Рішення

від 29.11.2016 по справі 917/1656/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016 р. Справа № 917/1656/16

за позовом Решетилівської районної спілки споживчих товариств, вулиця Фрунзе,2, селище Решетилівка, Полтавська область, 38400

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 38525,40 грн. неустойки

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_6, дор. №2 від 04.04.2016р.; Крилевець Ю.М. дор. №2 від 15.05.2015р., ордер ПТ "017374 від 24.03.2016р., договір про надання юридичних послуг №17-К-2016 від 24.03.2016р.

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 29.11.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 38525,40 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом нерухомості після припинення договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013р.

Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з'явився, був належним чином та завчасно повідомлений про дату і час слухання справи.

29.11.2016 року від відповідача по електронній пошті до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з перебування його у відрядженні, а його уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони та інших учасників процесу добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідачем не подано суду доказів, що він перебуває у відрядженні, а його уповноважений представник в іншому судовому засіданні.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що в попередньому судовому засіданні представником відповідача вже подавалось клопотання про відкладення розгляду справи, яке ухвалою суду від 10.11.2016 року було задоволено.

Також судом береться до уваги те, що відповідач з моменту порушення провадження у справі мав достатньо часу для подачі суду своїх заперечень, яким не скористався. Можливість подачі таких заперечень (відзиву) мала місце незалежно від явки представника в судове засідання (шляхом направлення поштою чи на електронну адресу суду).

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 р.).

Зважаючи на викладені вище обставини, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Представники позивача виклали зміст позовних вимог та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 року по справі №917/206/15 позовні вимоги Решетилівської районної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11808,43 грн. боргу з орендної плати та розірвання договору оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 р. були задоволені частково розірвано договір оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 р., укладеного між Решетилівською районною спілкою споживчих товариств та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Решетилівської районної спілки споживчих товариств 9156грн. 29 коп. боргу з орендної плати, 1827грн. 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд майнових вимог, 1218грн. 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд немайнових вимог (арк. с. 16-18). Зазначене рішення суду набрало законної сили 21.04.2015 р.

Даним рішенням встановлено наступне.

Між Решетилівською районною спілкою споживчих товариств (позивачем) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) укладено договір оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 р. (далі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору позивач як орендодавець передає, а відповідач (орендар) приймає у тимчасове платне користування частину складського приміщення загальною площею 130 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Згідно п. 2.1 Договору об'єкт оренди передається орендарю не пізніше 3 днів після укладення договору за актом приймання-передачі.

Орендоване приміщення передано відповідачу, що підтверджується двостороннє підписаним актом прийому-передачі в оренду об'єкта нерухомості від 01.10.2013р.

За п. 4.1 Договору він діє з 01.10.2013р. по 30.09.2014р. Згідно п. 4.2 Договору, якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця договір вважається укладеним на невизначений термін.

Оскільки відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням після 30.09.2014р., проти чого позивач не заперечував, то строк дії Договору був продовженим згідно п. 4.2.

В п. 5.1 Договору встановлено загальний розмір орендної місячної плати в сумі 1560,00 грн. (з ПДВ).

За п. 5.1 Договору орендна плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній квартал за даними Держкомстату.

Згідно з п. 5.2 Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 10 числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.

На сплату орендної плати позивач виписував відповідачу рахунки за період жовтень 2013р. - липень 2014р. помісячно на суму 1560,00 грн. орендної плати та за період серпень 2014р. - березень 2015р. помісячно на суму 1741,00 грн. орендної плати.

Збільшення розміру орендної плати внаслідок врахування індексу інфляції здійснено позивачем на підставі п. 5.1 Договору (а.с.21). Правильність розрахунку перевірено судом.

Оскільки відповідач не виконував належним чином умови Договору в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, не вносив орендну плату більше ніж за три місці оренди, що є істотним порушенням умов договору, позовні вимоги про розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, в рішенні суду від 09.04.2015 року по справі №917/206/15 встановлено наявність між сторонами зобов'язань, що виникли з договору оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 р. Також судом встановлено порушення відповідачем умов договору оренди об'єкта нерухомості № 24 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та на цій підставі винесено рішення про розірвання договору оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 р.

