ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" січня 2017 р. Справа № 917/1656/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя
Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І. В.
за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3441 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2016 у справі № 917/1656/16
за позовом Решетилівської районної спілки споживчих товариств, с.Решетилівка, Полтавська область,
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Решетилівка, Полтавська область,
про стягнення 38 525,40 грн ,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.11.2016 (суддя Тимощенко О.М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача 38525,40 грн неустойки за користування об'єктом нерухомості після припинення договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013, 1378,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення неустойки за період з квітня 2015 по жовтень 2015 та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4000,00 грн. Задовольнити заяву про застосування строку позовної давності в частині стягнення неустойки за період з квітня по жовтень 2015 у розмірі 26756,74 грн.
Скарга обґрунтована тим, що у зв'язку з хворобою він не міг прийняти участь у судовому засіданні 29.11.2016 та повідомити про це суд, що унеможливило подання заяви про застосування строку позовної давності. Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні іншої кримінальної справи, тому також не зміг прийняти участь у судовому засіданні.
Як зазначає апелянт, він згоден сплатити неустойку лише за листопад 2015 року - січень 2016 року на суму 11768,84 грн. Проти стягнення 5000,00 грн витрат на послуги адвоката заперечує, оскільки не надано розрахунок суми гонорару. Визнав позов в цій частині лише в сумі 1000,00 грн.
30.12.2016 до суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх. №13191), в яких позивач проти апеляційної скарги заперечував.
12.01.2017 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №325), в якому позивач просив суд слухати справу без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
13.01.2017 до суду від відповідача надійшла заява (вх. №363), в якій відповідач підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Також просив розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.
В жовтні 2016 року Решетилівська районна спілка споживчих товариств звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 38525,40 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом нерухомості після припинення договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013.
Позов обґрунтовано тим, що 01.10.2013 між Решетилівською районною спілкою споживчих товариств, орендодавцем, та ФОП ОСОБА_2, орендарем, укладено договір оренди нерухомості №24, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування частину складського приміщення загальною площею 130 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору орендар зобов'язався сплачувати орендну плату та витрати з відшкодування наданих експлуатаційних та комунальних послуг.
У зв'язку з порушенням умов договору Решетилівською РССТ у січні 2015 пред'явлено до господарського суду позов до ФОП ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 по справі №917/206/15 позовні вимоги Решетилівської районної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 11808,43 грн. боргу з орендної плати та розірвання договору оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 задоволені частково. Розірвано договір оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013, укладений між Решетилівською районною спілкою споживчих товариств та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Решетилівської районної спілки споживчих товариств 9156,29 грн. боргу з орендної плати, 1827,00 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд майнових вимог, 1218,00 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд немайнових вимог. Зазначене рішення суду набрало законної сили 21.04.2015.
28.04.2015 господарським судом видано наказ на примусове виконання рішення суду.
16.06.2015 державним виконавцем ВДВС Решетилівського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.
Як зазначає позивач, ФОП ОСОБА_2 з квітня 2015 року по січень 2016 року продовжував користуватись нежитловим складським приміщенням загальною площею 130 кв.м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, яке належить Решетилівській РССТ.
В травні 2015 року Решетилівська РССТ звернулась до господарського суду з позовом до ФОВ ОСОБА_2 про примусове звільнення нежитлового приміщення.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 по справі №917/1049/15 позовні вимоги Решетилівської районної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із нежитлового складського приміщення, загальною площею 130 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 задоволено повністю. Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.06.2015.
03.08.2015 господарським судом Полтавської області на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 по справі №917/1049/15 було видано відповідний наказ.
01.02.2016 державним виконавцем ВДВС Решетилівського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу №917/1049/15 від 03.08.2015.
З врахуванням вищенаведених обставин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 38525,40 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом нерухомості після припинення договору оренди об'єкта нерухомості №24 від 01.10.2013 за період з квітня 2015 року по січень 2016 року включно.
29.11.2016 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось, 01.10.2013 між Решетилівською районною спілкою споживчих товариств та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди нерухомості №24. У зв'язку з порушенням умов договору Решетилівською РССТ у січні 2015 пред'явлено до господарського суду позов про стягнення з ФОП ОСОБА_2 орендної плати та розірвання договору оренди.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 по справі №917/206/15 позовні вимоги про стягнення з відповідача 11808,43 грн. боргу з орендної плати та розірвання договору оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 задоволені частково. Розірвано договір оренди об'єкта нерухомості № 24 від 01.10.2013 та стягнуто 9156,29 грн. боргу з орендної плати.
Як встановлено рішенням, орендоване приміщення було передано відповідачу на підставі акта прийому-передачі в оренду об'єкта нерухомості 01.10.2013.
Відповідно до п.4.1. договору цей договір діє з 01.10.2013 по 30.09.2014.
Відповідно до п.4.2. договору якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця договір вважається укладеним на невизначений термін.
Оскільки відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням після 30.09.2014, проти чого позивач не заперечував, то строк дії договору був продовженим згідно з п.4.2.
