Постанова

від 05.11.2019 по справі 813/1926/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2019 року

Київ

справа №813/1926/16

адміністративне провадження №К/9901/28439/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившева Л.І., Шипуліна Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016 (суддя Кузан Р.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі №813/1926/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щирецький завод залізобетонних конструкцій" до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Щирецький завод залізобетонних виробів звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2015 №0000822200, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 859248грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, зокрема, зазначає, що підприємство здійснювало реалізацію продукції фізичним особам без заключення з ними письмових договорів купівлі-продажу, у видаткових накладних відсутні необхідні реквізити, не встановлено здійснення витрат на транспортування товару, у ході проведеного дослідження фінансово-господарської діяльності позивача встановлено відсутність відвантаження продукції на ідентифікованого покупця, що свідчить про складання первинних документів без мети настання реальних наслідків.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, де ТОВ Щирецький завод залізобетонних виробів вказує, що вважає доводи податкового органу необґрунтованими. Як зазначає позивач, всі господарські операції з продажу продукції підтверджуються необхідними документами. Законодавством передбачено можливість продажу продукції власного виробництва через касу з оформленням видаткових касових ордерів. Відповідно до акту перевірки за перевірений період порушень ведення касової книги і касових документів, їх оформлення відповідачем не встановлено. Позивач наголошує, що контролюючим органом пропущено встановлений законодавством строк надання відповіді на скаргу платника податків, відтак відповідно до норм чинного законодавства така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня наступного за останнім днем зазначених строків.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 у справі №813/1926/16.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 попередній розгляд справи призначено на 05.11.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ Щирецький завод залізобетонних виробів з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.14, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 11.12.2015 №958/13-25-22-00/35263508. Перевіркою встановлено, зокрема, порушення ТОВ Щирецький завод залізобетонних виробів вимог пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 572833грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2015 №0000822200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 859248грн., у тому числі за основним платежем - 572832грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 286416грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказане рішення залишено без змін.

Не погодившись прийнятим рішенням, ТОВ Щирецький завод залізобетонних виробів звернулося до суду про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про реальність господарських операцій з реалізації товару покупцям. Відповідачем не представлено суду доказів та не надано пояснень з приводу обґрунтованості висновків викладених у акті перевірки ТзОВ Щирецький завод залізобетонних виробів .

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що підставою для висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань по податку на додану вартість були встановлені перевіркою факти реалізації товарно-матеріальних цінностей фізичним особам в значних обсягах без укладення з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації таких осіб (у видаткових накладних не вказано повністю ім`я та по-батькові, ІПН фізичної особи, номер та серія документу, що засвідчують фізичну особу, місце проживання та адресу відвантаження продукції), а також інші дані щодо ідентифікації особи.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1. статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Підпункт 4.5 пункту 4 Державних стандартів України (ДСТУ) 4303:2004 оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов`язаних із цим послуг.

Згідно з пунктом 1 статті 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу). Тобто, звичайне призначення придбаного товару не є виключним та може використовуватись покупцем в інших цілях.

Положеннями статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з частинами першою, другою статті 639 цього Кодексу договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судами з`ясовано, що що ТзОВ Щирецький завод залізобетонних виробів продаж товару фізичним особам здійснювався на умовах публічного договору. У видаткових накладних вказані реквізити продавця, прізвище та ініціали покупця, назва товару, його кількість та вартість. Такі видаткові накладні підписані обома стронами. Відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не є суб`єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

По факту реалізації товарно-матеріальних цінностей фізичним особам позивачем оформлялись видаткові та податкові накладні. Такі господарські операції були відображені позивачем в оборотно-сальдових відомостях та у складі податкових зобов`язань у деклараціях по податку на додану вартість.

Оплата за придбані товарно-матеріальні цінності проводилась в готівковій та безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів, прибутковими касовими ордерами та касовими книгами.

На підтвердження виконання договірних зобов`язань, позивачем надано копії первинних документів (реєстри документів, виписки по руху коштів підприємства, видаткові та податкові накладні, прибуткові касові ордери, касові книги) щодо здійснення господарських операцій. У ході розгляду справи судом досліджувались вказані документи.

Судами встановлено, що у сторін відсутній спір щодо наявності таких документів у позивача. Зі змісту акту слідує, що такі документи досліджувались при проведенні перевірки, жодних зауважень щодо їх форми та змісту у відповідача немає. Водночас, відповідач вказує про порушення позивачем норм Податкового кодексу у зв`язку з відсутністю письмових договорів, на виконання яких складені зазначені документи та відсутність в таких документах ідентифікуючих даних покупців (повне ім`я та по-батькові, ідентифікаційний код, місце проживання та ін.).

Разом з тим, позивач вказав, що при розрахунках за отриманий товар покупцями вносились готівкові кошти через касу підприємства або через банківські установи, фіксувались прізвище та ініціали покупця з його слів.

Відповідно до пункту 1.3 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №174, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за №790/19528 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

До обов`язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.

Отже, вказаною Інструкцією не передбачено права та обов`язку банківських установ вимагати від платника (в даному випадку покупця) продукції будь-яких інших відомостей, що ідентифікують платника, крім його прізвища (найменування).

На підставі встановлених обставин, з урахуванням нормативного регулювання, суди вірно зазначили, що твердження відповідача про вчинення продажу товару неідентифікованим фізичним особам є необґрунтованими, а тому висновок щодо того, що реалізація такого товару не пов`язана з господарською діяльністю позивача є безпідставним.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер, зокрема, покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог податкового законодавства позивачем щомісяця, протягом періоду, що перевірявся, складались зведені податкові накладні по факту реалізації продукції фізичним особам, які були відображені у складі податкових зобов`язань в деклараціях по податку на додану вартість.

Надавши правову оцінку долученим до справи письмовим доказам суд зауважив, що оформлені позивачем по факту реалізації готової продукції видаткові та податкові накладні, прибуткові касові ордери містять всі реквізити, притаманні первинному документу, у тому числі, відомості як про продавця, так і прізвище, ініціали та особистий підпис фізичної особи-покупця. Наявність таких документів не заперечується відповідачем.

Суди констатували, що первинні документи відображають зміст та обсяг зафіксованих ними господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Чинне податкове законодавство не передбачає обов`язку зазначення у видатковій накладній ідентифікаційного коду чи номера телефону фізичної особи-покупця, про необхідність яких наполягає представник відповідача. Рух активів (відчуження готової продукції) відображено в бухгалтерському обліку підприємства. За наслідками складення таких облікових документів позивач відобразив їх показники в податковому обліку, а отже нарахував по факту реалізації продукції податкові зобов`язання по податку на додану вартість. На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучені до матеріалів справи дозволи на експлуатацію спеціалізованої вантажно-розвантажувальної техніки, свідоцтва про реєстрацію відповідних транспортних засобів, документи, що визначають структуру та штатну чисельність працівників товариства.

З огляду на вищевикладене, суди обґрунтовано вважали, що на підставі встановлених обставин справи, викладені в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, твердження податкового органу про те, що реалізація позивачем товару не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, є безпідставними.

Касаційний суд зауважує, що підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання господарських операцій підтверджується належними та допустимими доказами. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим. Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами.

Крім іншого, з матеріалів слідує, що позивачем оскаржувалось спірне податкове-повідомлення рішення в адміністративному порядку.

Судом першої інстанції встановлено, під час апеляційного розгляду не спростовано наступні обставини.

Рішенням ДФС України від 07.04.2016 №7709/06/99-99-10-01-01-25 продовжено строк розгляду скарги до 21.05.2016 включно.

За результатами розгляду скарги позивача контролюючим органом 20.05.2016 винесено рішення, яке надіслано поштою 23.05.2016, згідно з відбитком календарного штемпеля на конверті.

Пунктом 56.2. статті 56 ПК України встановлено, що у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.8. статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Відповідно до пункту 56.9. статті 56 ПК України керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Згідно абзацу 2 та 3 пункту 56.9 статті 56 ПК України якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

На підставі викладеного суди констатували, що оскільки податковий орган рішенням про продовження строку розгляду первинної скарги позивача встановив строк розгляду скарги до 21.05.2016 включно, а рішення про результати розгляду скарги платника податків направив на адресу позивача лише 23.05.2016, то, як наслідок, податковий орган порушив самостійно визначені ним строки розгляду скарги.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду