Постанова

від 21.11.2016 по справі 922/2280/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 922/2280/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Білецька А.М. , суддя Пушай В.І.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Ткаченко Ю.В.; Гоготов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2860Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.16 р. у справі № 922/2280/16,

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Золотоноша, Черкаська область,

до Приватного підприємства "Еліт-Транс 2012", м. Зміїв, Харківська область,

про стягнення 18 969,33 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016р. позивач, ФОП ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, ПП "Еліт-Транс 2012", на свою користь борг за виконане перевезення за договором №Д-01072014-1 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом від 01.07.2014 р. в сумі 18969,33 грн., в тому числі: основний борг в сумі 11613,50 грн., інфляційні збитки в сумі 6756,38 грн., 3% річних в сумі 599,45 грн., а також суму витрат понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 1897,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2016 р. (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено повністю, з посиланням на сплив строку позовної давності.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2016р. по справі № 922/2280/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

У апеляційній скарзі зазначив, що в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку по сплаті вартості послуг застосуванню підлягав трирічний строк позовної давності. Позивач надав клопотання про слухання справи без участі свого представника, яке судом задоволено.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В зв'язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В., Медуниці О.Є. автоматизованою системою документообігу для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддю Білецька А.М., суддя Пушай В.І.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 01.07.2014 р. між сторонами був укладений договір №Д-01072014-1 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом (надалі - договір), предметом якого є відносини сторін, котрі виникають при плануванні, взаєморозрахунках та здійсненні перевезення вантажів автомобільним транспортом територією України, а також країн близького та далекого зарубіжжя.

У п. 1.2 договору зазначено, що виконавець (позивач) на підставі письмових заявок від експедитора (відповідача) виконує транспортне перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів, належних виконавцю, у відповідності до умов даного договору та заявок.

Пунктами 2.3, 2.4 договору визначено, що перевезення здійснюється на підставі письмових заявок, що направляються експедитором виконавцю по пошті або факсом та як данні повинна містити заявка.

У п. 3.2.3 договору передбачено, що експедитор зобов'язується здійснювати оплату послуг виконавця в порядку і в строки, обумовлені в цьому договорі.

Відповідачем надана позивачу заявка №З-02072014-1 від 02.07.2014 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом Україна - Росія по маршруту Обухов - П'ятигорськ, сума фрахту складає 23000,00 грн.

В п. 17 цієї заявки сторони визначили інші умови, зокрема, що дана заявка є додатком до основного договору і дійсна при розгляді в суді, оплата здійснюється 10000,00 рос. руб. готівкою на розвантаженні, а решта по безготівковому розрахунку після розвантаження протягом 7 (семи) днів.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за вказаним договором, про що підтверджується копією міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) А №005386, але відповідач не повністю сплатив вартість наданих послуг, а саме після доставки вантажу одержувачу за заявкою №З-02072014-1 від 02.07.2014 р., відповідачем сплачено позивачу 10000,00 рос. руб., що у перерахунку на гривні за курсом НБУ (10 рос. руб. - 3,3865 грн.) згідно офіційного сайту НБУ на веб - сторінці "Офіційний курс валют" станом на 09 липня 2014 р. (день розвантаження), складає 3386,50 грн., тобто різниця між обумовленою та сплаченою сумами складає 19613,50 грн. (23000,00 - 3386,50).

В подальшому відповідач частково оплатив вартість послуг з перевезення вантажу на суму 8000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок з особового рахунку позивача від 15.08.2014 р. на суму 6000,00 грн., від 21.10.2014 р. на суму 1000,00 грн. та від 12.11.2014 р. на суму 1000,00 грн.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що сума заборгованості відповідача за договором №Д-01072014-1 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом від 01.07.2014 р. становить 11613,50 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як убачається із змісту та умов договору №Д-01072014-1 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом від 01.07.2014 р., укладеного між сторонами, він є договором перевезення вантажу, за яким обов'язки відправника взяв на себе експедитор (відповідач).

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач за умовами викладеними в заявки повинен був розрахуватись до 16.07.2014р., але в порушення умов договору розрахунки за надані послуги здійснив частково.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, в один рік, не врахувавши норм Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р.

Частинами 5, 6 статті 315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародні перевезення вантажів - перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Як свідчать матеріали справи за заявкою №З-02072014-1 від 02.07.2014 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом Україна - Росія позивачем здійснювалось перевезення вантажу за маршрутом Обухов (Україна) - П'ятигорськ (РФ), тобто перевезення у закордонному сполученні, а тому позовна давність у даному спорі відповідно до положень статті 926 ЦК України повинна встановлюватись міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р. Україна приєдналась до міжнародної Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, шляхом підписання відповідного протоколу.

Згідно з пунктом 1 цієї Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Частиною другою цієї статті передбачено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

За умовами п. 17 заявки №З-02072014-1 від 02.07.2014 р. відповідач мав розрахуватись готівкою в сумі 10000,00 рос. руб. на розвантаженні, а решту сплатити по безготівковому розрахунку після розвантаження протягом 7 (семи) днів, тобто до 16.07.2014р. але доказів повної оплати не надав.

Відповідно до статей 610, 614 Цивільного кодексу України за невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач не надав доказів відсутності вини в порушенні умов договору в частині оплати наданих послуг, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати , що його дії не були навмисними, тому є підстави для застосування трирічного строку позовної давності.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач неналежно виконував обов'язки за договором в частині оплати, на протязі значного часу не сплачував наданих послуг, тобто має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, що прирівнюється до навмисного правопорушення та у даному випадку термін позовної давності встановлюється в три роки.

Отже, позивач, звернувшись з позовом 08.07.2016р., не пропустив строку позовної давності в три роки, якій спливає 17.07.2017р.

В зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині відмови у зв'язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні позову про стягнення основного боргу у сумі 11613, 5 грн. підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає, що в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період 12.11.2014 р. по 31.07.2016 р. в сумі 599,45 грн. та інфляційних за період листопад 2014 р. - травень 2016 р. в сумі 6756,38 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір та суму витрат, понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 1897,00 грн., належить покласти на відповідача.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, не відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви позивача можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. 9 Конституції України, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р., ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.ст. 193, 315 ГК України, ст.ст. 10, 267, 525, 526, 530, 625, 629, 908, 909, 926 ЦК України, ст.ст. 49,101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2016 р. по справі №922/2280/16 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Еліт-Транс 2012" (63403, Харківська обл., Зміївський район, місто Зміїв, ШОСЕ ПРОЛЕТАРСЬКЕ, будинок 49, код ЄДРПОУ 37754363) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) - 11613, 5 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 6756, 38 грн., 3% річних в сумі 599, 45 грн., адвокатські послуги в сумі 1897 грн., судовий збір - 1378 грн., судовий збір по апеляційній скарзі в сумі 1515,82 грн.

Наказ доручити надати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.11.16

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Пушай В.І.