Постанова

від 29.11.2016 по справі 910/15034/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/15034/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Грищенко О.М. - представник;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016

у справі № 910/15034/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул"

до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання права власності на транспортний засіб: марка - FAW, модель СА1051К26L4R5, тип - вантажівка фургон - С, номер шасі (кузова, рами) - VIN Y7ССА105170083032, повна маса - 6635, маса без навантаження - 3450, категорія - J, об'єм двигуна - 3168, колір - білий, рік випуску - 2007.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на думку позивача відповідач своїми діями тим самим не визнає (оспорює) право власності позивача на відповідний транспортний засіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі №910/15034/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/15034/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" у справі №910/15034/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б.та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/15034/16 на 08.11.2016.

08.11.2016 в судовому засіданні представником позивача було подано супровідний лист з додатком, який колегією суддів було оглянуто та долучино до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 оскільки представник позивача не виконав зобов'язання ухвали від 24.10.2016 щодо надання до суду довідки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.11.2016.

09.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача надійшло додаткове обґрунтування вимог, в яких позивач підтримує позовні вимоги та доводи апеляційної скарги.

14.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві надійшов супровідний лист з додатками, який колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

16.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивачаі надійшов супровідний лист з додатками, який колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 29.11.2016, представник позивача надав пояснення по суті спору, та просив задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул", скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 повністю та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 29.11.2016, повноважний представник відповідача не з'явився.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2015 відбувся аукціон з продажу майна підприємства - банкрута Приватної виробничо-комерційної фірми "Віссон" (адреса 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Калинова, буд. 64, кв. 238; код ЄДРПОУ 23071052), організований Правобережною товарною біржею, а саме: вантажівка-фургон - С, марки FAW, модель СА1051К26L4R5, реєстраційний номер АЕ1753СВ, рік виготовлення - 2007, об'єм двигуна 3 168 куб. см., колір - білий.

Протоколом № 1 від 27.11.2015 було оформлено продаж вказаного майна, згідно з яким ТОВ "Юридична компанія "Сагрул" визнано переможцем.

У відповідності до протоколу № 1 від 27.11.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" 27.11.2015 було здійснено оплату придбаного товару за реквізитами та у розмірі вказаними у ньому.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" та Приватною виробничо-комерційною фірмою "Віссон" 27.11.2015 було укладено договір купівлі-продажу майна (автотранспортного засобу) банкрута на аукціоні та підписано акт № 1 про передання права власності на куплене майно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на адресу Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 17.06.2016 направив заяву № 17-1/06 від 17.06.2016 про здійснення за Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Юридична компанія "Сагрул" реєстрації автомобіля (транспортного засобу) - вантажівка фургон-С, марки FAW CA1051K26L4R5, VIN Y7CCA105170083032; реєстраційний номер АЕ1753СВ, рік виготовлення 2007, об'єм двигуна 3168 куб. см., вид пального д/т; колір - білий, на підставі документів, що встановлюють та підтверджують право власності на транспортний засіб - договір, акт, протокол, довідка, тощо

Відповідач листом № 31/26-955466 від 19.07.2016 відмовив у здійснені за Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" реєстрації автомобіля (транспортного засобу) - вантажівка фургон-С, марки FAW CA1051K26L4R5. VIN Y7CCA105170083032, реєстраційний номер АЕ1753СВ, рік виготовлення 2007, об'єм двигуна 3168 куб. см., вид пального д/т; колір - білий. При цьому відповідач зазначив, що не надано документів, що передбачені Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту передачі майна власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами, отримує можливість здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження майном, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження майна.

Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК України, право власності на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає у набувача з моменту державної реєстрації.

До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем.

У пункті 23 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 передбачено, що суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Крім того, до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем.

Крім того, виходячи зі змісту частини другої статті 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, колегія суддів відзначає, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу транспортного засобу чинним законодавством України не передбачена.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, яке виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Абзацем 4 пункту 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014, передбачено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини 1 статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Так, згідно Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі Порядок державної реєстрації автомобілів), для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження до сервісних центрів МВС подаються засвідчені підписами сторін, що скріплені печатками, акти приймання-передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин (далі - реквізити), та документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Власники таких транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після придбання, одержання або виникнення підстав, що потребують внесення змін у реєстраційні документи, в органах державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Реєстрація майна, на відміну від реєстрації договору, не має правовстановлюючого значення. З такою реєстрацією законодавець не пов'язує виникнення у особи права власності.

У відповідності до пункту 5 вказаної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328, 329 ЦК).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 18.05.2015 справа №6-244цс14, від 24.06.2015 справа №6-318цс15, а також у постанові ВГСУ від 30.06.2016 справа № 902/1293/14.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував фактичних обставин справи і правовідносин сторін по справі, що потягло за собою прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 10 ч. 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що апелянтом надано належні та допустимі докази на підтвердження своєї правої позиції, а також наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства та беручи до уваги викладені обставини, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про наявність підстав що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року по справі № 910/15034/16 підлягає скасуванню повністю.

Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/15034/16 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/15034/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сагрул" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039233) право власності на транспортний засіб: марка - FAW, модель СА1051К26L4R5, тип - вантажівка фургон-С, номер шасі (кузова, рами) - VIN Y7CCA105170083032, повна маса-6635, маса без навантаження - 3450, категорія - J, об'єм двигуна - 3168, колір - білий, рік випуску - 2007.

Матеріали справи № 910/15034/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко