Ухвала

від 24.11.2016 по справі 813/1926/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 р. Справа № 876/7389/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів» до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Щирецький завод залізобетонних виробів» 09.06.2016 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 28.12.15, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 859 248 грн., в тому числі 572 832 грн. основного платежу та 286 416 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року задоволено повністю адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області № НОМЕР_1 від 28.12.15.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підприємство здійснювало реалізацію продукції фізичним особам в значних обсягах без заключення з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації особи. Вказує, що в ході проведеного дослідження фінансово-господарської діяльності позивача встановлено відсутність відвантаження продукції на ідентифікованого покупця, що свідчить про складання первинних документів без мети настання реальних наслідків.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.13 по 31.12.14, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.13 по 31.12.14.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення ТзОВ «Щирецький завод залізобетонних виробів» вимог п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами і доповненнями), у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 572833 грн., в тому числі: в січні 2013 року в сумі 7012 грн., в лютому 2013 року - 15123 грн., в березні 2013 року - 12357 грн., в квітні 2013 року - 27692 грн., в травні 2013 року - 44277 грн., в червні 2013 року - 25493 грн., в липні 2013 року - 43318 грн., в серпні 2013 року - 37083 грн., в вересні 2013 року - 34226 грн., в жовтні 2013 року - 42866 грн., в листопаді 2013 року - 27920 грн., в грудні 2013 року - 18998 грн., в січні 2014 року - 9496 грн., в лютому 2014 року - 16216 грн., в березні 2014 року - 3065 грн., в квітні 2014 року - 5637 грн., в травні 2014 року - 61185 грн., в червні 2014 року - 34423 грн., в липні 2014 року - 18114 грн., в серпні 2014 року - 26353 грн., в вересні 2014 року - 32402 грн., в жовтні 2014 року - 17268 грн., в листопаді 2014 року - 6113 грн., в грудні 2014 року - 6195 грн.

Результати перевірки оформлено актом № 958/13-25-22-00/35263508 від 11.12.15 та винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.15 №0000822200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 859 248 грн., в тому числі за основним платежем 572 832, 00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 286 416, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги залишені без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про реальність господарських операцій з реалізації товару покупцям. Відповідачем не представлено суду доказів та не надано пояснень з приводу обґрунтованості висновків викладених у акті перевірки ТзОВ «Щирецький завод залізобетонних виробів».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають правильно встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до норми статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивач як виробник продукції вправі реалізовувати продукцію власного виробництва шляхом проведення розрахунків у касі з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Судом встановлено, що по факту реалізації товарно-матеріальних цінностей фізичним особам позивачем оформлялись видаткові та податкові накладні. Вказані господарські операції були відображені позивачем в оборотно-сальдових відомостях та у складі податкових зобов'язань у деклараціях по податку на додану вартість.

Банківськими виписками про рух коштів, прибутковими касовими ордерами та касовими книгами проводилась оплата за придбані товарно-матеріальні цінності в готівковій та безготівковій формі.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Ідентичні вимоги до змісту первинних документів передбачено п. 2.4. «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Надаючи правову оцінку долученим до справи письмовим доказам колегія суддів вважає, що оформлені позивачем по факту реалізації готової продукції надано копії первинних документів (реєстри документів, виписки по руху коштів підприємства, видаткові та податкові накладні, прибуткові касові ордери, касові книги) щодо здійснення господарських операцій та містять всі реквізити, притаманні первинному документу в т.ч. відомості як про продавця, так і прізвище, ініціали та особистий підпис фізичної особи-покупця.

Рух активів (відчуження готової продукції) відображено в бухгалтерському обліку підприємства.

За наслідками складення таких облікових документів позивач відобразив їх показники в податковому обліку, а отже - нарахував по факту реалізації продукції податкові зобов'язання по податку на додану вартість.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучені до матеріалів справи дозволи на експлуатацію спеціалізованої вантажно-розвантажувальної техніки, свідоцтва про реєстрацію відповідних транспортних засобів, документи, що визначають структуру та штатну чисельність працівників товариства, фотографії території заводу та готової продукції, що безумовно свідчить про можливість виробництва та реалізації готової продукції на території підприємства власними потужностями.

Окрім цього, при проведенні перевірки, жодних зауважень щодо форми та змісту зазначених документів у відповідача не було.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що твердження податкового органу про те, що реалізація позивачем товару не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

Пунктом 70.12 ст. 70 ПК України визначені підстави для обов'язкового використання юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм реєстраційних номерів облікової картки платників податків. Зазначений перелік не містить обов'язку ідентифікації фізичних осіб у випадку укладення договорів, предметом яких є об'єкти, щодо яких не виникає обов'язку сплати податків і зборів.

Відповідно до розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №174, 1.3. Касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.

Отже, вказаною Інструкцією не передбачено права та обов'язку банківських установ вимагати від платника (в даному випадку покупця) продукції будь-яких інших відомостей, що ідентифікують платника, крім його імені (найменування).

Тому висновки податкового органу про вчинення підприємством гуртового продажу товару неідентифікованим фізичним особам є припущенням.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не передбачає обов'язку зазначення у видатковій накладній ідентифікаційного коду чи номера телефону фізичної особи-покупця, повністю ім'я та по-батькові, номеру та серії документу, що засвідчують фізичну особу, а також інші дані щодо ідентифікації особи про необхідність яких наполягає відповідач.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань по ПДВ на суму податку з собівартості товару, реалізація якого не підтверджується документально у зв'язку з відсутністю письмових договорів з покупцями, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ст. 699 ЦК України пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

ТзОВ «Щирецький завод залізобетонних виробів» продаж товару фізичним особам здійснювався на умовах публічного договору.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, надано видаткові накладні, в яких вказані реквізити продавця, прізвище та ініціали покупця, назва товару, його кількість та вартість. Видаткові накладні підписані обома сторонами.

При розрахунках за отриманий товар покупцями вносились готівкові кошти через касу підприємства або через банківські установи та фіксувались лише прізвище та ініціали покупця з його слів.

Відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не є суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

Зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача, щодо продажу товару без складання договорів купівлі - продажу, оскільки для таких не передбачена обов'язковість письмової форми, а підтвердженням доводів позивача про вчинення господарських операцій з реалізації товарів та продукції фізичним особам є представлені видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, реєстри документів, виписки по руху коштів підприємства, прибуткові касові ордери тощо.

Окрім цього, з матеріалів справи видно, що позивачем оскаржувалось спірне податкове-повідомлення рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України від 07.04.16 №7709/06/99-99-10-01-01-25 продовжено строк розгляду скарги до 21.05.16 включно.

За результатами розгляду скарги позивача контролюючим органом 20.05.16 винесено рішення, яке передано на відправлення 23.05.16, згідно з відбитком календарного штемпеля на конверті.

Пунктом 56.2. ст. 56 ПК України встановлено, що у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з п. 56.8. ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Пунктом 56.9. ст. 56 ПК України встановлено, що керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Згідно абз. 2 та 3 п. 56.9 ст. 56 ПК України якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки податковий орган рішенням про продовження строку розгляду первинної скарги позивача встановив строк розгляду скарги до 21.05.16 включно, а рішення про результати розгляду скарги платника податків направив на адресу позивача лише 23.05.16, то, як наслідок, податковий орган порушив самостійно визначені ним строки розгляду скарги.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що скарга позивача на податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 28.12.15 вважається задоволеною на його користь з 22.05.16.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів переконана, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому така задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі №813/1926/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М.Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_3

Ухвала у повному обсязі складена 29.11.2016 року.