача, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав, з чого і виник спір.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1П від 09.09.2016 (а.с. 31-32) з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар в семиденний строк з дати отримання претензії, в сумі 47 535,00 грн. Дана претензія була вручена відповідачу 14.09.2016, що підтверджується повідомлення про вручення поштових відправлень ( а.с. 19).

За твердженням позивача, 06.10.2016 відповідач здійснив частковий розрахунок за товар в сумі 10 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить лише 37 535,00 грн. (47 535,00 - 10 000,00).

Строк проведення повного розрахунку за отриманий товар по видатковій накладній № 9682 від 23.08.2016 на час прийняття рішення по справі для відповідача вже є таким, що настав, доказів повної сплати боргу у справу не надано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 37 535,80 грн. залишку основного боргу.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, користуючись своїм правом та збільшивши позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 323,00 грн. за період з 23.08.2016 по 24.11.2016 за прострочення розрахунків за товар.

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем 3% річних в сумі 323,00 грн. за відповідні періоди, встановив, що за належним розрахунком позивач міг би нарахувати 326,16 грн. відсотків річних. Оскільки в цій частині позивач своїх вимог не збільшив, то суд приймає розрахунки позивача по 3% річних як вірні.

Доказів проведення розрахунку за цим платежем відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 323,00 грн. як 3% річних.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3 206,49 грн. посилаючись на пункт 6.6. Договору, згідно з яким за несвоєчасну оплату поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Крім того, за порушення строків оплати, Покупець сплачує Постачальнику штраф у наступному розмірі:

- за прострочення платежу - 0,5 відсотка від вартості поставленого та неоплаченого товару.

Встановлення сторонами умов договору про обрахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідає вимогам ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими визначено, що пеня встановлюється умовами договору, але при сплаті розмір пені не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період прострочення.

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем пені в сумі 3 206,49 грн. за період з 23.08.2016 по 24.11.2016 встановив неправильність її нарахування, оскільки за належним розрахунком сума пені становить 3 226,44 грн. за відповідний період, а оскільки позивач не збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені, то суд задовольняє вимогу про стягнення пені в сумі 3 206,49 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача штраф в сумі 237,67 грн. за прострочення розрахунків, посилаючись на пункт 6.6 договору (0,5 % від вартості поставленого товару).

Суд перевіривши нарахування позивачем штрафу в сумі 237,67 грн. встановив правильність його нарахування.

Чинним законодавством прямо не заборонено одночасне застосування штрафу та пені за порушення грошового зобов'язання. Оскільки сторонами у договорі погоджено саме такі види відповідальності, то дана умова договору є обов'язковою для виконання відповідачем по справі.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 1 096,94 грн. судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, які складаються з витрат на відрядження представника позивача у судове засідання 04.11.2016 та водія, а також витрат на паливно-мастильні матеріали для заправки автомобіля.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесення витрат на приїзд у судове засідання 04.11.2016 року, позивач надав суду накази про відрядження від 31.10.2016 року на водія ОСОБА_3 та представника позивача ОСОБА_4; копії видаткових касових ордерів на видачу коштів на відрядження вказаним особам в загальній сумі 551,20 грн., посвідчення про відрядження на вказаних осіб, договір оренди автотранспорту на підтвердження підстав використання позивачем автомобіля марки RENAULT реєстраційний № АА 5699ОК, ксерокопію касового чека на придбання палива дизельного на суму 545,74 грн. для заправки автомобіля.

Суд вважає, що дані витрати позивача на приїзд в судове засідання 04.11.2016 року є виправданими і пов"язаними із розглядом справи, не є явно завищеними та підтверджені первинними документами.

Загальна сума додаткових витрат позивача, пов'язаних із розглядом справи, які він просить стягнути як судові витрати, становить 1096,94 грн. (275,60х2 - добові + 545,74 грн. на дизпаливо)

Згідно з пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового Кодексу до оподатковуваного доходу не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізособи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більше 0,2 розміру мінімальної зарплати в розрахунку за кожний календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної зарплати в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Тобто, 1378,00 х 0,2 = 275,60 грн. складають витрати на відрядження на одну особу на добу.

Заперечень проти обґрунтованості загальної суми додаткових витрат у позивача, відповідач суду не надав.

Заперечень проти доводів та розрахунків позивача відповідач суду не надав, докази проведення повного розрахунку за позовними вимогами у справі відсутні, правомірність позовних вимог доводиться зібраними у справі доказами.

Відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність примусового стягнення з відповідача 37 535,00 грн. залишку основного боргу за котлетне м'ясо, 237,67 грн. штрафу, 3206,49 грн. пені, 323,00 грн. як 3% річних на підставі договору поставки № 05/11-15 від 05.11.2015 року, укладеного між сторонами.

На підставі ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову з відповідача на користь позивача слід стягнути 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 1096,94 грн. інших судових витрат, пов'язаних із вирішенням спору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапостач" (ідентифікаційний код 38595150, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія" (ідентифікаційний код 39120988, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Хотів, вул. Шевченка, 72а, адреса для поштової кореспонденції пр-кт Бажана, 14, оф. 6 м. Київ 02140) -- 37 535,00 грн. залишку основного боргу за котлетне м'ясо, 237,67 грн. штрафу, 3206,49 грн. пені, 323,00 грн. як 3% річних на підставі договору поставки № 05/11-15 від 05.11.2015 року, 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 1096,94 грн. інших судових витрат, пов'язаних із вирішенням спору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повний текст рішення складено 28 листопада 2016 року.

Суддя Н.М. Спаських