Факти, встановлені в рамках справи №917/206/15 не мають доводитись знов в рамках справи № 917/1656/16.

Крім того, рішенням господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 року по справі №917/1049/15 позовні вимоги Решетилівської районної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із нежитлового складського приміщення, загальною площею 130 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 було задоволено повністю (арк. с. 22-24). Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.06.2015 р.

Даним рішенням встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, в порушення вимог закону, продовжував користуватись частиною складського приміщення, що належить Решетилівській районній спілці споживчих товариств без будь-яких правових підстав. 08.05.2015 р. Решетилівською РССТ відповідачу направлено претензію за № 71 про звільнення незаконно зайнятого приміщення (копія претензії та докази її направлення в матеріалах справи). Акт приймання-передачі від 14 травня 2015 року, складений комісією Решетилівської РССТ у складі головного інженера ОСОБА_4, головного бухгалтера ОСОБА_5 та старшого товарознавця ОСОБА_6 відповідач не підписав. Станом на час пред'явлення позову та розгляду справи відповідач приміщення не звільнив.

Факти, встановлені в рамках справи №917/1049/15 не мають доводитись знов в рамках справи № 917/1656/16.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Полтавської області 03.08.2015 року на виконання рішенням господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 року по справі №917/1049/15 було видано наказ на примусове виконання даного рішення суду.

01.02.2016р. державним виконавцем складено акт про те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звільнив нежитлове приміщеня загальною площею 130 кв.м розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Решетилівської районної спілки споживчих товариств (арк. с. 30).

28.01.2016р. державним виконавцем ВДВС Решетилівського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу №917/1049/15 від 03.08.2015р. (арк. с. 27-29).

В рамках даної справи позивач просить суд стягнути з відповідача 38525,40 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом нерухомості після припинення договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013р. за період з квітня 2015 року по січень 2016 року включно.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013 року.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, договір оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013р., був розірваний на підставі рушення суду від 09.04.2015 року у справі №917/206/15, яке набрало законної сили 21.04.2015 року. Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства, договір оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013р., є розірваним з дня набрання чинності рішення у справі №917/206/15.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Фактичне повернення орендованого майна відбулось при примусовому виконанні рішення суду від 11.06.2015 року по справі №917/1049/15, про що складено Акт державного виконавця від 01.02.2016 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарських судів у справі №917/206/15 та №917/1049/15 та встановлені у них факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

В межах розгляду даної справи позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном, яка обраховується з урахуванням індексу інфляції, за період з квітня 2015 року по січень 2016 року включно в сумі 38525,40 грн.

В пункті 5.1 договору оренди сторони погодили, що оренда плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній квартал за даними Держкомстату України.

Частиною 3 ст. 762 ЦК визначено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В пункті 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Отже, неустойка передбачена нормою ст. 785 ЦК України, є засобом забезпечення виконання зобов'язань, метою якого являється захист інтересів орендодавця в разі неповернення орендованого майна після припинення орендних відносин, розмір якої ставиться в залежність від строку такого користування майном.

Таким чином, враховуючи положення ст. 785 ЦК України та перевіривши правильність розрахунку наданого позивачем суд прийшов до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення неустойки за невчасне повернення орендованого майна в розмірі 38 525,40 грн.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач також наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача понесених ним судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн. та оплати судового збору в сумі 1450,00 грн.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. за № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В підтвердження понесених витрат на адвоката позивачем надано суду договір про надання юридичних послуг №17-К-2016 від 23.03.2016 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 1259 від 13.08.2012 року, ордер ПТ №017374 від 24.03.2016 року на надання правової допомоги, довіреність №2 від 15.05.2016 року, платіжне доручення №55 від 24.03.2016 року за яким позивачем було сплачено адвокату 5000 грн. (арк. с. 63-67).

Отже, витрати на оплату послуг адвоката є підтвердженими та співрозмірними із сумою позову.

Судовий збір відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,35,43,49,75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Решетилівської районної спілки споживчих товариств (вул. Фрунзе, буд. 2, селище Решетилівка, Решетилівський район, Полтавська область, 38400, ідентифікаційний код 01762060) 38 525,40 грн. неустойки, 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору, 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.12.2016 р.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією

Суддя Тимощенко О.М.