Пунктом 5.1. договору встановлено загальний розмір орендної місячної плати в розмірі 1560,00 грн. (з ПДВ). Орендна плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній квартал за даними Держкомстату. У разі зміни офіційного курсу НБУ долара США до гривні більш ніж на 5% від курсу, визначеного на момент укладення цього договору, сторони домовились про перегляд розміру орендної плати, визначеної цим пунктом.
Згідно з п. 5.2. договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 10 числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.
На сплату орендної плати позивач виписував відповідачу рахунки за період жовтень 2013р. - липень 2014р. помісячно на суму 1560,00 грн. орендної плати та за період серпень 2014р. - березень 2015р. помісячно на суму 1741,00 грн. орендної плати.
Оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, не вносив орендну плату більше ніж за три місці оренди, що є істотним порушенням умов договору, позовні вимоги було задоволено.
В травні 2015 року Решетилівська РССТ звернулась до господарського суду з позовом до ФОВ ОСОБА_2 про примусове звільнення нежитлового приміщення.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 по справі №917/1049/15 позовні вимоги Решетилівської районної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із нежитлового складського приміщення, загальною площею 130 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 задоволено повністю. Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.06.2015.
Даним рішенням встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, в порушення вимог закону, продовжував користуватись частиною складського приміщення, що належить Решетилівській районній спілці споживчих товариств без будь-яких правових підстав.
03.08.2015 на виконання рішення суду видано відповідний наказ.
01.02.2016 державним виконавцем складено акт про те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звільнив нежитлове приміщення загальною площею 130 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на користь Решетилівської районної спілки споживчих товариств.
01.02.2016 державним виконавцем ВДВС Решетилівського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу №917/1049/15 від 03.08.2015.
Відповідно до ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном, яка обраховується з урахуванням індексу інфляції, за період з квітня 2015 року по січень 2016 року у розмірі 38525,40 грн.
За таких обставин, враховуючи несвоєчасне повернення відповідачем орендованих приміщень, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення неустойки в розмірі 38 525,40 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності в частині стягнення неустойки за період з квітня по жовтень 2015 у розмірі 26756,74 грн., наданої до суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно положень ст. 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення . Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України , оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправомірним.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд застосовує позовну давність за заявою сторони у спорі, зробленою лише до прийняття судом рішення. Крім того, до даного позову не застосовується спеціальна позовна давність, а може застосовуватись загальна позовна давність, яка встановлена тривалістю у три роки.
Неустойка нарахована позивачем за період з квітня 2015 року по січень 2016 року, позивач звернувся з позовом до суду в жовтні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності слід відмовити.
Щодо стягнення понесених позивачем судових витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 за № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката надано: договір про надання юридичних послуг №17-К-2016 від 23.03.2016, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 1259 від 13.07.2012, ордер ПТ №017374 від 24.03.2016 на надання правової допомоги, довіреність №2 від 15.05.2016, платіжне доручення №55 від 24.03.2016, згідно з яким позивачем було сплачено адвокату 5000 грн.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат, обґрунтовано враховано, що розмір відшкодування названих витрат є співрозмірним з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову та обсягу наданих послуг, у зв'язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн. на послуги адвоката.
Щодо посилання апелянта на те, що суд не задовольнив його клопотання про відкладення та розглянув справу без його участі, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.10.2016 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд на 10.11.2016.
Ухвалою господарського суду від 10.11.2016 за клопотанням представника відповідача, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи, розгляд справи було відкладено на 29.11.2016 та зобов'язано, зокрема, відповідача надати документально обґрунтований відзив на позовну заяву, контррозрахунок суми позову (у разі незгоди).
10.11.2016 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи (а.с.96).
29.11.2016 до суду електронною поштою надійшла заява представника відповідача про відкладення розгляду справу, в якій зазначалось, що ФОП ОСОБА_2 перебуває у відрядженні за межами Полтавської області, а адвокат приймає участь у розгляді Решетилівським районним судом Полтавської області кримінального провадження (за призначенням суду) (а.с.104, 105). Однак, доказів на підтвердження зазначених посилань до заяви надано не було.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що він не міг прийняти участь у судовому засіданні 29.11.2016 у зв'язку з хворобою та повідомив про це суд .
Колегія суддів зазначає, що ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, витребуваних господарським судом документів не надав, хоча мав достатньо часу для подачі суду своїх заперечень, і як вірно зазначено судом першої інстанції, можливість подачі заперечень (відзиву) мала місце незалежно від явки представника в судове засідання (шляхом направлення поштою чи на електронну адресу суду).
За таких обставин, зазначені посилання відповідача є необґрунтованими.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2016 у справі № 917/1656/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2016 у справі № 917/1656/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 23.01.2017
Головуючий суддя Білоусова Я.О.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Тарасова І. В.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.01.2017 |
Оприлюднено | 25.01.2017 |
Номер документу | 64201948 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Білоусова Я.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні