Рішення

від 17.11.2016 по справі 371/659/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/659/16-ц Головуючий у І інстанції Гаврищук А. В. Провадження № 22-ц/780/5579/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О. Категорія 22 17.11.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 01 вересня 2016 року у справі за позовом селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» до ОСОБА_3, фермерського господарства «Садиба і нива» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3, фермерського господарства «Садиба і нива» до селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року СФГ «ОСОБА_2» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивувало наступним:

27 листопада 2006 року між товариством та ОСОБА_4 був укладений договір оренди належної йому на праві власностіземельної ділянки загальною площею 3,6300 га, що розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, терміном на 10 років. Договір був зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у державному реєстрі земель здійснено запис від 09.01.2007 року за НОМЕР_2. Позивач використовував ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до часу подачі позову.

ІНФОРМАЦІЯ_1 власник земельної ділянки ОСОБА_4 помер. Після його смерті ділянку успадкував відповідач ОСОБА_3, який володіє нею на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.09.2011 року. Укладений з попереднім власником договір оренди продовжував діяти й для нового власника землі, за користування землею позивач сплачував ОСОБА_3 орендну плату, яку той отримував. В той же час, 20 квітня 2016 року, тобто в період дії попереднього договору оренди, відповідач ОСОБА_3 уклав стосовно вищевказаної ділянки договір оренди з ФГ «Садиба і нива».

Оскільки договір оренди між відповідачами укладено під час дії договору між позивачем та ОСОБА_3, що суперечить вимогам законодавства та порушує права та інтересигосподарства, позивач просив суд визнати укладений 20 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива» договір оренди недійсним.

ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива» подали до суду зустрічну позовну заяву, яку мотивували наступним:

Договір оренди земельної ділянки, укладений 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2» та ОСОБА_4, був зареєстрований Тулинською сільською радою 09 січня 2007 року. При цьому відповідно до законодавства, що діяло на той час, сільська рада вже не мала повноважень на реєстрацію договорів оренди землі. Оскільки вказаний договір не був зареєстрований у встановленому порядку, він не є вчиненим згідно із ст.ст. 210 та 640 ЦК України. Так як ОСОБА_3 уклав договір оренди із фермерським господарством «Садиба і Нива», просили суд зобов'язати СФГ «ОСОБА_2» повернути спірну земельну ділянку законному орендарю ФГ «Садиба і нива».

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 01 вересня 2016 року позовні вимоги СФГ «ОСОБА_2» залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_3, ФГ «Садиба і нива» задоволено. Зобов'язано СФГ «ОСОБА_2» повернути земельну ділянку площею 3,6300 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_3 законному орендарю ФГ «Садиба і нива», стягнуто з СФГ «ОСОБА_2» на користь ФГ «Садиба і нива» по 551,20 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач СФГ «ОСОБА_2» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову відмовити. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, суд допустив невірне тлумачення та застосування норм чинного законодавства. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що укладений 27 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_4 договір оренди слід було реєструвати в органах державного земельного кадастру, а не у виконавчому комітеті сільської ради. Вказує, що законодавство, що діяло на час укладення такого договору, було суперечливим і не містило чіткої відповіді щодо органу, що здійснює таку реєстрацію. Постанова КМУ «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 року № 2073, яка визначала місцеві ради як компетентний орган в даному питанні, втратила свою силу лише у 2011 році, відтак була чинною на момент вчинення правочину. Відносив реєстрацію договорів оренди землі на той час до компетенції місцевих рад й Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». При цьому закон має вищу юридичну силу в порівнянні з Указом Президента України, який визначав держземкадастр органом реєстрації таких договорів. Оскільки у разі колізії двох нормативних актів, діє той, який має вищу юридичну силу, укладений позивачем та ОСОБА_4 договір оренди було зареєстровано належним чином, діє він й на даний час, відтак договір оренди між відповідачами в 2016 році укладено з порушенням ст. 32 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Як було встановлено в ході розгляду справи, 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2» та ОСОБА_4 був укладений договір оренди належної останньому земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення загальною площею 3,6300 га, кадастровий номер НОМЕР_3. Зазначений договір був зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області 09.01.2007 року зроблено відповідний запис. Договір було укладено на десять років, позивач використовував ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до часу подачі позову.

ІНФОРМАЦІЯ_1 власник земельної ділянки ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 земельна ділянка перейшла у власність до відповідача ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27.09.2011 року державним нотаріусом Миронівської районної нотаріальної контори Вашекою С.В.

Починаючи з часу укладення договору його умови сторонами фактично виконувалися, орендна плата орендарем сплачувалася, спадкодавець, а в подальшому відповідач ОСОБА_3, таку плату отримували. В той же час 20 квітня 2016 року ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку фермерському господарству «Садиба і Нива», уклавши з ним відповідний договір оренди.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний, суд першої інстанції виходив з того, що укладений 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2» та ОСОБА_4 не був належним чином зареєстрований, так як його реєстрацію здійснила Тулинська сільська рада Миронівського району Київської області, а не відповідний орган державного земельного кадастру, а тому такий договір не вважається укладеним і не може породжувати правові наслідки. За таких умов у ОСОБА_3 не було перешкод у 2016 році в передачі землі іншому орендареві, який має право вимагати витребування землі на свою користь. В той же час з наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може з огляду на наступне:

У відповідності до п. 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою КМ України від 25 грудня 1998 р. № 2073, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17.02.2003 року № 134/2003 було встановлено, що функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру буде покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах.

При вирішенні справи суд першої інстанції виходив з того, що затверджений Постановою КМ України від 25 грудня 1998 р. Порядок державної реєстрації договорів оренди землі з часу прийняття Указу Президента України від 17.02.2003 року № 134/2003 втратив чинність. В той же час зазначений указ не містить жодного положення, яким би припинялася дія відповідної постанови КМ України, як і не встановлює він зміну порядку реєстрації договорів оренди саме з часу його прийняття. Більш того, з тексту п. 3 вказаного указу вбачається, що він делегує вжиття заходів щодо створення та реалізації системи державної реєстрації земельних ділянок у складі державного земельного кадастру Кабінету Міністрів України. При цьому постанова КМ України від 25 грудня 1998 р. № 2073 діяла до липня 2011 року та втратила чинність лише на підставі відповідної норми про припинення його дії, що містилася в постанові КМ України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. № 1021 і від 18 серпня 2010 р. № 749 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. №2073» за № 791 від 20 липня 2011 р.

Також колегія суддів зважає на той факт, що повноваження із здійснення реєстрації договорів оренди землі відносилася до компетенції місцевих рад на підставі положень п.п. 2 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який як закон України має вищу юридичну силу в порівнянні з підзаконним актом - указом Президента.

Враховуючи викладене, на час укладення та реєстрації договору оренди між СФГ «ОСОБА_2» та ОСОБА_4, законодавство України не містило чіткої регламентації щодо органу, який уповноважений здійснювати державну реєстрацію договорів оренди землі. Так, паралельно до положень Указу Президента України № 134/2003, який відносив реєстрацію таких договорів до компетенції органів Державного комітету України по земельних ресурсах, в Україні діяли й норми, які відносили здійснення такої реєстрації до компетенції місцевих рад, а саме норми постанови КМ України від 25 грудня 1998 р. № 2073 та норми вищого за юридичною силою Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Після укладення договору оренди землі орендар звернувся до відповідного компетентного органу з питанням державної реєстрації такого договору, той розглянув його клопотання та здійснив відповідну реєстрацію за нормами законодавства, які, як вже зазначила колегія суддів раніше, діяли на той час. За таких умов висновки суду першої інстанції щодо невідповідності дій позивача при укладенні договору та його реєстрації вимогам законодавства, що веде до нездійснення (невизнання здійсненою) відповідної державної реєстрації спірного договору оренди, а відтак й визнання неукладеним договору, згідно якого одна сторона на протязі 9 років використовувала передану їй землю, а друга сторона отримувала від першої за це орендну плату, не може вважатися правомірним та обґрунтованим.

Зважаючи на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо нездійснення відповідної реєстрації первісного договору оренди, колегія суддів апеляційного суду приходить до того, що зустрічний позов, який ґрунтується на твердженні про безпідставне утримання СФГ «ОСОБА_2» спірної ділянки, не підлягає до задоволення.

В ході розгляду справи судом було встановлено той факт, що 20 квітня 2016 року (ще до закінчення дії первісного договору оренди), власник землі - ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку фермерському господарству «Садиба і Нива», уклавши з ним відповідний договір оренди.

У відповідності до положень ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. П. 2.3 укладеного між СФГ «ОСОБА_2» та ОСОБА_4 договору оренди зазначає, що у разі переходу права на орендовану ділянку до інших осіб, договір зберігає чинність й для нового власника. За таких умов вказаний договір є чинним й на даний час та є обов'язковим для виконання ОСОБА_3 як новим власником землі. Натомість останній 20 квітня 2016 року в порушення вимог ст. 24 Закону України «Про оренду землі», тобто в період дії попереднього договору оренди, уклав стосовно вищевказаної ділянки договір оренди з ФГ «Садиба і нива». За таких умов вказаний договір на підставі положень ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним, що й просив позивач від суду у своєму позові.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 256, 259, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 01 вересня 2016року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» до ОСОБА_3, фермерського господарства «Садиба і нива» про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 20 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Садиба і нива» відносно земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 загальною площею 3,6300 га, що розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського районуКиївської області.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) та фермерського господарства «Садиба і нива» (08823, Київська область, Миронівський район, с. Шандра, вул. Трохименка, 27; ЄДРПОУ 40328912) на користь селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» (ідентифікаційний код 32547101, 08821, Київська область, Миронівський район, с. Кип'ячка, вул. Шкільна, 19) по 2507 (дві тисячі п'ятсот сім) гривень 96 копійки судового збору з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, фермерського господарства «Садиба і нива» до селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

Є.М. Суханова