Постанова

від 28.11.2016 по справі 909/1005/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 909/1005/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Демидової А.М., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 та ухвалуГосподарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2016 за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" проВідстрочку виконання рішення суду №69/05 від 11.05.2016 (вх. №4739/16 від 12.05.216) у справі№909/1005/15 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник" простягнення заборгованості по кредитному договору №010/12/34 від 19.07.11 за участю представників: від позивача:Демченко О.В., від відповідача:Шевчук О.М., ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2015 у справі № 909/1005/15, яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 42 956 432,61 дол. США, що за курсом НБУ станом на 20.08.2015 складає 947 884 073,44 грн., заборгованості за кредитним договором № 010/12/34 від 19.07.2011.

12.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2015 у справі № 909/1005/15 на 18 місяців.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2016 у справі № 909/1005/15 (суддя Матуляк П.Я.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (колегія суддів у складі: Хабіб М.І., Зварич О.В., Юрченко Я.О.), відмовлено у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Станіславська торгова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про відстрочку виконання рішення.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 11.11.2016 у зв'язку з відпусткою судді Попікової О.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 909/1005/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.11.2016 у справі № 909/1005/15 визначено наступний склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Євсіков О.О., Демидова А.М.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Звертаючись із заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2015 у справі № 909/1005/15, ТОВ "Станіславська торгова компанія" посилалось на те, що товариство перебуває у складному фінансовому стані, в той час як списання присудженої до стягнення суми заборгованості, яка є значною, зменшить оборотні кошти товариства на 21,67%, суттєво вплине на виробничий процес та призведе до неплатоспроможності товариства.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що наведені заявником підстави для відстрочки виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами в розумінні статті 121 ГПК України, які давали б суду підстави для відстрочки виконання судового рішення. Фактично обставини, на які посилається боржник, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі.

У п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

За змістом п. 7.2. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04), яке набуло статусу остаточного, зазначено, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2015 у справі № 909/1005/15 про стягнення заборгованості набрало законної сили згідно з постановою апеляційного господарського суду від 15.02.2016, відтак в силу ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України є обов'язковим до виконання.

Зі змісту заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2015 у справі № 909/1005/15 вбачається, що боржник посилається на незадовільний фінансовий стан та можливі негативні наслідки, які настануть для нього при виконанні рішення суду, зокрема, зменшення оборотних коштів, негативний вплив на виробничий процес, а також, що виконання рішення суду призведе до неплатоспроможності товариства.

Однак, як правомірно звернули увагу суди попередніх інстанцій, боржник не подав суду переліку його рахунків, відкритих у фінансових установах, та доказів на підтвердження наявності чи відсутності коштів на цих рахунках.

Відсутні і докази того, що боржник розпочав його виконання, хоча як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з балансами станом на 31.12.2015 та на 31.03.2016, звітами про фінансові результати за 2015 рік та за 1 квартал 2016 року товариство не є збитковим та мало за ці періоди прибутки.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені боржником обставини для відстрочки виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами в розумінні статті 121 ГПК України, які давали б суду підстави для відстрочки виконання рішення суду.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що стягувача - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №63 від 20.03.2015 про початок процедури ліквідації банку.

В силу ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" при ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний відшкодувати кошти за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином місцевим та апеляційним господарськими судами правомірно зазначено, що наслідком відстрочення виконання вказаного рішення суду може бути невиконання Фондом зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не заперечує щодо заяви боржника про відстрочення виконання рішення суду, відхиляється судом касаційної інстанції.

З матеріалів справи та з оскаржуваної ували суду не вбачається, що стягувач не заперечує щодо заяви боржника про відстрочення виконання рішення суду.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право здійснювати реструктуризацію кредитної заборгованості на строк, що не перевищує строку ліквідації банку.

Отже, у разі відсутності заперечень з боку стягувача щодо відстрочення виконання рішення суду, боржник не позбавлений права звернутися до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про реструктуризацію присудженої до стягнення кредитної заборгованості, а Фонд в силу закону вправі самостійно здійснити реструктуризацію кредитної заборгованості на строк, що не перевищує строк ліквідації банку.

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2016 у справі № №909/1005/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді А. Демидова

О. Євсіков