Рішення

від 30.11.2016 по справі 229/3313/16-ц

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/1382/2016

ЄУН 229/3313/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 листопада 2016 року Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Рагозіної С.О.,

за учас тю секретаря судового засідання Пантелєєвої Є.О.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дружківки Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аргус» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Аргус» (далі - ТОВ «Аргус») про стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди. В позові вказав, що відповідно до наказу №4-к від 14 лютого 2014 року він був призначений на посаду охоронника у відділі охорони та безпеки у ТОВ «Аргус». 17 березня 2016 року він був звільнений з посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України без відповідної заяви. Трудову книжку він отримав 28 квітня 2016 року. Відповідач з моменту звільнення до теперішнього часу не сплатив йому заробітну плату за січень 2016 року у розмірі 1850 грн., лютий 2016 грн. - 1850 грн., березень 2016 року - 2937,39 грн.

28 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з листом про поновлення його порушених прав, але його звернення залишилось без задоволення.

Позивач вказує, що у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати, а також неправильним нарахуванням та неправильною виплатою йому заробітної плати були порушені його законні права в своєчасності, регулярності та розміру заробітної плати, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагали від нього додаткових зусиль.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь несплачену йому заробітну плату за січень-березень 2016 року у загальній сумі 6637,39 грн., компенсацію завданої моральної шкоди у сумі 2000 грн., а також середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку з 18 березня по вересень 2016 року включно у сумі 27739,57 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснив, що під час роботи у ТОВ «Аргус» у нього з керівництвом склалися неприязні стосунки, через що його звільнили без його відома. Від цього він зазнав моральних страждань, хворів, витрачав гроші на лікування. Просить його позов задовольнити.

Відповідач ТОВ «Аргус» у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Позивач ОСОБА_1 вказав у позові юридичну адресу ТОВ «Аргус»: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-Б. Така ж адреса зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.15).

Судові повістки відповідачу направлялися за вказаною адресою поштою, про що свідчать поштові відправлення, які повернулися до суду із відміткою «закінчення терміну зберігання». З наведеного вбачається, що не зважаючи на неодноразове повідомлення поштового відділення про надходження судового листа, зазначене поштове відправлення відповідач не отримав. Таку поведінку суд розцінює як свідоме ухилення відповідача від отримання судової повістки. Відсутність відповідача за зазначеною адресою та неотримання поштового відправлення (його повернення за закінченням терміну зберігання) слід розцінювати як належне повідомлення особи про день та час розгляду справи по суті.

У відповідності до ч.4 ст. 169 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, отримавши згоду позивача, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши докази по справі, встановив наступне.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 14 лютого 2014 року був призначений на посаду охоронника у відділ охорони та безпеки ТОВ «Аргус» (а.с.4).

17 березня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений з посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України (а.с.4 зв.бік).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу заробітна плата ОСОБА_1 за місцем його працевлаштування - ТОВ «Аргус» склала: за січень 2016 року 1850 грн., лютий 2016 року - 1850 грн., березень 2016 року - 2937,39 грн. (а.с.5).

Листом від 28 липня 2016 року позивач звертався до керівника ТОВ «Аргус» з вимогою сплатити йому заробітну плату за січень-березень 2016 року. Компенсацію за невикористану відпустку за два роки, інші грошові виплати (а.с. 9).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з вимогами ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 р. N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (постанова Верховного Суду України від 4 лютого 2015 р. у справі N 3-2гс15).

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100). Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 січня 2015 р. у справі N 6-195цс14).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося 17 березня 2016 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за січень та лютий 2016 року, за робочі дні.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

За загальним правилом, враховуючи положення статті 73 КЗпП України, у 2016 році на підприємствах, в установах, організаціях робота не проводилась у такі святкові дні і дні релігійних свят:

1 січня - Новий рік (п'ятниця);

7 січня - Різдво Христове (четвер).

Відповідно до розпорядження КМ України від 11.11.2015 № 1155-р робочій день з п'ятниці 8 січня 2016 року перенесений на суботу 16 січня 2016 року.

Тобто, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає:

(1850*2) / (19+21) = 92,50 грн., де 1850 грн. - заробітна плата у січні та лютому 2016 року, 19 - кількість робочих днів у січні 2016 року, 21 - кількість робочих днів у лютому 2016 року.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Виходячи з цього, середньомісячне число робочих днів складає: 40 / 2 = 20.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Таку правову позицію висловив Верховний суд України у постанові № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу належні суми заробітної плати до теперішнього часу, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню несплачена заробітна плата за січень-березень 2016 року включно у загальній сумі 6637,39 грн., а також середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку з 18 березня по 30 листопада 2016 року включно у сумі 15 725,00 грн. з розрахунку:

92,5 * (20 * 8 + 10) =15725,00, де 92,50 грн. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, 20 - середньомісячне число робочих днів, 8 - місяці затримки виплати з квітня по листопад 2016 року включно, 10 - кількість робочих днів у березні 2016 року.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Разом з тим, позивач не навів достатніх доказів на підтвердження своїх моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до запису у трудовій книжці він був звільнений згідно зі ст. 38 КЗпП України, тобто він розірвав трудові відносини з роботодавцем за своїм власним бажанням. Позивач не звертався до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, доказів того, що його звільнено не за його бажанням, немає. Перепон для наступного працевлаштування у позивача не виникло і їх наявність суду він не навів, також не надав належних та достатніх доказів того, що через невиплату заробітної плати в нього погіршився стан здоров'я, він витрачав кошти на лікування. Також позивач не довів суду факт наявності конфлікту між ним та керівництвом підприємства, що призвело до його звільнення.

Виходячи з цього суд вважає, що підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди немає.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд встановив таке.

Позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом відповідно п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. Суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди в загальній сумі 22 362,39 грн., з якої підлягає сплаті судовий збір у сумі 551,20 грн. Суд вважає, що ця сума підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 61, 88, 131, 209, 212-215, 224-227, 367 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аргус» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аргус», яке зареєстроване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-Б, ЄДРПОУ 30981991, на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за січень-березень 2016 року включно у загальній сумі 6637 (шість тисяч шістсот тридцять сім) грн.. 39 коп., середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку з 18 березня по 30 листопада 2016 року включно у сумі 15 725 (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.

Стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 1850 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аргус», яке зареєстроване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-Б, ЄДРПОУ 30981991, на користь державного бюджету м. Дружківки судовий збір у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: С. О. Рагозіна